Ухвала суду № 72021560, 21.11.2012, Апеляційний суд Одеської області

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2012 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді - Драгомерецького М.М.

суддів: Парапана В.Ф.,

ОСОБА_1,

при секретарі: Криворучці Ю.П.

за участю: представника ПАТ «Банк Перший» - ОСОБА_2,

та відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2012 року за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Перший» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором кредиту, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Банк Перший», третя особа: орган опіки та піклування Київської районної адміністрації ОМР, про внесення змін до договору кредиту та визнання недійсним договору іпотеки, -

в с т а н о в и л а:

Позивач ВАТ «БГ Банк», правонаступником якого є ПАТ «Банк Перший», звернувся до суду з позовом та уточнивши свої вимоги просить солідарно стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 789 938,09 гривень, а також судові витрати по справі. При цьому позивач посилається на те, що між Банком та відповідачем ОСОБА_3 17 жовтня 2006 року укладений кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачу було відкрито відновлювальну відкличну кредитну лінію з загальним лімітом в сумі 280 000 доларів США, в межах якої відповідачу надано в користування грошові кошти на розвиток бізнесу строком до 16.10.2007 року, а відповідач ОСОБА_3 зобов’язався належним чином використати та повернути позивачу суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах визначених у договорі.

Крім того, з метою забезпечення зобов’язання ОСОБА_3, які виникають з умов кредитного договору, між позивачем та відповідачем ОСОБА_5 укладено договір поруки, згідно якого ОСОБА_5 поручилася перед кредитором за належне виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов’язань, що витікають з кредитного договору, а також між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, згідно якого ОСОБА_4 передала у заставу банка належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 і Петрова в м. Одесі.

Однак, відповідач ОСОБА_3 не виконав перед позивачем своїх зобов’язань по укладеному кредитному договору, у зв’язку з чим позивач змушений звернутись до суду. Станом на 12.07.2010 року заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором складає 2 789 938,09 гривень.

У свою чергу ОСОБА_3 не погодившись з первісним позовом звернувся до ПАТ «Банк Перший» із зустрічним позовом, в якому просить договір іпотеки від 17 жовтня 2006 року, укладений між ОСОБА_4 та ВАТ «БГ Банк» визнати недійсним та зобов’язати ВАТ «БГ Банк» повернути ОСОБА_4 оригінал договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 і Петрова в м. Одесі, мотивуючи це тим, що на момент укладання зазначеного договору у нього з ОСОБА_4 були неповнолітні діти, які проживають разом з ними в вищезазначеній квартирі, яка передана в заставу банку, іншого житла у дітей немає, також ОСОБА_3 посилається на те, що правочин вчинений у даному випадку без дозволу органу опіки та піклування є нікчемним.

Крім того, ОСОБА_3 у зустрічних вимогах просить внести зміни до договору кредиту із зазначенням суми кредиту в гривневому еквіваленті з можливістю виконання своїх зобов’язань по сплаті кредиту у валюті або гривні по курсу НБУ на день укладання договору, а відсотків і пені в національній грошовій одиниці гривні по курсу НБУ на день укладання договору.

У судовому засіданні представник ПАТ «Банк Перший» підтримав свої позовні вимоги до відповідачів та просив їх задовольнити у повному обсязі, зустрічний позов ОСОБА_3 не визнав, просив у його задоволенні відмовити, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним.

Відповідач ОСОБА_3 вимоги первісного позову не визнав, просив у їх задоволенні відмовити, а зустрічний позов задовольнити з наведених у позовній заяві правових підстав.

Справа розглянута за відсутності відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також представника третьої особи органу опіки та піклування КРА ОМР, які до судового засідання не з’явились, повідомлялись належним чином відповідно до ст.74 ЦПК України, про розгляд справи, однак причини неявки суду не повідомили.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07 липня 2012 року позов ПАТ «Банк Перший» задоволено у повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційних скаргах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять дане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову ПАТ «Банк Перший» відмовити у повному обсязі, та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_3 мотивуючи свої вимоги тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, а тому воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У судове засідання не з'явилися відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 а також представник третьої особи органу опіки та піклування КРА ОМР, однак вони неодноразово сповіщались належним чином про час та місце розгляду справи, що у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає у доступі до суду, та розгляду справи.

До апеляційного суду 21.11.2012 року, тобто в день розгляду справи надійшла заява від ОСОБА_4Г про відкладення розгляду справи у зв’язку із станом здоров’я, однак належних доказів про неможливість бути присутньою в судовому засіданні нею надано не було, згідно довідки лікаря від 18.11.2012 року від госпіталізації ОСОБА_4 відмовилась, отже доказів щодо неможливості бути присутньою у судовому засіданні надано не було, оскільки про неможливість за станом здоров’я бути присутньому у судовому засіданні надає лише наявність лікарняного листка про непрацездатність.

