Постанова № 72008467, 30.01.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2018 року Справа № 902/803/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Мельник О.В. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Берун О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" на рішення Господарського суду Вінницької області від 14.11.2017р. у справі №902/803/17 (суддя Матвійчук В.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" (м. Миколаїв)

до фізичної особи-підприємця Кулика Євгена Анатолійовича (с. Вишенька, Хмільницький район, Вінницька область)

про стягнення 243 829, 84 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Лисогор А.Б., адвокат, представник за довіреністю 30.12.2015р. №578;

відповідача - Кулик Є.А., Коваль Т.І., адвокат, представник за договором від 06.09.2017р.;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця Кулика Євгена Анатолійовича (враховуючи заяву про зменшення розміру позовних вимог) 243 829, 84 грн. збитків.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 14.11.2017р. у справі №902/803/17 в задоволенні позову відмовлено; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" на користь фізичної особи-підприємця Кулика Євгена Анатолійовича 5500 грн. витрат на послуги адвоката.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі.

Мотивуючи апеляційну скаргу скаржник зазначає, що дії відповідача щодо заволодіння майном, яке належало позивачу на праві оренди (земельна ділянка) та на праві власності (незавершене виробництво), здійснення на земельній ділянці самовільного посіву сільськогосподарської культури (кукурудзи) порушує умови договору оренди землі від 12.05.2006р., обмежує права позивача на користування земельною ділянкою для вирощування товарної сільськогосподарської продукції в період дії договору оренди землі, тому позивач має право на відшкодування збитків, оскільки в діях відповідача містяться всі елементи господарського правопорушення. Суд першої інстанції не звернув уваги на вказані обставини та не перевірив належним чином підстави та наявність у діях відповідача повного складу цивільного правопорушення для притягнення його до цивільно-правової відповідальності. Скаржник не погоджується з рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 05.01.2018р. визначено колегію суддів для розгляду даної справи у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Мельник О.В., суддя Грязнов В.В.

Розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 16.01.2018р. №01-03/46, відповідно до п. 17.4 Розділу XI Перехідних положень ГПК України, п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії у справі Грязнова В.В. призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 16.01.2018р. визначено колегію суддів для розгляду даної справи у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Мельник О.В., суддя Василишин А.Р.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.01.2018р. скаржнику поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду, відкрито апеляційне провадження, справу призначено до розгляду.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.01.2018р. клопотання представника позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено; доручено забезпечення проведення відеоконференції господарському суду Миколаївської області.

Представник позивача в судовому засіданні 30.01.2018р. підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задоволити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник відповідача в судовому засіданні 30.01.2018р. заперечив доводи апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як встановлено апеляційним судом, 12.05.2006р. між ОСОБА_5 (орендодавець) та ТОВ СП "Нібулон" (орендар) було укладено договір оренди землі №331/040681200058 (т. 1, а.с. 14-18).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Вишенківської сільської ради, Хмільницького району, Вінницької області.

Згідно п. 2.1. договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 4,35 га. у тому числі рілля - 4,35 га.

Договір укладено строком на 10 років. Після закінчення строку договору оренди орендар має переважне право на поновлення його на новий строк, у цьому разі зацікавлена сторона повинна не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово іншу сторону про намір продовжити його дію (п. 3.1 договору).

Договір підписаний повноважними сторонами.

Договір оренди землі від 12.05.2006р. №331/040681200058 зареєстрований в Хмільницькому районному відділі Вінницької регіональної філії "Центр ДЗК", про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 21.07.2006р. №040681200058 (т. 1, а.с. 18).

Відповідно до акту прийому-передачі об'єкта оренди (земельної ділянки) від 23.07.2006р. ОСОБА_5 (орендодавець) передав, а ТОВ СП "Нібулон" (орендар) прийняв земельну ділянку загальною площею 4,35 га, яка знаходиться на території Вишенківської сільської ради, Хмільницького району, Вінницької області (т. 1, а.с. 19).

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 30.11.2010р. у справі №2-1371/2010 за ОСОБА_6 (спадкоємець ОСОБА_5) визнано право власності на земельну ділянку площею 4,35 га, яка знаходиться на території Вишенківської сільської ради, Хмільницького району, Вінницької області (а.с. 20-21).

На підставі даного рішення ОСОБА_6 видано Державний акт серії НОМЕР_2 від 22.06.2012р. на право власності на земельну ділянку площею 4,3448 га, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землею та на право постійного користування землею, договорів оренди землі №0524880001001927, із зазначенням кадастрового номера НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 22).

01.02.2014р. між ОСОБА_6 (орендодавець) та ФОП Куликом Євгеном Анатолійовичем (орендар) укладено договір оренди землі №8-В-Х-В (т. 1. а.с. 25-28).

