Рішення № 72020292, 15.02.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1338/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Троїцька Л. Л.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого – Троїцької Л.Л.,

суддів – Таварткіладзе О.М., Фальчука В.П.,

при секретарі – Швець В.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Кредитної спілки “Козацька” та ОСОБА_2 про визнання недійсною Угоди про відступлення права вимоги №3 від 17 червня 2013 року за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4, що діє в інтересах ОСОБА_2, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 вересня 2014 року, -

в с т а н о в и л а:

23.07.2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та просив стягнути з останнього борг на його користь в сумі 28 646,92 грн.

Позов обґрунтував тим, що 26.02.2007 року відповідач уклав договір № К7 26/02-01 з Кредитною спілкою “Козацька”, згідно якого отримав 25 000,00 грн., на строк до 26.02.2008 року. Процентна ставка за цим договором складає 45 % річних від розміру кредиту.

Договором передбачений строк погашення заборгованості та встановлено, що вразі порушення цього строку, плата за користування кредитом становить 0,5% від суми заборгованості, за кожний прострочений день.

Відповідачем строк погашення заборгованості був порушений, внаслідок чого станом на 01.06.2013 року, без урахування пені, утворилася заборгованість у розмірі вказаної вище суми.

17.06.2013 року він уклав з КС “Козацька” Угоду № 03 про відступлення права вимоги за кредитним договором, згідно з якої до нього перейшли права кредитора.

Посилаючись на викладене, просив задовольнити позовні вимоги (а.с.1).

04.02.2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до КС “Козацька” та ОСОБА_2 про визнання недійсною Угоди № 3 від 17.06.2013 року та стягнення судових витрат.

Свої вимоги обґрунтував тим, що ОСОБА_2 знаходиться в статусі громадянина України і не є установою (юридичною особою), що має відповідну ліцензію з надання фінансових послуг.

У КС “Козацька” строк дії ліцензії закінчився 24.06.2008 року, тому факторингом, як кредитною операцією, ця спілка займатися не мала права (а.с.29-31).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02.04.2014 року зустрічний позов ОСОБА_3 прийнято до спільного розгляду з первинним позовом ОСОБА_2

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 вересня 2014 року позов ОСОБА_2 – залишено без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_3 – задоволений.

Визнано Угоду про відступлення права вимоги № 3 від 17.06.2013 року, укладену між Кредитною спілкою “Козацька” та ОСОБА_2 недійсною.

Стягнуто солідарно з КС “Козацька” та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у розмірі 243,60 грн. (а.с.81).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4, що діє в інтересах ОСОБА_2, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення позову ОСОБА_2, а зустрічний позов ОСОБА_3 залишити без задоволення, посилаючись на те, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Колегія суддів, заслухав суддю-доповідача, який виклав зміст рішення, перевіривши матеріали справи в межах апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню, з ухваленням нового з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаній нормі права рішення суду не відповідає.

Судом встановлені і підтверджені матеріалами справи наступні обставини.

26.02.2007 року між КС “Козацька” та відповідачем ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № К7 26/02-01, згідно якого Спілка видає позичальнику кредит у сумі 7 500,00 грн. на строк до 26.02.2008 року, зі сплатою 45% річних від розміру кредиту. У разі порушення строку повернення кредиту боржник повинен сплачувати штрафні санкції у розмір 0,5 % від суми заборгованості за кожен прострочений день (а.с.7-8).

17.06.2013 року між КС “Козацька” та ОСОБА_2 укладено Угоду про відступлення права вимоги відповідно до якої Спілка на користь позивача відступила право вимоги боргу, який складає суму непогашеної позики (кредиту), невиплачених процентів, передбачених кредитним договором, укладеним з позичальником ОСОБА_3 (а.с.2).

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 і відмовляючи в позові ОСОБА_2, суд 1-ої інстанції виходив з того, що Угода про відступлення права вимоги виконання грошового зобов’язання за кредитним договором від 26.02.2007 року за своєю юридичною природою носить характер кредитної операції, що законодавством визнається факторингом.

Між тим, жодна із сторін спірної Угоди не мали правових підстав на її укладення, так як строк дії ліцензії у КС “Козацька” закінчився 24.06.2008 року, а позивач ОСОБА_2 є фізичною особою і взагалі не має право займатися кредитними операціями. Тобто він є неналежним позивачем за первинним позовом.

