Постанова № 72009168, 29.01.2018, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

Справа № 673/728/16-ц

Провадження № 22-ц/792/45/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2018 року м. Хмельницький

Апеляційний суд Хмельницької області

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої - судді Спірідонової Т.В.,

суддів - Купельського А.В., Янчук Т.О.,

секретар - Кошельник В.М.,

за участю: представника апелянта - ОСОБА_1,

представників відповідача - Самбір І.О., Кудряшова В.О.,

представника третьої особи - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 11 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця», третя особа без самостійних вимог - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Хмельницькій області, про визнання незаконним контракту, спонукання відповідача до укладення трудового договору, поновлення на роботі, внесення змін до трудової книжки, стягнення коштів за невикористану відпустку, оплати лікарняних листів та стягнення моральної шкоди,

встановив:

В червні 2016 року позивач ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог просила: визнати незаконним (недійсним) контракт №417 від 18.07.2013 року; визнати незаконним (недійсним) наказ №879/ос від 27.09.2013 року про звільнення; зобов'язати відповідача укласти з 01.10.2013 року трудовий договір в письмовому вигляді; зобов'язати відповідача внести зміни до трудової книжки; визнати незаконними дії (бездіяльність) відповідача; зобов'язати відповідача поновити на роботі на попередній посаді з 01.10.2013 року; покласти обов'язок на відповідача здійснити оплату вимушеного прогулу за період з 01.10.2013 року по 03.08.2014 року; стягнути з відповідача моральну шкоду за наслідками грубого порушення трудового законодавства в розмірі 10000 грн.; зобов'язати відповідача здійснити оплату двох листків непрацездатності в розмірі 23669,80 грн. з застосуванням індексу інфляції за весь період;зобов'язати відповідача сплатити грошові кошти за 5 робочих днів невикористаної відпустки за 2013 рік з розрахунку 169,07 грн. середньоденної зарплати на підставі рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області по справі №673/1568/13-ц, з нарахуванням компенсації з врахуванням індексу інфляції за весь період невиплати.

В обґрунтування позовних вимог вказала, що між нею та відповідачем 18.07.2013 року укладено контракт №417, строк дії якого встановлений з 18.07.2013 року по 01.10.2013 року. _________________

Головуючий у першій інстанції - Дворнін О.С.

Доповідач - Спірідонова Т.В. Категорія: 53

Відповідно до контракту позивач працювала на посаді провідника пасажирських вагонів. В Деражнянській ЦРЛ 30.09.2013 року їй було встановлено вагітність терміном 5 тижнів. Позивач звернулася з висновком УЗД-обстеження у відділ кадрів відповідача, де їй повідомили про звільнення з роботи на підставі наказу №879/ос від 27.09.2013 року у зв'язку із закінченням строку дії трудового контракту. Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 22 січня 2014 року задоволено позов ОСОБА_5 про зобов'язання до працевлаштування. Вважає, що звільнення з роботи відбулось не після закінчення строкового трудового договору, а в рамках дії контракту. Тому, ухвалене рішення про покладання обов'язку про працевлаштування на відповідача суперечить ст.184 КЗпП України. В порушення вимог ст.367 ЦПК та ст.235 КЗпП України судом не було вирішено питання щодо негайного виконання рішення суду. Відповідачем наказ про прийняття на попередню посаду був виданий 12.06.2014 року. У зв'язку з вагітністю ОСОБА_5 17.03.2014 року видано листок непрацездатності №966574 серія АГД та 21.07.2014 року листок непрацездатності №966987 серія АГД у зв'язку з пологами по 04.08.2014 року. Зазначені листки непрацездатності відповідач, не передавши в порушення вимог законодавства на оплату за рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування, безпідставно повернув без проведення оплати, мотивуючи тим, що позивач не має статусу застрахованої особи. Вважає, що всупереч Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року №170, їй було нав'язано з боку відповідача укладення трудового контракту. Також, 14.07.2016 року позивач звернулась до відповідача з заявою про виплату невикористаної відпустки за 2013 рік. Однак, відповідач безпідставно відмовив у таких виплатах, посилаючись на те, що компенсація за невикористану відпустку виплачена при звільненні.

