Постанова № 72014249, 05.02.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №480/1355/17 05.02.2018

Єдиний унікальний номер судової справи 480/1355/17

Номер провадження 22-ц/784/213/18

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Категорія 59

Постанова

Іменем України

05 лютого 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

за участі: позивача ОСОБА_2 та його представника - ОСОБА_3,

представника відповідача - Юрлової О.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Четвертої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області рішення, яке ухвалено Миколаївським районним судом Миколаївської області, під головуванням судді Шаронової Н.О., у приміщенні цього ж суду 12 грудня 2017 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Четвертої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області про визнання незаконною та скасування постанови і покладення обов'язку вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Четвертої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області про визнання незаконною та скасування постанови і покладення обов'язку вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_6, після смерті якої відкрилася спадщина, до складу якої увійшли житловий будинок та земельна ділянка площею 0.2576 га, яка складається із двох земельних ділянок із кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2, що розташовані за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.

13 січня 2016 року позивач, як єдиний спадкоємець померлої, звернувся до Четвертої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області із заявою про прийняття спадщини.

15 березня 2016 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1.

Але, 27 травня 2016 року позивач отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 на земельні ділянки з кадастровим номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2.

Обґрунтовуючи відмову, державний нотаріус посилався на те, що правовстановлюючий документ на земельні ділянки видано з порушенням вимог ст.121 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), яка передбачає, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної та комунальної власності для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0.25 га.

Посилаючись на викладені обставини, а також вважаючи такі дії державного нотаріуса протиправними, оскільки наданий до державної нотаріальної контори Державний акт про право власності на земельну ділянку відповідає вимогам законодавства та є чинним, ОСОБА_2 просив визнати незаконною та скасувати постанову державного нотаріуса Четвертої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області Юрлової О.В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 27 травня 2016 року №572/02-31, та зобов'язати відповідача вчинити нотаріальну дію щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельні ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0.2076 га та з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 0.05 га, які розташовані по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.

Представник відповідача Четвертої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області проти задоволення позову заперечував. Зазначав, що відмовляючи у вчиненні нотаріальної дії державний нотаріус діяв у відповідності до вимог чинного законодавства.

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Четверта миколаївська державна нотаріальна контора Миколаївської області посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, районний суд вважав, що позивач звернувся до державної нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право на спадщину із правовстановлюючим документом на вищевказані об'єкти, який є дійсним та не скасованим, а отже державний нотаріус неправомірно відмовив позивачу у вчиненні нотаріальної дії, порушивши тим самим покладений на нього обов'язок щодо вчинення нотаріальних дій.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області з таким висновком не погоджується, з огляду на наступне.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.ст.1216,1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261-1265 ЦК України (ч.2 ст.1223 цього кодексу).

З матеріалів справи убачається, що згідно свідоцтва про народження позивач ОСОБА_2 є сином ОСОБА_6 (а.с.49).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла (а.с.45).

Після її смерті відкрилась спадщина до складу якої, у тому числі, увійшли житловий будинок АДРЕСА_1, який належав спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Кіровської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області 09 листопада 2005 року, та земельна ділянка, загальною площею 0.2576, яка складається із земельної ділянки площею 0.2076 кадастровий НОМЕР_3 та земельної ділянки площею 0.0500 га кадастровий НОМЕР_4, призначенні для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель (присадибні ділянки) та розташовані в межах території Кіровської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 й належали спадкодавцю за життя на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 20 липня 2006 року, Серія НОМЕР_5 (а.с.10,51 зворот).

13 січня 2016 року Четвертою миколаївською державною нотаріальною конторою за заявою ОСОБА_2 заведено спадкову справу за №4/2016 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 (а.с.40-83).

15 березня 2016 року позивач отримав Свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.72).

Разом з тим, постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 27 травня 2016 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва на право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 на дві земельні ділянки з кадастровим номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2 з посиланням на те, що у разі видачі державним нотаріусом свідоцтва про право на спадщину на вказані вище земельні ділянки будуть порушені вимоги ст.121 ЗК України.

Питання видачі свідоцтва про право на спадщину та винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії регулюються Законом України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року (з наступними змінами та доповненнями) та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595.

