Постанова № 72008272, 31.01.2018, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2018, м. Дніпро Справа № 912/2159/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Широбокова Л.П., Кузнецова І.Л.

секретар судового засідання Абадей М.О.

представники сторін:

від позивача: Шлякова Н.В., ордер №013314 від 31.01.2018, адвокат

від відповідача-1: Мітіна К.П., довіреність №95/21 від 12.01.2018, представник

від відповідача-2: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради на рішення господарського суду Кіровоградської області від 27.11.2017 у справі №912/2159/17 (суддя Вавренюк Л.С.; рішення ухвалене о 17:36 год. у місті Кропивницький, повне рішення складено 30.11.2017)

за позовом фізичної особи-підприємця Сизова Анатолія Тимофійовича, м.Олександрія, Кіровоградська область

до відповідача-1: Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради, м.Олександрія, Кіровоградська область

до відповідача-2: Олександрійської міської ради, м.Олександрія, Кіровоградська область

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1: Виконавчий комітет Олександрійської міської ради, м.Олександрія, Кіровоградська область

про стягнення 50204,47 грн.

ВСТАНОВИВ:

В липні 2017 року фізична особа-підприємець Сизов Анатолій Тимофійович звернувся до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради про стягнення 40609,47 грн. основного боргу, 7870,00 грн. інфляційних втрат, 1725,00 грн. - 3% річних, всього 50204,00 грн. заборгованості за пільгові перевезення окремих категорій громадян.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем-1 взятих на себе зобов'язань щодо проведення компенсаційних виплат за пільгове перевезення окремих категорій громадян у міському автомобільному транспорті загального користування.

10.11.2017 представником позивача подано заяву про уточнення суми боргу, пред'явленої позивачем до стягнення, яка становить 50204,47 грн. (а.с.221 т.1), в якій позивач просив вважати помилкою зазначену в позові суму 50204,00 грн. та вважати правильною 50204,47 грн.

Заяву прийнято господарським судом та вирішено розглядати спільно з позовом у справі.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 27.11.2017 у справі №912/2159/17 (суддя Вавренюк Л.С.) позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради Кіровоградської області на користь фізичної особи-підприємця Сизова Анатолія Тимофійовича заборгованість в сумі 50204,47 грн., з яких: 40609,47 грн. - основного боргу, 7870,00 грн. - інфляційних збитків, 1725,00 грн. - 3% річних, а також витрат по сплаті судового збору в сумі 1600,00 грн.

В задоволенні позовних вимог до Олександрійської міської ради відмовлено.