При розгляді спору по суті, суд керувався вимогами п.3 ст.1, ст.49 Закону України “Про банки та банківську діяльність”; п.5 ч.1 ст.1, п.11 ч.1 ст.4, ч.1 ст.5, ч.2 ст.7 Закону України “Про фінансові послуги та державного регулювання ринків фінансових послуг”; п.3 ч.1 ст.9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”; ч.1 ст.227, ст.229 ЦК України та відповідними нормами цивільно-процесуального законодавства.

Колегія з такими висновками суду погодитись не може і вважає, що в даному випадку рішення суду, що стосується суті спору, постановлено з порушенням норм матеріального права та процесуального права - в частині стягнення з відповідачів по зустрічному позову в солідарному порядку судових витрат.

У відповідності до ст.512 ЦК України, кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов’язанні може бути замінений також у інших випадках встановлених законом. Кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею зобов’язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові, у випадках встановлених законом.

Згідно зі ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна осіб у зобов’язанні пов’язана з тим, що попередні учасники зобов’язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов’язки переходять до суб’єктів, які їх заміняють.

Вимога, що передається іншій особі в порядку цесії переходить до неї в тому обсязі, в якому вона раніше належала цедентові.

Тому, посилення суду 1-ої інстанції на положення закону України “Про фінансові послуги та державного регулювання ринків фінансових послуг”, за якими право надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів на підставі відповідної ліцензії має лише кредитна установа, є помилковим, оскільки у даному випадку ОСОБА_3, як фізична особа, кредит ОСОБА_2 не надавав, лише отримав право вимоги за раніше укладеним кредитним договором.

Враховуючи викладене, колегія вважає, що правових підстав для задоволення зустрічного позову у суду 1-ої інстанції не було, і ОСОБА_3 по первинному позові є належним позивачем по справі (а.с.22).

Між тим, з матеріалів справи вбачається, що заперечуючи проти позовної заяви про стягнення грошової суми, представник відповідача до пред’явлення зустрічного позову і до постановлення рішення суду по суті, в своїх запереченнях посилався на пропуск позивачем трьохрічного строку позовної давності, який на його думку сплинув ще 27.10.2012 року.

В матеріалах справи відсутні докази поважності причин пропуску строку.

При цьому колегія враховує те, що Угода про відступлення права вимоги за кредитним договором № К7 26/02-01 між КС “Козацька” та ОСОБА_2 укладено 17.06.2013 року та відповідно до ст.252 ЦК України, заміна сторін у зобов’язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Тобто, не зважаючи на відступлення права вимоги, переведення боргу чи інші випадки заміни сторін у зобов’язанні, строк позовної давності не переривається та не зупиняється.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність – це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з умовами кредитного договору, позичальник ОСОБА_3 був зобов’язаний здійснювати повернення кредиту щомісячно рівними частинами. Також договором встановлена відповідальність боржника за порушення їх сплати.

Оскільки, умовами договору встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу і початок перебігу позовної давності за кожен черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов’язань (правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 0611.2013 року у справі № 6-116цс13).

Згідно розрахунку боргу за кредитним договором від 26.02.2008 року, зробленим КС “Козацька” строк позики складав 12 місяців і оплат за кредитним договором відповідачем взагалі не здійснювалось (а.с.6).

При викладених обставинах, колегія вважає, що трирічний строк звернення до суду з вимогами про стягнення боргу сплинув 27.10.2012 року.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі до винесення рішення, є підставою для відмови у позові. Оскільки, доказів поважності причин пропуску позовної давності суду не надано ні Кредитною спілкою, ні позивачем по справі, порушене право останнього захисту не підлягає.

Враховуючи викладене, рішення суду 1-ої інстанції з підстав ч.1 ст. 309 ЦПК України, підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову як в первинному, так і у зустрічному позовах.

Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, ст.317 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4, що діє в інтересах ОСОБА_2, задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 вересня 2014 року – скасувати.

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та у зустрічному позові ОСОБА_3 до Кредитної спілки “Козацька” та ОСОБА_2 про визнання недійсною Угоди про відступлення права вимоги №3 від 17 червня 2013 року – відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно, однак може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20-ти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду

Одеської області: ОСОБА_5

ОСОБА_6

ОСОБА_7