Постанова № 72028113, 31.01.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 рокуЛьвів№ 876/9578/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання Дідик Н.С.

позивач - не з'явився

відповідач - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 16 серпня 2017 року (суддя Кунцік О.С., м.Самбір) про залишення позовної заяви без руху у справі № 452/2098/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної служби МВС України у м.Львові про скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

09 серпня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача - Управління патрульної служби МВС України у м.Львові та просив: скасувати постанову про адміністративне правопорушення ЕАА №134191 від 29 липня 2017 року винесену відносно ОСОБА_1 за відсутністю складу адміністративного правопорушення та провадження в справі закрити.

Ухвалою судді Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 16 серпня 2017 року позовну заяву залишено без руху.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 16 серпня 2017 року та направити справу для продовження розгляду в суд першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що з урахуванням положень ст. 288 КУпАП особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита. Саме тому, позивач звільнений від сплати судового збору. Вважає винесену ухвалу про зобов'язання зі сплати судового збору незаконною та необґрунтованою через порушення норм процесуального права.

У відповідності до вимог статті 229 КАС України за відсутності осіб, які беруть участь у справі фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги суд апеляційної інстанції приходить висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу судді суду першої інстанції скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції зазначив, що наявні підстави для винесення ухвали без руху, оскільки дана позовна заява подана без додержання вимог ст.106 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а саме не сплачено судовий збір.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

За статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до статті 87 КАС (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Зокрема, Закон України «Про судовий збір» № 3674-VI (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору (преамбула Закону).

За статтями 1, 2 цього Закону судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом, і включається до складу судових витрат. Платниками цього платежу є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи-підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Частина друга статті 3 цього ж Закону містить перелік об'єктів, за які не справляється судовий збір, а його стаття 5 - перелік суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб.

У контексті наведених вище законодавчих норм Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013 зазначив, що «гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14 травня 1981 року № R (81) 7: «У тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону №3674-VI (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Частиною другою цієї норми встановлено розміри ставок судового збору залежно від документа і дії, за яку він справляється, та платника судового збору. Зокрема, за підпунктом 2 пункту 3 частини другої цієї статті за подання апеляційної скарги на рішення суду встановлена ставка у відсотковому відношенні до ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до цієї ж статті за подання, зокрема, до адміністративного суду позовних заяв розміри ставок судового збору диференційовано за характером спору (майновий/немайновий), а також правовим статусом платника судового збору (фізична особа/фізична особа-підприємець/юридична особа/суб'єкт владних повноважень).

Відповідно до статті 287 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.

Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 288 КУпАП постанову уповноваженого органу державної влади чи його посадової особи (так само як постанову адміністративної комісії чи рішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради (пункти 1, 2 цієї частини статті) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Наведеним вище нормам статті 288 КУпАП кореспондують положення підпункту 2 частини першої статті 18 КАС (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) щодо предметної підсудності адміністративних справ, а також статті 171- 2 КАС (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), що встановлюють особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

У частині четвертій статті 288 КУпАП передбачено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита. Визначальним у цій нормі є припис (веління) про те, що у разі незгоди і оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення особа, яка її оскаржила, не обтяжується обов'язком сплачувати платіж, який належить сплачувати на загальних підставах.

Отже, відповідно до положень статей 287 КУпАП у поєднанні із частиною четвертою статті 288 цього Кодексу у разі прийняття уповноваженим органом державної влади чи його посадовою особою постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення (проступку), передбаченого КУпАП, суб'єкти, яким цим Кодексом надано право оскарження, можуть її оскаржити і звільняються від сплати платежу, який має справлятися за подання позовної заяви, скарги у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) чи до суду.

У частині четвертій статті 288 КУпАП видом платежу, від якого звільняються особи, що оскаржують постанову про накладення адміністративного стягнення, встановлено державне мито. На час виникнення спірних правовідносин, що є предметом цього перегляду, за звернення до суду у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного управління сплачують інший вид платежу - судовий збір, правові засади справляння якого, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, як зазначено вище, встановлені Законом № 3674-VI (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до положень статей 3, 4, 5 Закону № 3674-VI (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) серед осіб, які мають сплачувати судовий збір або мають пільги щодо його сплати, та об'єктів справляння судового збору немає таких, які би мали його сплачувати за подання заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, та які би постанову про адміністративне правопорушення відносили до об'єктів справляння судового збору. У взаємозв'язку із статтею 288 КУпАП України цей Закон не встановлює підстав, умов, вимог, пільг щодо сплати судового збору чи державного мита органом (посадовою особою), який наклав адміністративне стягнення і який з огляду на своє процесуальне становище відповідача не підпадає і не може підпадати під категорію суб'єктів, що можуть оскаржити своє ж рішення про накладення адміністративного стягнення.

Аналіз встановленого статтею 288 КУпАП України права на оскарження постанови державного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення показує, що коло осіб, які мають право оскаржити таке рішення, порядок їх оскарження та підстави звільнення від сплати державного мита встановлені і діють в редакції Закону України від 24 вересня 2008 року № 586-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху». Положення статті у цій редакції з урахуванням окремих змін та доповнень, що в основному не зачіпають положень щодо порядку оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, є чинними й діють з 16 листопада 2008 року.

За Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» (у редакцій, чинній до набрання чинності Законом № 3674-VI) державне мито справлялося із: 1) позовних заяв, заяв (скарг) у справах окремого провадження, з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили. Цей нормативний акт не містив положень про сплату державного мита як особою, щодо якої винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, так і органом (посадовою) особою, яка прийняла таку постанову.

За частиною другою статті 171-2 КАС (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності раніше було остаточним і оскарженню не підлягало. Положення цієї частини втратили чинність як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 171-2 КАС(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). У пункті 3 резолютивної частини цього Рішення Конституційний Суд України рекомендував невідкладно врегулювати питання щодо оскарження судового рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

У цьому Рішенні зазначено також, що у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності особи повинні мати право на інстанційне оскарження рішення місцевих загальних судів як адміністративних судів.

Визнання неконституційними положення частини другої статті 171-2 КАС (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави вважати, що до і після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015 Закон № 3674-VI не визначав і не визначає об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок його сплати за подання апеляційної чи касаційної скарг на рішення адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Таким чином, колегія суддів вказує, що у справах про оскарження постанов у справах про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, статтей 2, 3, 4 Закону № 3674-VI позивач звільняється від сплати судового збору. КУпАП дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції.

Вказана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 13 грудня 2016 року у справі № 306/17/16-а.

Виходячи з наведеного, при прийнятті рішення у справі, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до помилкового залишення позовної заяви без руху, тому ухвала суду підлягає скасуванню, з направлення справи для продовження розгляду.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись ч.4 ст.229, ч. 3 ст. 243 ст. ст. 241, 310, 320, 321 КАС України , суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 16 серпня 2017 року про залишення позовної заяви без руху у справі №452/2098/17 - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді В. В. Гуляк Р. Й. Коваль Повне судове рішення складено 05.02.2018 року.