Постанова № 72028368, 05.02.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2018 рокуЛьвів№ 876/8/18Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого Шинкар Т.І.,

суддів Пліша М.А.,

ОСОБА_1,

секретаря судового засідання Чигер І.І.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Калинич Я.М.), ухвалену у відкритому судовому засіданні в м.Ужгород 08 листопада 2017 року у справі №807/586/17 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення суддівської винагороди, -

В С Т А Н О В И В:

03.05.2017 ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування суддівської винагороди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної ОСОБА_3 України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», здійснити перерахунок та виплату позивачу недоплачену суддівську винагороду за січень 2017 року, виходячи з посадового окладу судді, встановленого в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених ОСОБА_3 України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», а саме 32000 гривень та суму перерахунку всіх виплат, здійснених з посадового окладу.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.11.2017 позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно ОСОБА_3 України «Про судоустрій і статус суддів», при цьому ОСОБА_3 №1774 не внесено змін до ОСОБА_3 №1402 чи ОСОБА_3 №2453 в частині регулювання розміру суддівської винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, а тому зважаючи на приписи ч.1 ст.135 ОСОБА_3 №1402 відсутні законодавчі підстави враховувати п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ОСОБА_3 №1774 при нарахуванні суддівської винагороди. Суд першої інстанції дійшов висновку, що застосування відповідачем при виплаті позивачу суддівської винагороди п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ОСОБА_3 №1774-VIII та не виконання п.23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ОСОБА_3 №1402 порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності. Зважаючи на викладене, враховуючи, що суддівська винагорода позивачу за квітень 2017 року розраховувалася з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого в п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ОСОБА_3 №1774-VIII, а не з розміру, визначеного ст.8 ОСОБА_3 України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.11.2017 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ, який є останнім за датою ухвалення та є чинним, встановлює обрахунок окладу судді місцевого суду у певній кількості прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а не у мінімальних заробітних платах, як це було у попередньому законі. Вказує, що матеріальне забезпечення судді місцевого суду з 1 січня 2017 не змінилось і продовжує становити 16000 гривень. Зазначає, що на поточний рік фонд оплати праці судам доведено в розмірі, розрахованому відповідно до умов нарахування суддівської винагороди суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання – 16000 для місцевих судів. Таким чином, ні в кошторисі, ні в ОСОБА_3 України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» не передбачено посадовий оклад у розмірі 32000 для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання. Вказує, що отримання нових розмірів суддівської винагороди суддями буде здійснюватися лише після успішного проходження ними кваліфікаційного оцінювання.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з’явились, явку повноважних представників не забезпечили, належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до ч.3 ст.313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, ОСОБА_2 відповідно до Постанови Верховної ради України «Про обрання суддів» від 17.06.2004 обрана суддею Воловецького районного суду Закарпатської області безстроково та зарахована в штат Воловецького районного суду безстроково Наказом в.о.голови Воловецького районного суду №33-А від 02.07.2004.

Відповідно до довідки ТУ ДСА України в Закарпатській області від 21.04.2017 ОСОБА_2 за січень 2017 року отримала суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу у розмірі, що становить 16000 гривень.

Вважаючи, що такий розмір посадового окладу не відповідає розміру встановленому ОСОБА_3 України «Про судоустрій і статус суддів», ОСОБА_2 звернулась із позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Частиною другою статті 130 Конституції України встановлено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначено ОСОБА_3 України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон №1402-VIII), відповідно до ч.1 ст.135 якого суддівська винагорода регулюється цим ОСОБА_3 та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (ч.3 ст.135 ОСОБА_3 №1402-VIII).

Пунктом 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ОСОБА_3 №1402-VIII встановлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим ОСОБА_3, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим ОСОБА_3.

Підпунктом 4 п. 16-1 Перехідних положень Конституції України (згідно із ОСОБА_3 України від 2 червня 2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)») передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності ОСОБА_3 України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» має бути оцінена в порядку, визначеному законом.

Відповідно до п.23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ОСОБА_3 №1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень ОСОБА_3 України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Згідно з ч.3 ст.133 ОСОБА_3 України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI (далі – Закон №2453-VI) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Таким чином, з огляду на положення зазначених норм, посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, визначається відповідно до розміру, встановленого частиною третьою статті 133 ОСОБА_3 №2453.