Означене рішення місцевого господарського суду вмотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання Головним розпорядником бюджетних коштів зобов'язань в частині компенсації позивачу на підставі Договору №6 втрат за перевезення пільгових категорій громадян у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, нараховані позивачем суми інфляційних втрат та 3% річних відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради (відповідач-1) звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій вважає, що рішення господарського суду Кіровоградської області є необ'єктивним, необґрунтованим та винесеним із грубим порушенням матеріального та процесуального законодавства. Просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 27.11.2017 у справі №912/2159/17 за позовом ФОП Сизов А.Т. до Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради щодо стягнення коштів на відшкодування витрат за пільгове перевезення окремих категорій громадян у міському автомобільному транспорті загального користування в сумі 50204,47 грн. та закрити провадження у справі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач-1 посилається на те, що управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради є головним розпорядником коштів, проте не має права вийти за межі бюджетних асигнувань. Вказує, що в 2016 році Законом України "Про Держаний бюджет України на 2017 рік" не були передбачені кошти на погашення заборгованості, яка виникла через недофінансування державою субвенцій по взятим бюджетним зобов'язанням, що і призвело до загальної суми недофінансування за 2015 рік по пільговим перевезенням на загальну суму 1004266,77 грн., у тому числі заборгованості перед перевізником ФОП Сизов А.Т. 40609,47 грн. Звертає увагу, що Управління вживало в межах та у спосіб визначений законодавством України заходів щодо виділення з державного бюджету коштів в частині сплати заборгованості перед перевізником, що підтверджено долученими в судовому засіданні листами до місцевих та обласних фінансових органів, на які покладено обов'язок щодо формування державного бюджету, які були досліджені судом але безпідставно не взяті до уваги при винесенні рішення. Тому, враховуючи, що управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради є виконавчим органом міської ради (її структурним підрозділом) і фінансується з місцевого бюджету (у тому числі шляхом субвенції виділеної з державного бюджету на соціальні програми та пільги), не може нести відповідальності за невиконання державою зобов'язань щодо компенсації за пільгові перевезення громадян. Також, відповідач не погоджується з наведеним позивачем розрахунком, згідно якого збільшуються бюджетні зобов'язання перед перевізником, оскільки такий розрахунок не був закладений сторонами при укладенні договірних зобов'язань і не міститься в укладеному сторонами договорі №6 від 23.01.2015 та укладеної додаткової угоди від 25.12.2015. Більше того, з приводу вказаного розрахунку, яким ФОП Сизов А.Т. збільшив позовні вимоги за рахунок інфляційної суми та 3% річних вимоги (претензії) управлінням праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради не отримувались, а тому не можуть вважатися заборгованістю перед перевізником. На думку апелянта, судом не враховано, що до 01.01.2016 фінансування витрат за надані послуги по пільговому перевезенню окремих категорій громадян здійснювалось за рахунок коштів державного бюджету на відповідний рік у вигляді субвенції місцевим бюджетам та відповідно до механізму, передбаченого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, тобто в законодавстві чітко передбачено залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам.

Олександрійська міська рада (відповідач-2) надала до суду письмові пояснення щодо поданої апеляційної скарги, в яких вважає, що рішення господарського суду Кіровоградської області від 27.11.2017 прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що Олександрійська міська рада з позовними вимогами не погоджувалася та виклала свої аргументи у відзиві на позовну заяву, які під час прийняття рішення судом не були взяті до уваги, а тому вважає, що оскаржуване рішення має бути скасовано та в задоволенні позову відмовлено. Зазначає, що умови відшкодування компенсацій, зокрема, за пільгові перевезення пасажирів автомобільним транспортом перевізника визначається Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256. Вказує, що управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради не має права вийти за межі бюджетних асигнувань. Вважає, що господарський суд своїм рішенням від 27.11.2017 незаконно стягнув з відповідача-1 інфляційні збитки та 3% річних, оскільки вважає, що позивачем невірно застосовано норми матеріального права, оскільки про суму інфляційних збитків та 3% річних в договорі не йдеться, а тому позивачем мала б бути направлена претензія про стягнення вказаних вище сум у розмірі 7870 грн. та 1725 грн., у зв'язку з цим строк з якого почалося порушення договірних зобов'язань в даному випадку не встановлений і позивачем не вказаний. Тому Олександрійська міська рада вважає, що строк порушення зобов'язання починається з моменту настання певної дії, а саме пред'явлення позивачем претензії порушення сторонами договірних зобов'язань, доказів про направлення якої до відповідача-1 та відповідача-2 позивачем до суду не надано.

Відповідач-2 подав до суду апеляційної інстанції клопотання, в якому просить провести судове засідання за наявними матеріалами справи, без участі представника Олександрійської міської ради.

Виконавчий комітет Олександрійської міської ради (третя особа) надав письмові пояснення з аналогічними доводами, викладеними в письмових поясненнях Олександрійської міської ради.

Від третьої особи також надійшло клопотання про проведення судового засідання за наявними матеріалами справи, без участі представника Виконавчого комітету Олександрійської міської ради.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача-1, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до положень статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено наступні неоспорені обставини.

