Постанова № 72017817, 24.01.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2273/18

Номер справи місцевого суду: 520/7867/16-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Черевка П.М., Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря – Фабіжевської Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 міської ради, третя особа ОСОБА_4 про визнання права власності,

встановила:

07.07.2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати за ним, ОСОБА_2, право власності на прибудову (балкону) до квартири №62, яка знаходиться за адресою м. Одеса, проспект Жукова Маршала, будинок № 5.

В обґрунтування свого позову посилається на те, що спірне майно було побудовано ним за його кошти, для потреб сім’ї, а від так, вважає себе власником будматеріалів прибудови та самої прибудови.

Вищевказані обставини і стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2017 року у задоволені позову відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_2 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій ставиться питання про скасування зазначеного рішення та ухвалення нового, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Також у апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 17 липня 2017 року про відмову у призначені судової будівельно-оціночної експертизи.

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги ОСОБА_2 посилається на наступне.

Суд виніс рішення за його першої відсутності через хворобливий стан після ДТП, яке трапилось 15.07.2017р., про що суду було відомо із його апеляційної скарги. Розгляд справи за його відсутності позбавило його можливості зібрати та надати всі необхідні докази. Не проведена судова будівельна експертиза веранди. Суд не звернув уваги на те, що він має право на закріплення права власності на веранду як власник матеріалів і спадкоємець.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.

04 березня 1994 року Управлінням житлово-комунального господарства виконкому ОСОБА_3 міської ради народних депутатів було видано Свідоцтво про право власності на житло, згідно якого ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності було передано квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 62, 0 кв.м.

Рішенням Виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів від 17 лютого 1995 року за № 125 самочинно побудовану гр.. ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_1 прибудову розміром 5.8х2.6 м. було збережено з правом користування.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27 грудня 2010 року, справа № 2-6067/10, було визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири, яка знаходиться по адресу: АДРЕСА_2 та складається з: 3/10 частин вищезазначеної квартири, які фактично прийняті ОСОБА_4 в порядку спадкування по закону та складаються з 1/2 частини від усього спадкового майна, яке належало його матері ОСОБА_7, померлої 16 червня 2003 року та 1/2 частини усього спадкового майна, яке належало його бабусі ОСОБА_5, померлої 23 вересня 2009 року та складалось з належної її 1/5 частини вищезазначеної квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло від 04.03.1994 року та 1/10 частини вищезазначеної квартири, яку ОСОБА_5 фактично прийняла після смерті чоловіка ОСОБА_6, померлого 20.06.2000 року та 1/10 частини вищезазначеної квартири фактично прийнятої нею після смерті доньки ОСОБА_7, померлої 16 червня 2003 року, а також на 1/5 частину квартири, яка належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 04.03.1994 року.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2012 року, у справі № 1512/7559/2012, було встановлено порядок користування квартирою № 62 по пр. Маршала Жукова, буд. 5 в м. Одесі наступним чином: виділено в користування ОСОБА_4 житлову кімнату площею 17,3 кв.м., яка на технічному паспорті, виготовленого станом на 05.10.2010 року позначена під літ. «3»; виділено в користування ОСОБА_2 житлову кімнату площею 17,3 кв.м., яка на технічному паспорті, виготовленого станом на 05.10.2010 року, позначена під літ. «4», балкон (лоджію) площею 0,9 кв. м., що примикає до цієї кімнати, житлову кімнату площею 10,4 кв.м., яка на технічному паспорті, виготовленому станом на 05.10.2010 року позначена під літ. «2»; в спільному користуванні ОСОБА_4 та ОСОБА_2 залишено кухню площею 5,9 кв.м., коридор площею 6,5 кв.м., ванну кімнату площею 2,0 кв.м., туалет площею 1,1 кв.м. та вбудовану шафу площею 0,6 кв.м.

16 червня 2016 року державним нотаріусом Третьої ОСОБА_3 державної нотаріальної контори ОСОБА_8 було посвідчено Свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого на підставі ст.. 1261 Цивільного кодексу України спадкоємцями майна ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка померла 23 вересня 2009 року є її: син – ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 на 1/2 частку у спадщині, згідно зі ст. 1266 Цивільного кодексу України, онук – ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3, мати якого ОСОБА_7 померла 16 червня 2003 року, на 1/2 частку у спадщині.