Так, положеннями ст.50 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року (з наступними змінами та доповненнями) передбачено право на оскарження до суду нотаріальної дії або відмови у її вчиненні особою, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Згідно ст.49 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України; 2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; 3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; 4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; 5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; 6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; 7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; 8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов'язані з її вчиненням; 9) в інших випадках, передбачених законом.

Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 цього Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 цього Закону.

Нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.

Нормою ст.68 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року встановлено, що нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє, зокрема, склад спадкового майна, а згідно вимог п.4.14 глави 10 розділу II Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково перевіряє, зокрема, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребуються документи, які підтверджують вказані факти. За змістом п.4.20 названої Інструкції, видача свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку нотаріусом проводиться також за умови отримання витягу з Державного земельного кадастру, у тому числі шляхом безпосереднього доступу до нього.

Звертаючись до суду позивач вважав відмову державного нотаріуса незаконною та просив скасувати її, оскільки на думку останнього, державний нотаріус при перевірці правовстановлюючого документу на спадкове нерухоме майно піддав його сумніву, проте цей документ не визнавався недійсним в судовому порядку.

На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов'язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження.

Разом з тим, зі змісту оскаржуваної постанови державного нотаріуса від 27 травня 2016 року убачається, що вона містить дату вчинення, реквізити державної нотаріальної контори, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який виніс постанову, та заявника, порядок оскарження постанови, а також зазначено підстави відмови з посиланням на чинне земельне законодавство.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що у разі видачі державним нотаріусом свідоцтва про право на спадщину на спірне нерухоме майно будуть порушені вимоги ст.121 ЗК України щодо загального розміру земельної ділянки, яка передана ОСОБА_6 безоплатно у власність для будівництва та обслуговування будинку та господарських споруд, а також вимоги Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі від 04 травня 1999 року (у редакції, чинній на час видачі правовстановлюючого документу), щодо порядку складання державного акту, оскільки вищеназваною інструкцією не було передбачено видача одного державного акту на дві земельні ділянки, що розташовані за різними адресами.

Таким чином, постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 27 травня 2016 року була винесена у відповідності до вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595.

Оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання незаконною постанови державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій, то судове рішення, на підставі ст.376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Четвертої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області про визнання незаконною та скасування постанови і покладення обов'язку вчинити певні дії.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення районним судом правил територіальної підсудності, то колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з вимогами ст.107 ЦПК України (у редакції від 18 березня 2004 року, яка діяла на час звернення позивача із даним позовом) усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.

Відповідно до ч.2 ст.109 ЦПК України (у редакції від 18 березня 2004 року, яка діяла на час звернення позивача із даним позовом) позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням.

Відповідно до ч.1 ст.114 ЦПК України (у редакції від 18 березня 2004 року, яка діяла на час звернення позивача із даним позовом) позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові від 01 березня 2013 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» (далі - постанова) перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність (ст.114 ЦПК України) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

У пункті 42 постанови роз'яснено, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають з приводу нерухомого майна (ч.1 ст.114 ЦПК України). Згідно з положеннями ст.81 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти , розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст.358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (ст.ст.364,367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (ст.ст.370,372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Зі змісту заявлених позивачем позовних вимог убачається, що останній фактично оспорює дії державного нотаріуса з приводу відмови видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті його матері, тобто спір виник не з приводу нерухомого майна, а з приводу порушення державним нотаріусом вимог Закону України «Про нотаріат».

Таким чином, даний спір може бути пред'явлений за загальними правилами територіальної підсудності, визначеними ст.109 ЦПК України (у редакції від 18 березня 2004 року, яка діяла на час звернення позивача із даним позовом). Але у даному випадку, оскаржуване рішення за вказаних обставин не може бути скасовано, з направленням справи на новий розгляд у зв'язку порушенням правил територіальної підсудності, оскільки рішення скасовано з інших підстав та особа, яка подала апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявляла про непідсудність справи (ч.2 ст.378 ЦПК України).

Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Четвертої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області - задовольнити частково.

Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2017 року - скасувати та постановити у справі постанову.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Четвертої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області про визнання незаконною та скасування постанови і покладення обов'язку вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: П.П. Лисенко

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 06 лютого 2018 року