17.08.2013 між виконавчим комітетом Олександрійської міської ради (Замовник) та фізичною особою - підприємцем Сизовим Анатолієм Тимофійовичем (Перевізник) укладено договір №61 з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування (далі - договір №61, а.с.20-24 т.1), за умовами розділу 1 якого Замовник надає Перевізнику право на перевезення пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування, а Перевізник зобов'язується здійснити перевезення пасажирів на умовах, передбачених цим договором.

Перевезення пільгових категорій громадян здійснюється згідно чинного законодавства України, встановлюється міським замовленням і оформляється окремим договором пільгових перевезень.

Розділами 2-4 договору №61 встановлено обов'язки Перевізника та Замовника, у відповідності до яких останній надає Перевізнику право на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування, а Перевізник зобов'язується надавати транспортні послуги населенню на умовах і в порядку, передбаченому договором.

Так, відповідно до п. 2.1. розділу 2 договору №61 Замовник надає Перевізнику право на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування - №11, рух якого проходить по маршруту "вул. Щербакова - вул. Садова- з/вокзал - 14-й мкрн." та №12, рух якого проходить по маршруту "з/вокзали- дит. лікарня- Піденний мкрн. - вул. 6-го Грудня - вул. Вугільна - "Пролісок" - 8-а школа - вул. Ю. Корлюка - вул. Вугільна - з/вокзал".

Розділом 5 передбачено відповідальність сторін.

У відповідності до розділу 6 договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 17.08.2018.

На виконання умов розділу 1 договору №61 між Виконавчим комітетом Олександрійської міської ради (Замовник), Управлінням праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради (Головний розпорядник бюджетних коштів), що діє на підставі Бюджетного кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 "Про затвердження порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", рішення Олександрійської міської ради від 23.01.2015 №1529 "Про бюджет м. Олександрії на 2015 рік", Порядку проведення компенсаційних виплат перевізникам за пільгове перевезення окремих категорій громадян у міському автомобільному транспорті загального користування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Олександрійської міської ради №752 від 22.09.2011, Положення про управління та ФОП Сизовим А.Т. (Перевізник) укладено договір №6 від 23.01.2015 на проведення компенсаційних виплат перевізникам за пільгове перевезення окремих категорій громадян у міському автомобільному транспорті загального користування (далі - Договір №6, а.с.25-27 т.1).

Згідно розділу 1 Договору №6 Перевізник зобов'язується надавати послуги окремим категоріям громадян на безоплатний проїзд у міському автомобільному транспорті загального користування, які згідно чинного законодавства мають на це право.

Головний розпорядник бюджетних коштів встановлює місцеве замовлення Замовника на перевезення пільгових категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам у межах обсягів, затверджений у бюджеті на відповідний рік.

Розділом 2 Договору №6 встановлено права і обов'язки сторін, у відповідності до якого Перевізник зобов'язується надавати послуги окремим категоріям громадян на безоплатний проїзд у міському автомобільному транспорті загального користування, які згідно з чинним законодавством мають на це право, а Головний розпорядник бюджетних коштів зобов'язується проводити компенсаційні виплати Перевізнику за надані послуги відповідно до Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, Порядку проведення компенсаційних виплат перевізникам за пільгове перевезення окремих категорій громадян у міському автомобільному транспорті загального користування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Олександрійської міської ради №752 від 22.09.2011.

Розділ 3 Договору №6 встановлює порядок розрахунків.

Відповідно до п. 3.1. розділу 3 договір укладається на суму 117810,00 грн.

Перевізник щомісяця до 10 числа надає Головному розпоряднику бюджетних коштів дані про витрати за пільгове перевезення окремих категорій громадян за попередній місяць (пп. 3.2.1. п. 3.2. Розділу 3 Договору №6).

Головний розпорядник бюджетних коштів до 25 числа звітного місяці на підставі даних про витрати визначає суму компенсаційних виплат та надає на розгляд комісії по проведенню обстеження маршрутів і перерахунку кількості пільгової категорії громадян, які відповідно до законодавства перевозяться безкоштовно на міських автобусних маршрутах загального користування (далі - комісія, пп. 3.2.2. п. 3.2 Розділу 3 Договору №6).