Відповідно до п. 1 договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне володіння і користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Вишенківської сільської ради, Хмільницького району, Вінницької області.

Право власності орендодавця на земельну ділянку, яка передається в оренду, посвідчується Державним актом НОМЕР_2 від 22.06.2012р., який виданий на підставі рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 30.11.2010р. у справі №2-1371/2010.

Згідно п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка №4 (кадастровий номер НОМЕР_1) загальною площею 4,3448 га.

Договір укладено терміном на 15 років. Після закінчення строку договору оренди орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 45 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8 договору).

Договір підписаний повноважними сторонами.

Право оренди на земельну ділянку зареєстровано на підставі рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Хмільницького МРУЮ Вінницької області від 26.06.2014р. № 14051367 (т. 1, а.с. 31).

Відповідно до акту приймання-передачі об'єкта оренди ОСОБА_6.(орендодавець) передав, а Кулик Є.А. (орендар) прийняв земельну ділянку загальною площею 4,3448 га, яка знаходиться на території Вишенківської сільської ради, Хмільницького району, Вінницької області, згідно договору оренди від 01.02.2014р. №8-В-Х-В (т. 1, а.с. 29).

05.05.2015р. комісією у складі представників Хмільницької РДА, ТОВСП "Нібулон", мешканця с. Вишенька складено акт самовільного захоплення земельної ділянки № 4 площею 4,3448 га (кадастровий номер НОМЕР_1), яким встановлено здійснення на ній посіву кукурудзи ФОП Кулик Є.А. (т. 1, а.с. 40).

Актом перевірки Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області №22/15 від 05.06.2015р. встановлено, що ФОП Кулик Є.А. використовує земельну ділянку площею 4,3448 га на підставі договору оренди землі № 8-В-Х-В від 01.02.2014р. державна реєстрація, якого проведена 26.06.2014р. Фактично ФОП Кулик Є.А. використовує земельну ділянку, право користування якої, відповідно до укладеного договору, ОСОБА_5 передано ТОВ СП "Нібулон". При цьому, зазначено, що використання ФОП Куликом Є.А. земельної ділянки здійснюється відповідно до кадастрового плану та цільового призначення (т. 1, а.с. 42-45).

Згідно листа Управління Держгеокадастру у Хмільницькому районі Вінницької області від 20.08.2015р. №27-28-0.4-3035/2-15, земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_3, що належала гр. ОСОБА_5 та земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1, що належить гр. ОСОБА_6, є однією і тією ж земельною ділянкою (т. 1, а.с. 23-24).

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2016р. у справі №814/3054/15 скасовано рішення Реєстраційної служби Хмільницького МРУЮ Вінницької області від 26.06.2014р. № 14051367 щодо державної реєстрації іншого речового права - права оренди на спірну земельну ділянку; зобов'язано Реєстраційну службу Хмільницького МРУЮ Вінницької області внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування за Куликом Є.А. іншого речового права - права оренди на спірну земельну ділянку (т. 1, а.с. 33-39).

Згідно з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №96527441 від 06.09.2017р. запис №6142383 від 26.06.2014р. про право оренди ФОП Кулик Є.А. земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1, площею 4,3448 га, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва залишається чинним з моменту його внесення.

Предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача (враховуючи заяву про зменшення розміру позовних вимог) 243 829, 84 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди за період з 05.2015р. по 07.2016р.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що дії відповідача щодо заволодіння земельною ділянкою, яка знаходиться в користуванні позивача та здійснення ним самовільного посіву сільськогосподарської культури на ній порушує та обмежує його право користуватися даною земельною ділянкою, тобто в діях відповідача наявний склад цивільного правопорушення для притягнення його до цивільно-правової відповідальності, а тому останній повинен відшкодувати позивачу збитки у вигляді упущеної вигоди.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що згідно ст. 211 ЗК України за самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть відповідно до законодавства цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

За змістом ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Зазначена норма кореспондується з положеннями ст. 224 ГК України, якою встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у ст. 1166 ЦК України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та збитками, вина.

Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє особу від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення.

Враховуючи викладені норми чинного законодавства, а також принцип диспозитивності господарського процесу позивач повинен довести суду протиправність дій відповідача, вину та розмір збитків, наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та спричиненням шкоди.

В процесі апеляційного розгляду справи, судом встановлено, що ОСОБА_6 на праві власності належить земельна ділянка площею 4,3448 га, яка знаходиться на території Вишенківської сільської ради, Хмільницького району, Вінницької області, що підтверджується Державним актом серії ЯМ № 304682 від 22.06.2012р. на право власності на земельну ділянку.

