Постанова № 72028267, 30.01.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2018 рокуЛьвів№ 876/12501/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.

суддів Пліша М.А., Шинкар Т.І.,

з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сокальського районного суду Львівської області від 01 листопада 2017 року (прийнята у м. Сокаль Львівської області, головуючий суддя Адамович М.Я.) у справі за адміністративним позовом Сілецької сільської ради Сокальського району Львівської області в особі голови Саїва Володимира Петровича до ОСОБА_1 про скасування рішення Сілецької сільської ради Сокальського району № 535 від 20.11.2013 року ,-

В С Т А Н О В И В :

27 квітня 2017 року Сілецька сільська рада Сокальського району Львівської області в особі сільського голови Саїва В.П. звернулась до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1, в якому просила скасувати рішення Сілецької сільської ради Сокальського району № 535 від 20.11.2013 року.

Постановою від 01 листопада 2017 року Сокальський районний суд Львівської області позовні вимоги задовольнив в повному обсязі та скасував рішення Сілецької сільської ради Сокальського району Львівської області №535 від 20.11.2013 року ,,Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення ОСГ в с.Сілець Плішу Григорію Яковичу земельної ділянки площею 0,56га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1".

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що оскаржена постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні та недоведеності обставин, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Також вказує на порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції скасував рішення сільської ради, не визнавши його незаконним, що є порушенням норм законодавства.

Крім того відповідач вважає, що Сокальський районний суд неправильно дослідив докази та неправильно встановив обставини у справі і як наслідок дійшов помилкового висновку, що спірна земельна ділянка на момент прийняття рішення №535 від 20.11.2013 року належала до земель промисловості.

Також суд не звернув належної уваги на ті обставини, що законність надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки встановлена в постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016.

Це рішення позивач реалізував і відповідна проектна документація для отримання земельної ділянки у власність була розроблена і подана на затвердження.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга належить до задоволення з таких підстав.

З матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що рішенням Сілецької сільської ради Сокальського району №535 від 20.11.2013 року ОСОБА_1 наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в с.Сілець (біля перехрестя ,,на Соснівку").

10.12.2014р. сільська рада на 28 сесії 6 скликання рішенням №688 внесла зміни в рішення №535 у зв'язку з виявленням технічної помилки.

У листопаді 2015 року т.в.о. начальника відділу Держземагенства у Сокальському районі повідомив ОСОБА_1 про те, що відведення земельної ділянки неможливе, оскільки відповідно до Генерального плану, затвердженого рішенням Сілецької сільської ради №733 від 31.03.2015р. вказана земельна ділянка призначена для розміщення нових об'єктів громадського обслуговування.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016р., залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.06.2017 року, рішення Сілецької сільської ради 30 сесії 6 скликання №733 від 31.03.2015р. ,,Про затвердження генерального плану села Сілець" визнане незаконним та скасоване.

Свої позовні вимоги щодо скасування свого рішення №535 від 20.11.2013 року сільська рада мотивувала тим, що з часу винесення вказаного рішення пройшло більше трьох років. Протягом цього часу ОСОБА_1 до земельної ділянки жодного інтересу не виявляв, необхідних документів не виготовляв, на затвердження уповноваженим органам не подав. Досить тривалий час зазначена земельна ділянка знаходиться у занедбаному стані, на ній постійно стоїть вода, заросла великою травою, її ніхто не обробляє і ведення жодного особистого селянського господарства ніхто не здійснює.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка, яка знаходиться на території Сілецької сільської ради (біля перехрестя ,,на Соснівку"), орієнтованою площею 0,56га, належить до земель промислового призначення, а не до земель сільськогосподарського призначення.

Також суд дійшов висновку, що рішення Сілецької сільської ради №535 від 20.11.2013 року винесено з порушенням приписів Земельного кодексу України, оскільки ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, місце розташування якої не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, не відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права та є помилковими.

Так, частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 59 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР ,,Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (частина 1).

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10).

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказав, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Також в п. 2 резолютивної частини вказаного рішення зазначено, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даного нормативного акту дає підставу зробити висновок про те, що раніше прийняті рішення орган місцевого самоврядування має право сам скасувати у випадку невідповідності їх Конституції та законам України, а також при умові, що вони ще не виконані (не реалізовані).

Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 визначено, що зі змісту ч.2 ст. 144 Конституції України та ч.10 ст. 59 Закону № 280/97-ВР вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.

Таким чином, рішення органу самоврядування з вказаних мотивів можуть бути скасовані цим органом при умові, що вони ще не виконані (не реалізовані). В іншому випадку лише в судовому порядку.

Суд першої інстанції розглянув дану справу в порядку адміністративного судочинства, не звернувши належної уваги на ті обставини, що позивачем цій справі є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична особа.

В силу приписів ч.2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду та прийняття судом оскарженого постанови) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Статтею 50 КАС України визначено, що сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач (ч.1).

Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень (ч.2).

Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом (ч.3).

Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що фізична особа може бути відповідачем в адміністративному судочинстві виключно у визначених законодавством випадках.

Однак, ні позивач в позовній заяві, ні суд першої інстанції в оскарженій постанові не вказали яким саме законом визначена можливість фізичної особи бути відповідачем у справі за позовом органу місцевого самоврядування про скасування власного рішення.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла переконання, що у справах про скасування рішення органу місцевого самоврядування позивачами можуть бути фізичні та юридичні особи, а відповідачем орган місцевого самоврядування, рішення якого оскаржується.

Таким чином, у даній категорії справ орган місцевого самоврядування не може бути позивачем, а фізична особа - відповідачем.

Відповідно до ч. 7 ст. 48 КАС України (в редакції від 15.12.2017 року) заміна позивача допускається до початку судового розгляду справи по суті. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.

За змістом ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (пункт 4 частини 1).

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина 2).

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому вважає правильним скасувати судове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ч.4 ст. 229, ч.3 ст. 243, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст.315, ст. ст. 317, 321, 322 , 325, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Сокальського районного суду Львівської області від 01 листопада 2017 року у справі № 454/1091/17 - скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову Сілецької сільської ради Сокальського району в особі голови Саїва Володимира Петровича до ОСОБА_1 про скасування рішення Сілецької сільської ради Сокальського району № 535 від 20.11.2013 року - відмовити повністю.

Стягнути з Сілецької сільської ради Сокальського району Львівської області (80086, Львівська область, Сокальський район, с. Сілець, код ЄДРПОУ 04370872) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2, ід. код НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 704,00 (сімсот чотири) грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді М.А. Пліш

Т.І. Шинкар

Постанова в повному обсязі складена 05 лютого 2018 року.