Головний розпорядник бюджетних коштів здійснює перерахування коштів Перевізнику при їх надходженні з бюджету протягом п'яти банківських днів та на підставі суми компенсаційних виплат, затвердженої комісією.

Розділами 4, 5 Договору №6 встановлено відповідальність сторін та порядок вирішення спорів.

Згідно розділу 6 договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє від 01.01.2015 до 31.12.2015, але не довше терміну дії договору №61 від 17.08.2013.

Пунктом 7.2. розділу 7 Договору №6 встановлено, що усі зміни і доповнення вносяться шляхом підписання сторонами додатку до даного договору.

25.12.2015 між сторонами укладено додаткову угоду до Договору №6 (далі - Додаткова угода), відповідно до якої ціна договору становить 211028,47 грн. (а.с.28 т.1).

Зміст Договору №6 свідчить, що у зв'язку з його укладенням між сторонами виникли правовідносини з перевезення пасажирів у міському автомобільному транспорті загального користування.

Однак, в порушення умов Договору №6 Головний розпорядник бюджетних коштів відшкодував витрати Перевізника на перевезення пільгових категорій громадян лише частково, внаслідок чого за відповідачем-1 наявний борг у розмірі 40609,47 грн.

Відтак причиною спору є питання неналежного виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань перед позивачем щодо відшкодування витрат за послуги перевезення, які надані пільговим категоріям населення (фінансування пільг).

Місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив повністю, визнавши їх нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з наступних мотивів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Законом України "Про автомобільний транспорт" визначено безумовний обов'язок перевізника надавати окремим категоріям громадян України пільги на користування наземним транспортом міського та приміського сполучення та безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Відповідно до статті 7 та частини 2 статті 29 Закону України "Про автомобільний транспорт", органи виконавчої влади та місцевого самоврядування зобов'язані забезпечувати компенсацію втрат автомобільному перевізнику внаслідок перевезення пільгових категорій пасажирів та регулювання тарифів відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України "Про автомобільний транспорт" відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами (ч. 1 ст. 42 Закону України "Про автомобільний транспорт").

Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 37 Закону України "Про автомобільний транспорт" пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та про державні соціальні гарантії".

Статтею 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та про державні соціальні гарантії" встановлено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг і зв'язку та критерії їх надання.

Статтями 89 та 102 Бюджетного кодексу України передбачено, що видатки на державні програми соціального захисту (пільги окремим категоріям громадян) здійснюються з місцевих бюджетів та проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок відшкодування суми витрат, понесених внаслідок перевезення пільгових категорій населення затверджено Постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (надалі - Порядок).

Виходячи із змісту пунктів 2, 2-1 вказаної Постанови розпорядниками коштів місцевих бюджетів щодо розрахунків з постачальниками послуг визначені управління праці та соціального захисту населення, зокрема таким розпорядником є і відповідач-1.

У пункті 1 Порядку, відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України, визначається механізм фінансування компенсаційних виплат також й за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення проводиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міста Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (пункт 2 Порядку).

Вказане також підтверджується в пункті 5 Порядку проведення компенсаційних виплат перевізникам за пільгове перевезення окремих категорій громадян у міському автомобільному транспорті загального користування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Олександрійської міської ради №752 від 22.09.2011, відповідно до якого компенсаційні виплати за пільгове перевезення окремих категорій громадян здійснюються відповідно до додатків до основних договорів між виконавчим комітетом міської ради, управлінням праці та соціального захисту населення міської ради та автоперевізником на проведення компенсації за пільгове перевезення окремих категорій громадян на міських автобусних маршрутах загального користування.