Також до суду апеляційної інстанції 19.12.2012 року надійшла заява ОСОБА_5 про надання її можливості ознайомитись з матеріалами справи, та поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, однак, судова колегія вважає, що ОСОБА_5 є рідною сестрою ОСОБА_4 та обізнана про наявність зазначеної цивільної справи, яка знаходиться у провадженні апеляційного суду з 26 березня 2012 року, та неодноразово ОСОБА_5 було повідомлено про розгляд справи на 01.06.2012, 31.08.2012 року та 21.11.2012 року, однак остання весь час відмовлялась від отримання судових повісток.

Зазначені обставини свідчать про зловживання ОСОБА_4 та ОСОБА_6 своїми процесуальними правами та обов'язками, тому, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та пояснення на апеляцію ОСОБА_3, та його думку щодо апеляційної скарги ОСОБА_4, яку він також просив задовольнити, та заперечення на апеляційні скарги представника ПАТ «Банк Перший», перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги, задоволенню не підлягають, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Як вбачається з матеріалів справи, 17 жовтня 2006 року між Банком та відповідачем ОСОБА_3 укладено кредитний договір №ОАВ-СПД-171006-1, у відповідності до умов якого відповідачу ОСОБА_3 було відкрито відновлювальну відкличну кредитну лінію з загальним лімітом в сумі 280 000 доларів США, в межах якої ОСОБА_3 надано в користування грошові кошти на розвиток бізнесу строком до 16.10.2007 року, а відповідач ОСОБА_3 зобов’язався належним чином використати та повернути позивачу суму отриманого кредиту, а також сплатити 15% річних за користування кредитом в порядку та на умовах визначених у кредитному договорі.

Крім того, між первісним позивачем та відповідачем ОСОБА_4 17 жовтня 2006 року укладено договір іпотеки, згідно якого остання передала у заставу банка належну їй на праві власності п’ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1 і Петрова в м. Одесі, у якості забезпечення виконання в повному обсязі зобов’язань ОСОБА_3 за кредитним договором №ОАВ-СПД-171006-1 від 17.10.2006 року.

Також з метою забезпечення зобов’язання ОСОБА_3, які виникають з умов кредитного договору, між позивачем та відповідачем ОСОБА_5 07 квітня 2010 року укладено договір поруки №ШЮІ-СПД-171006-2, згідно якого ОСОБА_5 поручилася перед кредитором за належне виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов’язань, що витікають з кредитного договору.

Позивач у повному обсязі виконав свої зобов’язання по наданню кредитних коштів. Однак, відповідач ОСОБА_3 не виконав перед позивачем своїх зобов’язань по укладеному кредитному договору щодо повернення суми отриманого кредиту, та сплати процентів за користування кредитом, чим порушив умови кредитного договору, що вбачається з розрахунку заборгованості по кредиту станом на 12.07.2010 року, згідно якого заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором складає 2 789 938,09 гривень, з яких: кредит – 237 055,09 доларів США, що еквівалентно 1 873 636,02 гривень;

відсотки за користування кредитом 16939,16 доларів США, що еквівалентно 133 883,73

гривень; пеня за несвоєчасно сплачений кредит 86 908,82 доларів США, що еквівалентно 686909,93 гривень; пеня за несвоєчасно сплачені відсотки 7698,34 доларів США, що еквівалентно 60846,14 гривень; 3% річних від простроченої суми кредиту 4385,52 доларів США, що еквівалентно 34 662,27 гривень.

При вирішенні справи судом першої інстанції було зроблено правильний висновок, що укладаючи кредитний договір сторони досягли домовленості щодо усіх істотних умов: мети, суми і строку кредиту; умов і порядку його видачі та погашення; способів забезпечення зобов’язань позичальника; відсоткової ставки;порядку плати за кредит;порядку зміни та припинення дії договору; відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. Договір сторони уклали в письмовій формі. На укладання договору сторони мали вільне волевиявлення і необхідний обсяг цивільної дієздатності. Договір підлягає виконанню обома сторонами. Умовами кредитного договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником договору, Банк має право збільшити відсоткову ставку за користування кредитними коштами, вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих відсотків, комісій у порядку передбаченому розділом 6 договору.

Щодо посилань апеляційної скарги ОСОБА_3 на неправомірність надання позивачем кредиту у доларах США, то колегія суддів погоджуючись з судом першої інстанції зазначає, що статтею 99 Конституції встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому ОСОБА_7 держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

ОСОБА_7 законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет № 15-93.