Ухвалою Деражнянського районного суду від 24.06.2016 року залучено до участі у справі правонаступника відповідача Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» - ПАТ «Українська залізниця».

Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 11 серпня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Апелянт зазначає, що судом не враховано, що в трудову книжку не внесено належного запису про визнання нечинним (недійсним) запису під №11 «Про звільнення з роботи згідно наказу №879/ос від 27.09.2013 року» відповідно до рішення суду від 22.01.2014 року. Після зазначеного запису відповідачем вчинено запис за №12 «про прийняття провідником пасажирських вагонів з 12.06.2014 року». Безпідставно у рішенні суду зазначено про отримання позивачем середнього заробітку за період з 01.10.2013 року по 22.01.2014року. Рішенням Деражнянського районного суду від 22.01.2014 року у справі №673/156813-ц всупереч вимогам ст.235 КЗпП України не поновлено ОСОБА_5 на роботі, а зобов'язано працевлаштувати та виплатити середній заробіток за період з 01.10.2013 року по 31.12.2013 року. Також, апелянт посилається на те, що 17.03.2014 року їй було видано листок непрацездатності №966574 серія АГД та 21.07.2014 року у зв'язку з вагітністю та листок непрацездатності №966987 серія АГД у зв'язку з пологами по 04.08.2014 року. Зазначені листки непрацездатності були передані до відділу кадрів, однак відповідач безпідставно повернув їх, не здійснюючи виплати. Помилковими є посилання суду на те, що відсутні правові підстави для виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, оскільки позивач не має статусу застрахованої особи, не перебуває в трудових відносинах з відповідачем та не являється платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Судом проігноровано пункт 11 статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яким визначено, що у разі настання тимчасової непрацездатності застрахованої особи у період вирішення спору про незаконність її звільнення з роботи допомога по тимчасовій непрацездатності надається за умови поновлення застрахованої особи на роботі з дня винесення такого рішення відповідним органом. Апелянт зазначає, що таким днем є день ухвалення рішення суду, а саме 22.01.2014 року, на що не звернув увагу суд. Крім того, поновлення на попередній посаді відбувається не з дати ухвалення судом рішення про поновлення, а з дати звільнення працівника, тобто з 01.10.2013 року. Також, у наказі відповідача №01-03/238 від 12.06.2014 року «Про працевлаштування ОСОБА_5.» зобов'язано ОСОБА_7 провести оплату лікарняних листів ОСОБА_5 згідно з чинним законодавством. При обчисленні середньої заробітної плати для оплати компенсації за невикористану відпустку судом незаконно не враховано розмір середньої заробітної плати у сумі 169грн.07коп., визначеної у справі №673/156813-ц за позовом ОСОБА_5 про зобов'язання до працевлаштування. Вважає, що відповідач протягом тривалого часу вчиняє відносно неї неправомірні та дискримінаційні дії, перешкоджає в реалізації конституційного права на працю та отримання оплачуваної відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, чим спричинив моральну шкоду, відшкодування якої передбачено ст.237-1 КЗпП України. Посилаючись на пропуск строку звернення до суду, судом не зазначено до якої з заявлених вимог був пропущений строк.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 29.01.2018 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, правонаступника Хмельницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Хмельницькій області.

Апелянт ОСОБА_5 повідомлена належним чином про час і місце слухання справи, у судове засідання не з'явилась.

Представник апелянта ОСОБА_5 - ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просить її задовольнити.

Представники відповідача публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» - Самбір І.О., Кудряшов В.О. заперечуючи проти апеляційної скарги, зазначили, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Представник третьої особи без самостійних вимог - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Хмельницькій області ОСОБА_4, заперечуючи проти апеляційної скарги, зазначив, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Заслухавши учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом вірно з'ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У статті 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Частиною 3 статті 21 КЗпП України передбачено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно із ч.3 ст.15 Закону України «Про залізничний транспорт» працівники залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів, працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору. Перелік категорій працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170, посада провідника пасажирського вагона входить до переліку категорії посад робітників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору.