Місцевим господарським судом правильно встановлено, що на виконання умов Договору №6 позивачем було надано послуги з пільгового перевезення окремих категорій громадян, однак відповідач-1 виконав взяті на себе зобов'язання не в повному обсязі, здійснивши часткове відшкодування понесених перевізником витрат за надані послуги, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 40609,47 грн., що підтверджується актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги між Перевізником та Головним розпорядником бюджетних коштів, зокрема, станом на 01.01.2016, підписані як позивачем так й самим відповідачем-1, зі змісту якого вбачається, що заборгованість відповідачем-1 перед позивачем визнана в сумі 40609,47 грн., саме яка й пред'явлена позивачем до стягнення у даній справі (а.с.111-121 т.1).

За визначенням, яке наведене в частині 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання йог обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Водночас частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу, Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 48 Бюджетного кодексу України, зобов'язання щодо виплати субсидій, допоміг, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із Законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частин 1-4 статті 48 Бюджетного кодексу України.

З огляду на встановлені обставини та наведені положення законодавства колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо відсутності правових підстав для виконання зобов'язання щодо сплати заборгованості за надані позивачем послуги перевезення пільговій категорії населення з тих підстав, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" не було передбачено коштів субвенцій з Державного бюджету України на надання вказаних послуг, оскільки чинним законодавством не передбачено залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог законодавства.

Відповідно до роз'яснень викладених у листі Міністерства фінансів України №31-07310-10-24/16584 від 30.06.2011, статтею 48 Бюджетного кодексу України встановлено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Державного казначейства України.

Разом з тим, деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів).

Таким чином, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Крім того, частиною 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Положеннями статті 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність замовника та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.

Крім того, пунктом 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.07.2012 №01-06/908/2012 "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України" від 15.03.2011 №01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" визначено, що за змістом частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі №11/446).

З огляду на вищевикладене та з урахуванням приписів чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що відсутність фінансування з боку Державного бюджету України не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог та відповідно відхиляє доводи апеляційної скарги про скасування оскарженого рішення, оскільки погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості з витрат, понесених позивачем за перевезення пільгових категорій громадян.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача-2 про відсутність підстав для стягнення основного боргу з урахуванням інфляційних втрат та трьох процентів річних, колегія суддів, перевіривши відповідні розрахунки позивача встановила, що позивачем правильно визначений період прострочення грошових зобов'язань з 01.01.2016 по 01.06.2017, виходячи з того, що останній платіж, що був вчинений відповідачем здійснений 29.12.2015, а тому станом на 01.01.2016 сформувався борг у сумі 40609,47 грн., строк сплати якого вже настав та який є відповідною базою для нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних згідно приписів частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Так, за частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відносно заперечень відповідача-2 про не отримання від позивача претензії із вимогою про сплату додаткових нарахувань інфляційних втрат та трьох процентів річних, що на думку відповідача-2 перешкоджає взяттю ним цих зобов'язань, то колегія суддів відхиляє їх як необґрунтовані, оскільки у даному випадку такі зобов'язання виникають безпосередньо за фактом прострочення боржником його грошового зобов'язання з моменту, коли сплинув встановлений строк для його виконання, та на відповідну вимогу кредитора, яка у даному випадку реалізована шляхом звернення позивача із такою вимогою до відповідачів безпосередньо у позовній заяві, тобто в судовому порядку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що господарським судом повно, всебічно та об'єктивно досліджені всі обставини справи в їх сукупності, їм надана належна правова оцінка, оскаржене рішення місцевого господарського суду повністю відповідає вимогам законодавства, тому передбачених статтями 277-279 Господарського процесуального кодексу України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у справі судового рішення немає.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі, але оскільки відповідач в силу дії пункту 19 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, яка діяла на 07.12.2017 - дату подання апеляційної скарги) звільнений від сплати судового збору до Державного бюджету України, то у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для стягнення з відповідача судового збору в сумі 1760,00 грн. в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення міста Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 27.11.2017 у справі №912/2159/17 - залишити без змін.

Судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на Управління праці та соціального захисту населення міста Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з підстав, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена - 05.02.2018.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя Л.П. Широбокова

Суддя І.Л. Кузнецова