Спадщина, на яку в указаній частці видано це свідоцтво, складається з: 2/5 частки квартири під № 62, розташованої за адресою місто Одеса, проспект Маршала Жукова, в будинку під № 5, яка складається в цілому з трьох житлових кімнат та підсобних приміщень, загальною площею 62,0 кв.м., в тому числі житловою площею 45,0 кв.м.

Окрім того, 16 червня 2016 року державним нотаріусом Третьої ОСОБА_3 державної нотаріальної контори ОСОБА_8 було посвідчено Свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого на підставі ст. 529 Цивільного кодексу Української РСР (1963 року) спадкоємцями майна ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, який помер 20 червня 2000 року є його: син – ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 на 1/2 частку у спадщині, та дружина – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка померла 23 вересня 2009 року, на 1/2 частку у спадщині.

Спадщина, на яку в указаній частці видано це свідоцтво, складається з: 1/5 частки квартири під № 62, розташованої за адресою місто Одеса, проспект Маршала Жукова, в будинку під № 5, яка складається в цілому з трьох житлових кімнат та підсобних приміщень, загальною площею 62,0 кв.м., в тому числі житловою площею 45,0 кв.м.

На самочинно побудовану веранду свідоцтва про право на спадщину не видавались.

Звертаючись до суду першої інстанції з даним позовом, позивач стверджує, що спірне майно, а саме прибудову до квартири 62, розташованої за адресою місто Одеса, проспект Маршала Жукова, в будинку під № 5 було побудовано ним за його кошти, для потреб сім’ї, а також те, що він є власником будматеріалів прибудови.

Однак, жодних належних, в розумінні ст. 57, 58 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент розгляду справи по суті), доказів того, що ним купувались будматеріали, які в подальшому були використанні для побудови саме цього балкону суду надано не було.

Більш того, вказані доводи спростовуються матеріалами справи, а саме: заявою самого ОСОБА_2 до ОСОБА_3 міської ради від 15 травня 2013 року, в якій позивач вказував на те, що спірну прибудову до квартири було побудовано ОСОБА_4, через що просив її демонтувати, а відповідача притягнути до відповідальності.

Також рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 13.08.2014 року, було встановлено, що відповідач ОСОБА_4 самочинного будівництва веранди не здійснював, вона була побудована попереднім власником - ОСОБА_5

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Суб'єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням чи вироком суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються наступні умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.

Як роз'яснено у п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року за №14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники (частина третя статті 61 ЦПК), то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.

Суд першої інстанції дійсно не зміг встановити правові підстави, з якими позивач звертається з даним позовом, чи то в порядку спадкування, чи то про визнання права власності на самочинне будівництво. Більш того є не зрозумілим і статус самої прибудови, оскільки вона не може бути окремим об’єктом нерухомості.

Більш того, ОСОБА_2 навіть в своїй апеляційній скарзі також посилається на ці дві підстави, які виключають одна одну та є недопустимим.

При поданні позовної заяви та протягом розгляду цивільної справи у суді першої інстанції позивач не скористався своїм процесуальним правом та не надав до суду жодного належного та допустимого доказу, який би містив інформацію щодо предмету доказування.

Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції правильно взяв до уваги, що позивач з клопотаннями про витребування та забезпечення доказів до суду не звертався, у зв’язку з чим, враховуючи диспозитивність процесу, справа розглядалася за наявними у ній документами.

Крім того, суд першої інстанції вірно взяв до уваги, що прибудова до квартири не може бути окремим об`єктом нерухомого майна і зазначений позов направлений на порушення прав та інтересів іншого співвласника квартири.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент розгляду справи) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 10 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент розгляду справи) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент розгляду справи) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 58 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент розгляду справи) визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 2. ст. 59 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент розгляду справи) обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент розгляду справи) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно вимог ст. ст. 27, 28, 29, 30 Цивільного процесуального кодексу України, засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент розгляду справи) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент розгляду справи) кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Частиною 2 ст. 3 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент розгляду справи) зазначено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент розгляду справи) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

У силу ст. 213 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент розгляду справи), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, ст.1 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент розгляду справи) задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент розгляду справи). Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент розгляду справи) під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України суд захищає порушене право особи у спосіб, встановлений законом.