На час розгляду цієї справи позивач не проходила кваліфікаційного оцінювання на предмет підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді чи відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності ОСОБА_3 України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», що передбачено пп.4 п.16-1 Перехідних положень Конституції України, п. 22 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» ОСОБА_3 України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів». Вказане позивачем не заперечується.

Статтею 8 ОСОБА_3 України від 21.12.2016 №1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.

Водночас, з 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі – Закон №1774-VIII) пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим ОСОБА_3 не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Таким чином законодавець змінив підхід до визначення розміру суддівської винагороди, здійснивши перехід від обрахування його у відповідності до мінімальної заробітної плати як розрахункової величини - на прожитковий мінімум для працездатних осіб, зокрема, вніс відповідні зміни до ОСОБА_3 №1402-VІІІ.

ОСОБА_3 № 1774-VІІ є чинними та не визнавались неконституційними.

Згідно з п.9 Закон №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим ОСОБА_3 вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому ОСОБА_3.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що при подоланні колізій положень нормативно-правового акту рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, ОСОБА_3 №1774-VІІІ.

Слід зазначити, що у зв`язку з прийняттям ОСОБА_3 № 1774-VІІ не відбулось зменшення розміру суддівської винагороди, яку фактично отримував позивач до його ухвалення: з 01.12.2016 розмір мінімальної заробітної плати становив 1600 гривень (абз.2 ст.8 ОСОБА_3 України від 25.12.2015 №928-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2016 рік»), так само як і з 01.01.2017 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1600 гривень (абзац 4 статті 7 ОСОБА_3 України від 21.12.2016 № 1801-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2017 рік»), а тому права позивача ніяким чином не порушені.

Відповідно до ч.1 ст.148 ОСОБА_3 №2453-VI фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до ч.1 ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Статтею 119 Бюджетного кодексу України встановлено, що нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Враховуючи те, що ОСОБА_3 України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000,00 грн. не передбачені, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на оплату праці.

Водночас, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Згідно із ст. 17 ОСОБА_3 України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейським судом з прав людини у рішеннях від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» та від 12 жовтня 2004 року у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» також зазначено, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового, і такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат.

При цьому у своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі «Савіцкас та інші проти Литви» Європейський суд з прав людини зазначив, що вислів «коли економічна і фінансова ситуація в державі значно погіршується», що міститься у п. 3 ст. 11 ОСОБА_3 про суди, повинен бути витлумачений так, що у зв’язку із фундаментальними змінами економічної та фінансової ситуації в державі через особливі обставини (економічна криза, стихійні лиха тощо) в державі виникає надзвичайно складна економічна і фінансова ситуація. У такому разі з об’єктивних причин може бути нестача ресурсів для здійснення функцій держави та задоволення суспільних потреб, у тому числі гарантування матеріально-фінансових потреб судів. За таких обставин законодавець може змінити правове регулювання, що встановлює рівень заробітної плати для різних осіб, і ввести правове регулювання по заробітній платі, яка є менш сприятливою, якщо це необхідно для забезпечення життєво важливих інтересів суспільства і держави, а також захисту інших конституційних цінностей. Крім того, ЄСПЛ додатково підкреслив, що якщо в разі дуже серйозної економічної ситуації правові акти зазначатимуть, що фінансування судів і заробітної плати не може бути зменшено тільки щодо суддів, це означатиме, що суди необґрунтовано відрізнятимуться від інших державних установ і судді необґрунтовано виділятимуться серед інших осіб, які здійснюють функції в державних установах.

Підсумовуючи вказане, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що відповідачем правомірно здійснено виплату суддівської винагороди позивачу за січень 2017 року з розрахунку посадового окладу у розмірі, що становить 16000 гривень, у зв'язку з прийнятими змінами в законодавстві, якими врегульовано спірні правовідносини, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

У п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Згідно з ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3)невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4)неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що суд першої інстанції вирішуючи даний публічно-правовий спір порушив норми матеріального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати.

Щодо судових витрат, то такі, у відповідності до ст.139 КАС України, не належить стягувати з сторін спору.

Керуючись статтями 229, 241, 250, 308, 310, 317, 321, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області задовольнити.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2017 року у справі № 807/586/17 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення суддівської винагороди відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_4 судді ОСОБА_5 ОСОБА_1 Повний текст Постанови складено 05.02.2018