Встановлено, що 18 липня 2013 року між відокремленим підрозділом вагонна дільниця станції Хмельницький Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» та ОСОБА_5 укладено контракт №417, відповідно до якого ОСОБА_5 прийнята на роботу у вагонну дільницю в цех резерву провідників пасажирських вагонів за посадою провідник пасажирських вагонів.

Умовами контракту передбачено, що контракт діє з 18.07.2013 року по 01.10.2013 року і припиняється, зокрема, після закінчення строку дії контракту (пункти 20, 15).

Згідно із висновком ультразвукового обстеження, проведеного Деражнянською ЦРЛ 30.09.2013 року у ОСОБА_5 встановлено стан вагітності, який відповідає 5 тижням.

З 30.09.2013 року ОСОБА_5 була звільнена з роботи по закінченню строку дії контракту на підставі п.2 ст.36 КЗпП України.

Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 22.01.2014 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково та зобов'язано Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця» працевлаштувати ОСОБА_5 та сплатити на її користь середній заробіток у сумі 11158,62грн. за період з 01.10.2013 року по 01.01.2014 рік.

Згідно з частиною третьою статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 9 постанови від 6 листопада 1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, зокрема, вагітних жінок провадиться з обов'язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров'я). Передбачені частиною третьою статті 184 КЗпП України гарантії поширюються і на випадки звільнення у зв'язку з закінченням строку договору зазначених працівників, коли вони були прийняті на сезонні роботи.

Таким чином, частиною третьою статті 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема, вагітної жінки та передбачено обов'язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору. Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов'язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП України обов'язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі. Оскільки згідно з статтею 235 зазначеного Кодексу підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав, то у разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов'язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, зокрема вагітної жінки, за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов'язання по працевлаштуванню.

Тому, не заслуговують на увагу посилання апелянта на відсутність правових підстав для укладення з нею контракту, а також на те, що позивач повинна бути поновлена на попередній посаді.

Відповідно до ч.3 ст.184 КЗпП України обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Наказом начальника відокремленого підрозділу вагонна дільниця станції Хмельницький ДТГО «Південно-західна залізниця» від 12.06.2014 року №102/ос ОСОБА_5 прийнята провідником пасажирських вагонів у парках відстою вагонів 3 розряду на роботу з 12.06.2014 року. Також, їй виплачено середню заробітну плату за період з 01.10.2013 року по 01.01.2014 року. Відповідний запис внесений до трудової книжки позивача.

Помилкове посилання в мотивувальній частині рішення на те, що виплату середнього заробітку на підставі рішення Деражнянського районного суду від 22.01.2014 року проведено за період з 01.10.2013 року по 22.01.2014 року, а не по 01.01.2014 року, не впливає на правильність рішення суду.

Оскільки ОСОБА_5 не поновлена на роботі, а на відповідача покладено обов'язок щодо її працевлаштування, підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Обчислення середньої заробітної плати працівникам для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та компенсації за невикористані відпустки здійснюється згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (надалі Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 оплата компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше одного року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

Оскільки ОСОБА_5 була прийнята на роботу 18.07.2013 року (наказ №664/ос від 18.07.2013 р.), а звільнена 30.09.2013 року (наказ №879/ос від 27.09.2013 р.) компенсація за невикористану відпустку була нарахована та виплачена у вересні 2013 року.

Таким чином, відповідачем для визначення компенсації за невикористану відпустку правильно обчислена середня заробітна плата виходячи з виплат, проведених ОСОБА_5 у серпні 2013 року.

Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку № 100 добові та відшкодування частини витрат на сплату страхових внесків по програмі добровільного медичного страхування не включаються в сукупний дохід для обчислення середньої зарплати.

В серпні 2013 року ОСОБА_5 було нараховано 300грн. добових та 40грн. відшкодування частини витрат на сплату страхових внесків, які не включаються в сукупний дохід для обчислення середньої зарплати.

Кількість календарних днів у розрахунковому періоді складає 30 днів (31-1святковий день), таким чином, сума заробітної плати для розрахунку складала 3016,33 грн. (3356,33грн. - 300грн. - 40грн.). Середньоденна заробітна плата для розрахунку компенсації за невикористану відпустку становить 100,54 грн. (3016,33грн.:30 днів), тому розмір компенсації за невикористану відпустку становить 502,70грн. (100,54х5 днів). Після відрахування необхідних зборів та платежів підприємством було перераховано на картковий рахунок ОСОБА_5 406,88грн.