У зв'язку з вищевикладеним, на підставі повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, через їх безпідставність та необґрунтованість.

У відповідності до ч. 1 ст. 88 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент розгляду справи) стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлен

У зв’язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати відшкодування не підлягають.

Щодо вимоги ОСОБА_2 про скасування ухвали Київського районного суду м. Одеси від 17 липня 2017 року, то вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що у ході судового засідання у суді першої інстанції, яке відбулось 17.07.2017 року, представник позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_9 звернувся до суду з клопотанням про призначення судової будівельно-оціночної експертизи, перед експертом просив поставити наступне питання: Яка на теперішній час вартість прибудови до квартири № 62, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, проспект Маршала Жукова, буд. 5.

У своєму клопотанні посилається на те, що висновок даної експертизи необхідний для визначення суми судового збору, який підлягає сплаті за звернення до суду з даним позовом.

Представник відповідача ОСОБА_3 міської ради – ОСОБА_10 та представник третьої особи ОСОБА_4 – ОСОБА_11 у задоволенні даного клопотання просили відмовити, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність.

Згідно ч.1 ст.143 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Так, згідно зі ст. 133 ЦПК України особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів. До клопотання про забезпечення доказів додається документ про сплату судового збору. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент розгляду справи) сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.

Згідно з ч. 3 ст. 60 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент розгляду справи) доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Питання, які ставив позивач, в межах заявлених позовних вимог, дійсно не мають правового значення для встановлених судом обставин справи. А від так, суд першої інстанції правильно вважав, що клопотання про призначення експертизи, є недоречним, а лише призведе до затягування розгляду справи.

Статтею 145 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент розгляду справи) були передбачені випадки обов'язкового призначення експертизи, в т.ч. і коли обидві сторони заявили клопотання. Питання, поставлені позивачем у клопотанні, не відносяться до випадків обов'язкового призначення експертизи, а також сторона відповідача заперечувала проти призначення експертизи.

Отже з урахуванням вищевказаного, враховуючи, що справа перебувала в провадженні суду пршої інстанції вже більше року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні клопотання про призначення судової будівельно-оціночної експертизи, оскільки питання, поставлені перед експертом, взагалі не стосуються предмету спору та не можуть вплинути на розгляд справи, а призначення експертизи призведе до безпідставного затягування судового розгляду.

Колегія суддів зазначає, що позивач ОСОБА_2 при подачі свого позову та апеляційної скарги не надав ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на предмет та підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї позовної заяви та апеляційної скарги.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.

Доводи скаржника про те, що він сам побудував із власних матеріалів пристройку – веранду спростовується відсутністю будь яких доказів придбання матеріалів для такого будівництва, а також його письмовою заявою від 15.05.2013 року до ОСОБА_3 міської Ради про те, що саме відповідач ОСОБА_4 самовільно прибудував веранду (т.1 а.с.164). Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18.06.2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 13.08.2014 (т.1 а.с.165) також була встановлена та обставина, що вказане спірне приміщення було збудовано ОСОБА_5

Посилання скаржника, що суд не мав права розглядати справу 14.09.2017 року за його першою неявкою в судове засідання, не може бути також прийнята до уваги колегією суддів, так як ОСОБА_2 не подавав жодної заяви до суду про відкладення розгляду справи, його представник ОСОБА_9 був сповіщений належним чином про розгляд справи 14.09.2017 р. (т.1 а.с.176,178,181), а з матеріалів справи вбачається, що неявка самого позивача в судові засідання протягом 2016-2017 років не була першою.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що посилання позивача на свій хворобливий стан було зазначено в його клопотанні до апеляційного суду про поновлення строку на подачу апеляційної скарги на ухвалу суду про відмову у призначенні експертизи, що не було предметом дослідження суду першої інстанції. Більш того, ОСОБА_2 особисто протягом серпня 2017 року здійснював певні дії по здійсненню своїх процесуальних прав шляхом подачі заяв, апеляційної скарги та ознайомлення 21.08.2017 р. з матеріалами справи в суді першої інстанції (а.с.187-193).

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не спростовують зазначені вище висновки суду першої інстанції і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді М.М. Драгомерецький

ОСОБА_12

Повне судове рішення складено 05.02.2018 року