Статтею 1054 ЦК передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону № 2121-ІІІ кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалентом. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Згідно ст. 5 Декрету № 15-93 операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

З огляду на це уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту «в» п. 4 ст. 5 Декрету № 15-93, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні у законодавстві не визначено меж термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р. за № 1429/10028), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл здійснювати операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо зазначених операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету № 15-93 є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Як вбачається з матеріалів справи у позивача зазначена ліцензія є, тому здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Верховний Суд України в узагальненнях судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010p.p.) від 07.10.2010р. звернув увагу судів на те, що при розгляді спорів щодо зміни або розірвання кредитного договору у зв'язку із істотною зміною обставин, що передбачено ст. 652 ЦКУ, то суд має мати на увазі, що позичальнику необхідно довести наступне:

- При зміні договору посилання на істотну зміну обставин можливе лише у тому разі, коли сторони при укладенні договору визначили такі обставини як істотні;

- Обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору, у чому саме вони змінились і чому зміна обставин є істотною. Вимагаючи розірвання договору на цій підставі, позивач, з урахуванням положень процесуального законодавства щодо обов'язку доказування, повинен довести, зокрема впевненість сторін у момент укладення договору в тому, що така зміна обставин не настане;

- Одночасно наявність чотирьох умов, перелічених у ч. 2 ст. 652 ЦК, у розрізі конкретної ситуації, акцентуючи, яким чином виконання договору порушує співвідношення майнових інтересів сторін і позбавляє заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

- Враховуючи те, що за істотної зміни обставин зміна договору за рішенням суду допускається у виняткових випадках (ч. 4 ст. 652 ЦК), необхідно також довести наявність однієї з двох наступних умов: 1) розірвання договору повинно суперечити суспільним інтересам або 2) може потягнути для сторін (чи однієї з них) шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

У будь-якому випадку суд має мати на увазі, що поняття «істотна зміна обставин» є оціночною категорією, законодавець у п. 2 ч. 1 ст. 651 ЦК України дає визначення цього поняття, вказуючи на те, що зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Колегія суддів прийшла до висновку, що саме по собі зменшення прибутків позивача ОСОБА_3 не є обставинами, які можна віднести до форс-мажорних, а світова фінансова криза є явищем, яке не відноситься до обставин непереборної сили, що позбавляють позивача виконувати умови укладеного договору. Крім того, ОСОБА_3 не доведено, що зміна умов договору викликана наявністю ідеальної сукупності всіх обставин, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України, що є обов'язковою умовою для вирішення питання про зміну умов договору. Таким чином, доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо доводів апеляційної скарги відносно того, що судом першої інстанції не було звернуто увагу на те, що договір іпотеки між позивачем та ОСОБА_4 у невідповідності до вимог чинного законодавства, було укладено з порушенням прав та інтересів неповнолітніх дітей ОСОБА_4, то колегія суддів з даним висновком погодитись не може.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак, позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 не доведено, що його з ОСОБА_4 неповнолітні діти мали майнові права щодо заставленої договором іпотеки квартири, а також той факт, що спірна квартира була місцем проживання неповнолітніх дітей на 17 жовтня 2006 року, тобто на час її передачі в іпотеку.

Також на думку судової колегії не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 де апелянт зазначає, що позивачем ВАТ «БГ Банк» було змінено назву та правову форму власності у ПАТ «Банк Перший» з внесення змін до статуту товариства. Позивач знаходячись у договірних відносинах з відповідачами не виконав вимог ч.4 ст.90 ЦК України, крім того апелянт зазначає, що позивачем за первісним позовом не надано доказів направлення (вручення) на її адресу повідомлення з вимогою про виконання зобов’язань за кредитним договором в шестимісячний строк від дня настання строку виконання основного зобов’язання. Тому, як вважає апелянт ОСОБА_4, договір поруки між ВАТ «БГ Банк» та ОСОБА_4 від 17 жовтня 2006 року є таким, що припинив свою дію. Однак, судова колегія вважає, що звернення позивача до суду та обізнаність відповідачки ОСОБА_4 про наявність спору і є належною вимогою про заборгованість за кредитом, оскільки ОСОБА_4 не виявила бажання погасити заборгованість яка виникла перед позивачем у ОСОБА_3 на протязі розгляду цієї справи, то ці доводи апеляційної скарги являються безпідставними.

Крім того, у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_4 звертає увагу на те, що 24 жовтня 2009 року у ФОП ОСОБА_3 були вилучені товари з обороту на підставі Постанови про порушення кримінальної справи від 21 жовтня 2009 року, які було передано на забезпечення кредитного договору, а отже, відбулась істотна зміна обставин якою керувались сторони при укладені договору. Тому на підставі ст.652 ЦК України договір може бути змінений або розірваний у разі істотної зміни обставин.

Однак, апелянтом ОСОБА_4 ні до суду першої інстанції, ні апеляційному суду не було надано належних доказів, які спростовують доводи місцевого суду зазначені у рішенні, а тому на думку судової колегії зазначена апеляційна скарга є безпідставною, а тому підлягає відхиленню.

Отже, твердження відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в апеляційних скаргах про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, є неспроможними, та такими що не заслуговують на увагу.

Наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції з постановленням нового рішення по справі немає.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилити, рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2012 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 судовий збір за розгляд справи у розмірі 999 гривень 50 коп. на розрахунковий рахунок: Отримувач: ГУ ДКУ в Одеській області; Код ЄДРПОУ: 37607526; МФО 828011; Банк отримувач: ГУ ДКУ в Одеській області; Р/р 31214206780007

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, однак вона може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.

Судді апеляційного суду Одеської області: підпис ОСОБА_8

ОСОБА_9

ОСОБА_1