Постанова № 72016097, 06.02.2018, Апеляційний суд Рівненської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2018 року м. Рівне

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Григоренко М.П.

секретар судового засідання: Вихотень Я.В.

за участі: представника особи, яка подала апеляційну скаргу,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського міського суду від 17 березня 2014 року, що ухвалене в м. Рівне о 15 год. 48 хв. 28 сек. під головуванням судді Рогозіна С.В. у справі №569\678\14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и л а:

У січні 2014 року в суд звернулася ОСОБА_2 із позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_1 про визнання права приватної власності на земельну ділянку загальною площею 17 700 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_2 та призначена для обслуговування будівель і споруд. Мотивуючи позов, покликалася на невиконання відповідачем позикового зобов'язання, внаслідок чого вважала, що вправі вимагати визнання за собою права на спірну земельну ділянку. Ця ділянка, на її переконання, є предметом іпотеки і в разі прострочення зобов'язань за її рахунок може бути припинено відносини з приводу позики.

Ухвалою Рівненського міського суду від 17 березня 2014 року визнано мирову угоду між сторонами на таких умовах:

ОСОБА_2, що мешкає в АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_1, виданий Мелітопольським МВ УМВС України в Запорізькій області 27.05.199; ОСОБА_3, що мешкає в АДРЕСА_3; ОСОБА_1, що проживає в АДРЕСА_4, обговоривши між собою предмет позову, що перебуває на розгляді Рівненського міського суду і виходячи з того, що на момент укладення мирової угоди заборгованість за розпискою перед позивачем складає 657 000 гривень. Відповідачі зобов'язалися погасити заборгованість шляхом передачі у приватну власність позивачу земельної ділянки загальною площею 17 700 кв.м, яка знаходиться в АДРЕСА_2.

Отже, сторони прийшли до висновку про можливість закінчення розгляду спору миром і укладенням між ними мирової угоди на таких умовах:

1.)Відповідачі визнають, що їхня заборгованість перед позивачем на момент укладення мирової угоди становить 657 000 гривень за розпискою.

2.)Відповідачі не заперечують, щоби за позивачем було визнано право власності на земельну ділянку загальною площею 17 700 кв.м в АДРЕСА_2, яка призначена для обслуговування будівель і споруд.

3.)Визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на земельну ділянку площею 17 700 кв.м, яка знаходиться в АДРЕСА_2, яка призначена для обслуговування будівель і споруд.

4.)Сторони відмовляються від взаємних претензій з приводу понесених судових витрат.

5.)Зміст статей 175, 205 ЦПК України та наслідки ст. 206 ЦПК України сторонам зрозумілі.

Провадження у справі закрито.

На ухвалу суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, де покликалася на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

На її обґрунтування зазначала, що участі в судових засіданнях вона не брала взагалі, а при затвердженні мирової угоди вона присутня не була. В заяві про визнання угоди міститься не її підпис. Навпаки, з метою погашення позикової заборгованості вона продовжувала здійснювати оплату за позичальника на користь позикодавця. Тому порушено положення ст. 175 ЦПК України щодо порядку та умов визнання мирової угоди, про що звернулася до правоохоронних органів.

Вважала, що своєї згоди на розпорядження земельною ділянкою, яка придбана відповідачами як подружжям вона не давала, чим не додержано вимоги ст. 368 ЦК України та ст. 65 СК України.

При укладенні мирової угоди та визнанні її судом оплата за земельну ділянку в повному обсязі здійснена не була, а її державна реєстрація - не проводилася. Більше того, таке право було зареєстровано відразу за позивачем. Тобто ОСОБА_3 не мав права вчиняти дії з відчуження спірної ділянки.

Окрім того, при визнанні мирової угоди суд вийшов за межі позовних вимог, що суперечить правилам ст.ст. 11, 175 ЦПК України.

Більше того, після відчуження земельної ділянки ОСОБА_2 розділила її на дві окремі ділянки різною площею і з присвоєнням їм різних кадастрових номерів, що унеможливило для ОСОБА_1 ідентифікувати первинну ділянку.

З цих міркувань просить скасувати ухвалу суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Визнаючи мирову угоду між сторонами, суд першої інстанції виходив із того, що її умови не суперечать закону, не порушують прав та свобод, а також інтересів інших осіб.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Як убачається, на вирішенні Рівненського міського суду знаходилася справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку (а.с. 1-3). Тобто предметом спору було набуття права власності на ділянку в рахунок заборгованості за позикою.

Під час її вирішення 17 березня 2014 року сторонами було подано до суду заяву про мирову угоду від 14 березня 2014 року, де вони покликалися на обопільні поступки з тим, щоб урегулювати спірні відносини, що існували між ними (а.с. 26-27). З доводами сторін погодився і міський суд, визнавши мирову угоду на тих умовах, які були запропоновані заявниками.

Між тим, згідно із ч. 1 ст. 175 ЦПК України в попередній редакції мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.

Тобто мирова угода є двостороннім (у даному випадку - тристороннім) волевиявленням, спрямованим на врегулювання спору шляхом взаємних поступок. Вона укладається сторонами і може стосуватися лише їхніх прав та обов'язків та предмета спору з урахуванням загальних правил вчинення правочинів у письмовій формі. Її умови мають бути такими, щоб у разі відмови сторони у подальшому від мирової угоди, вона могла бути виконана примусово. При цьому суд зобов'язаний перевірити, чи не суперечить мирова угода законодавству, а також, чи не порушує вона прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

В засіданнях суду першої інстанції, в т.ч. і в тому, коли визнавалася мирова угода, ОСОБА_1 була відсутня. В апеляційній скарзі вона посилається на те, що підпис, який міститься у спільній заяві про визнання мирової угоди, їй не належить. Колегія суддів при цьому бере до уваги, що факт її відсутності у судових засіданнях перебуває у взаємозв'язку із доводами про неналежність підпису. Тому суд попередньої інстанції не врахував, що при визнанні мирової угоди в судовому засіданні повинен був бути присутній інший відповідач - ОСОБА_1, оскільки він не переконався у її вільному волевиявленні і належності підпису саме їй. В той самий час, ОСОБА_3 не був наділений повноваженнями представляти інтереси своєї дружини в суді.

За таких обставин зазначені факти свідчать про порушення прав ОСОБА_1 на розпорядження майном, яке знаходилося у спільній сумісній власності подружжя.

У пункті 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Щодо клопотань позивача, ОСОБА_3 та його представника про відкладення розгляду справи, то колегія суддів з ними не погоджується, оскільки про час і місце розгляду справи їх повідомлено заздалегідь із завчасним врученням судових повіток. Наведені ними причини відсутності з викладених міркувань не є поважними. Крім того, справа знаходиться у провадженні апеляційного суду понад місячний строк, що призводить до порушення процесуальних строків її розгляду.

Підставою для скасування оскаржуваної ухвали відповідно до п. 4 ст. 379 ЦПК України в редакції 2017 року є порушення судом норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Керуючись ст.ст. 374, 379, 381-384, 389-391 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Рівненського міського суду від 17 березня 2014 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Головуючий: Судді:

(повний текст складено 06.02.2018 р. о 12 год. 50 хв.)