Вказані обставини підтверджуються: витягом з платіжної відомості № 242 від 23 вересня 2013 року в сумі 490,00 грн.; витягом з платіжної відомості № 256 від 02 жовтня 2013 року в сумі 406,88 грн.; витягом з платіжної відомості № 266 від 04 жовтня 2013 року в сумі 2 145,94 грн.; копією платіжної вимоги-доручення № 1810 від 23.09.2013 року; копією платіжної вимоги-доручення № 1883 від 04.10.2013 року.

Необґрунтованим є посилання в апеляційній скарзі на необхідність обчислення компенсації за невикористану відпустку, виходячи із середньомісячної зарплати у розмірі 169,07грн., визначеної рішенням Деражнянського районного суду від 22.01.2014 року, оскільки такий розмір був розрахований для середньої заробітної плати, яка підлягала виплаті позивачу відповідно до ч.3 ст.184 КЗпП України.

На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оплату компенсації за невикористану відпустку за п'ять робочих днів за 2013 рік відповідачем було переховано на картковий рахунок позивача повністю, а тому підстави для стягнення компенсації із нарахуванням індексу інфляції відсутні.

Відносини в сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування врегульовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року №1105.

Відповідно до ч.1 ст.30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законом, призначаються та надаються за основним місцем роботи (діяльності). Допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах застрахованим особам (у тому числі тим, які здійснюють підприємницьку чи іншу діяльність та одночасно працюють на умовах трудового договору) надається за основним місцем роботи (діяльності) та за сумісництвом (наймом) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 24 зазначеного Закону допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами.

17.03.2014 року ОСОБА_5 видано листок непрацездатності серія АГД №966574 (первинний) у зв'язку з вагітністю та 21.07.2014 року листок непрацездатності серія АГД №966987 у зв'язку з пологами по 04.08.2014 року. Листок непрацездатності серії АГД №9666987, оформлений Деражнянською центральною районною лікарнею 21.07.2014 року, є продовженням первинного.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

Страховий випадок (тимчасова непрацездатність у зв'язку з вагітністю та пологами) у ОСОБА_5 настав 17 березня 2014 року, що підтверджується листком непрацездатності №966574 (тимчасова непрацездатність з 17.03.2014 року по 20.07.2014 року). У продовженому листку непрацездатності №9666987, виданому 26.05.2014 року, період тимчасової непрацездатності визначено з 21.07.2014 року по 03.08.2014 року.

Наказом №102/ос від 12.06.2014 року ОСОБА_5 прийнято на роботу на посаду провідника пасажирських вагонів 3 розряду з 12.06.2014 року. Таким чином, на момент настання страхового випадку (17.03.2014 року) ОСОБА_5 не перебувала у трудових відносинах із ПАТ «Українська залізниця».

Відповідно до ч.11 ст.22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у разі настання тимчасової непрацездатності застрахованої особи у період вирішення спору про незаконність її звільнення з роботи допомога по тимчасовій непрацездатності надається за умови поновлення застрахованої особи на роботі з дня винесення такого рішення відповідним органом.

Посилання апелянта на дану норму Закону не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_5 не була поновлена на роботі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в частині позовних вимог про стягнення коштів на оплату листків непрацездатності.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зусиль і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки не встановлено порушення законних прав позивача, то висновки суду першої інстанції щодо відмови у відшкодуванні моральної шкоди є правомірними.

Так як судом першої інстанції не встановлено підстав для задоволення позовних вимог, посилання суду першої інстанції на пропуск позивачем строку звернення до суду не впливає на правильність висновків суду, а тому не може бути підставою для скасування рішення суду з таких підстав.

Також, колегія суддів не вбачає підстав для винесення окремих ухвал.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 11 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 лютого 2018 року.

Головуюча: /підпис/ Т.В.Спірідонова

Судді: /підпис/ А.В.Купельський

/підпис/ Т.О.Янчук

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду Т.В.Спірідонова