Матеріалами справи стверджується, що відповідач на підставі договору оренди землі від 01.02.2014р. №8-В-Х-В, який укладений з ОСОБА_6 використовує дану земельну ділянку.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що з 01.01.2013р. діє редакція ч. 5 ст. 6 ЗУ "Про оренду землі", якою передбачено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Матеріалами справи підтверджується, що право оренди відповідача було зареєстроване на підставі рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Хмільницького МРУЮ Вінницької області від 26.06.2014р. №14051367.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2016р. у справі №814/3054/15 кваліфіковано дії реєстратора щодо реєстрації права оренди за Куликом Є.А. як правомірні, оскільки рішення від 26.06.2014р. № 14051367 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо державної реєстрації за Куликом Є.А. права оренди земельної ділянки прийнято на основі поданих документів, які відповідають вимогам, встановленим законом, та дають змогу встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а тому у державного реєстратора були відсутні підстави для відмови у державній реєстрації прав, що виключає можливість задоволення вимог позивача про визнання протиправним з моменту прийняття оскарженого рішення.

Колегія суддів звертає увагу, що ст. 204 ЦК України закріплюється презумпція правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Суд констатує, що договір оренди землі №8-В-Х-В від 01.02.2014р. в судовому порядку визнаний недійсним не був, на підставі нього у відповідача виникло законне право, визнане державою (рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Хмільницького МРУЮ Вінницької області від 26.06.2014р. №14051367) на користування об`єктом оренди. Рішення про державну реєстрацію №6142383 від 26.06.2014р. на земельну ділянку на даний час є чинним, оскільки запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування за Куликом Є.А. речового права - права оренди на спірну земельну ділянку не внесений, що підтверджується доказами в матеріалах справи.

Згідно ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Отже, беручи до уваги викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доказами у справі підтверджується відсутність протиправності дій саме відповідача, пов'язаних у перешкоджанні позивачу у користуванні земельною ділянкою, а також відсутність причинного зв'язку між понесеними позивачем збитками та стороною заподіювачем збитків, тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено суду наявність у діях відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення.

При цьому, суд апеляційної інстанції приймає до уваги те, що розраховуючи суму збитків позивач виходить виключно із середньої урожайності відповідної сільськогосподарської культури засіяної на земельній ділянці, її валового урожаю та вартості реалізації, тощо. Разом з тим, позивачем не доведено, що ним фактично був би отриманий той обсяг доходу, який він вважає міг бути отриманий за умов використання орендованої земельної ділянки, а також не враховано витрати, які понесені на вирощування відповідної сільськогосподарської продукції та собівартість останньої.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач, в суді першої інстанції, просив суд відшкодувати за рахунок позивача витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 5 500 грн..

Так, згідно п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відповідно до ст. 49 ГПК України (чинного на момент прийняття рішення судом першої інстанції), суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд враховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Матеріалами справи підтверджується, що 06.09.2017р. між ФОП Куликом Є. А. та адвокатом Коваль Т.І. укладено угоду про надання правової допомоги. Відповідно до п. 3 угоди клієнт зобов'язується виплатити адвокату гонорар в розмірі 5 500 грн.

Відповідно до свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №353 від 29.11.2001р. Коваль Т.І. має право на заняття адвокатською діяльністю на підставі рішення Вінницької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 5 від 29.11.2001р. Факт проведення позивачем розрахунку за надані послуги підтверджується квитанцією №N1BNA42088 від 07.09.2017р. на суму 5 500 грн.

Як встановлено апеляційним судом, представництво інтересів відповідача адвокатом Коваль Т.І. підтверджується підготовленими ним відзивом на позовну заяву та письмовими заявами, наданими від імені відповідача. Адвокат Коваль Т.І. приймав участь у судових засіданнях суду першої інстанції від імені відповідача, що зафіксовано у протоколах судових засіданнях від 20.03.2017р., 08.11.2017р., 14.11.2017р.

Таким чином, враховуючи розмір позовних вимог, підготовлені адвокатом процесуальні документи, приймаючи до уваги чинний на час розгляду справи розмір мінімальної заробітної плати, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що заявлений відповідачем розмір витрат на оплату послуг адвоката є розумним, отже підлягає стягненню з позивача.

Судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги доводи позивача стосовно того, в якому статусі виступає адвокат Коваль Т.І. у відносинах з відповідачем, чи в якості адвоката, чи надає послуги як суб'єкт господарювання, що отримує від довірителя кошти, а також чи зареєстровано рахунок за Ковалем Т.І. як адвокатом, чи як фізичною особою-підприємцем, оскільки дані обставини виходять за межі дослідження доказів, що є підставою для стягнення судових витрат.

Колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" на рішення Господарського суду Вінницької області від 14.11.2017р. у справі №902/803/17 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складено 05.02.2018 р.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Василишин А.Р.