Рішення № 72005443, 23.01.2018, Зміївський районний суд Харківської області

621/559/16-ц

2/621/26/18

РІШЕННЯ

іменем України

23 січня 2018 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області

головуючий суддя Овдієнко В. В.

за участю: секретаря судового засідання Лацько А. С.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення суми,

в с т а н о в и в:

21.03.2016 від Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до суду надійшла позовна заява до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №DNH4КР11521667 від 12.05.2006 в розмірі 45776 грн 82 коп та судового збору в розмірі 1378 грн 00 коп.

Також, у позовній заяві міститься клопотання представника позивача ОСОБА_3 про судовий розгляд справи за відсутності представника позивача та заочний розгляд справи у разі нез'явлення відповідача.

06.04.2016 провадження у справі відкрито та призначено судовий розгляд.

04.05.2016 року від представника позивача ОСОБА_4 надійшло клопотання про судовий розгляд справи за відсутності представника позивача та заочний розгляд справи у разі нез'явлення відповідача.

05.05.2016 судовий розгляд відкладено через перше нез'явлення в судове засідання відповідача ОСОБА_2

06.06.2016 заочним рішенням Зміївського районного суду Харківської області позовні вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ “Приватбанк” 45776 грн 82 коп заборгованості за кредитним договором №DNH4КР11521667 від 12.05.2006, станом на 23.02.2016; 1378 грн 00 коп на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

15.06.2016 ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення.

16.06.2016 прийнято заяву про перегляд заочного рішення та призначено судове засідання.

27.06.2016 та 12.07.2016 від представника позивача ОСОБА_4 надійшли клопотання про відкладення судового розгляду заяви про перегляд заочного рішення, у зв'язку з чим судовий розгляд був відкладений.

11.08.2016 року від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява, в якій вона просила проводити судовий розгляд справи за її відсутності, підтримала у повному обсязі заяву про перегляд заочного рішення. У разі скасування заочного рішення, просила відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених нею у заяві про перегляд заочного рішення.

29.08.2016 від представника позивача ОСОБА_4 надійшло клопотання про судовий розгляд справи за відсутності представника позивача.

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 30 серпня 2016 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задоволено, скасовано заочне рішення Зміївського районного суду Харківської області від 06 червня 2016 року у цивільній справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення суми та призначено судовий розгляд справи в загальному порядку.

21.09.2016 від представника позивача ОСОБА_4 надійшло клопотання про судовий розгляд справи за відсутності представника позивача та заочний розгляд справи у разі нез'явлення відповідача.

Ухвалою від 21.09.2016 суд визнав необхідним, щоб представник позивача дав особисті пояснення у справі, у зв'язку з чим судовий розгляд був відкладений.

18.10.2016 від представника позивача ОСОБА_5 надійшло клопотання про відкладення судового розгляду, у зв'язку з чим судовий розгляд був відкладений.

06.12.2016 в судовому засіданні було оголошено перерву за клопотанням представника позивача ОСОБА_6

10.01.2017 від представника позивача ОСОБА_6 надійшло клопотання про відкладення судового розгляду у зв'язку з відкликанням довіреностей представників ПАТ КБ "Приватбанк".

06.02.2017 судовий розгляд справи відкладено через відсутність представника позивача та неможливість судового розгляд справи за його відсутністю, оскільки його явку визнано обов'язковою.

10.03.2017 від представника позивача ОСОБА_6 надійшла заява про перенесення судового розгляду справи через зайнятість представників позивача в іншому судовому процесі.

14.07.2017 від представника позивача ОСОБА_3 надійшло клопотання заява про перенесення судового розгляду справи через зайнятість представника позивача в іншому судовому засіданні.

10.03.2017 та 27.04.2017, 14.07.2017 судовий розгляд справи відкладено через відсутність представника позивача та неможливість судового розгляд справи за його відсутністю, оскільки його явку визнано обов'язковою.

26.09.2017 представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні заявив клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку з необхідністю уточнення позовних вимог.

18.10.2017 від Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до суду надійшла уточнена позовна заява до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №DNH4КР11521667 від 12.05.2006 в розмірі 45968 грн 10 к.

21.11.2017 судом прийнято до розгляду уточнену позовну заяву Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №DNH4КР11521667 від 12.05.2006 в розмірі 45968 грн 10 к. та відкладено судовий розгляд до 23.01.2018.

23.01.2018 судовий розгляд справи проведено з участю представника позивача ОСОБА_1 та за відсутності відповідачки ОСОБА_2

В обґрунтування позовних вимог представниками позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зазначено, що 12.05.2006 року між ЗАТ КБ “Приватбанк”, правонаступником якого є ПАТ КБ “Приватбанк”, та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, згідно з яким відповідач отримала кредит у розмірі 4768 грн 40 коп, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам "Розстрочка" складає між ним і банком договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошт (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно ОСОБА_7.

У зв'язку з порушенням зобов'язань за вказаним кредитним договором відповідач станом на 23.02.2016 у має заборгованість 92914 грн 47 коп, яка складається з наступного: 4230 грн 90 коп заборгованості за кредитом; 26527 грн 11 к. заборгованості по процентам за користування кредитом; 62156 грн 46 к. заборгованості за пенею за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Зазначена сума зменшена на 49793 грн 69 к. (4230 грн 90 коп - заборгованість за кредитом; 17075 грн 28 коп - заборгованості по процентам за користування кредитом; 25640 грн 19 коп - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, - 500 грн 00 коп - штраф (фіксована частина), 2347 грн 32 коп - штраф (процентна складова), позов про стягнення якої задоволено судовим рішенням Комінтернівського районного суду м. Харків від 17.04.2013.

Різниця між загальною сумою заборгованості та сумою, щодо якої прийнято судове рішення, становить 45968 грн. 10 коп., яка складається з 9451 грн 83 коп - заборгованості по процентам за користування кредитом, 36516 грн 27 коп - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Отже, заборгованість до стягнення становить 45968 грн 10 коп.

Під час судового розгляду представник позивача ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, просив позовну заяву задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 в обґрунтування заперечень проти позову вказала, що позивач пропустив строк позовної давності, а відповідно до положень п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Відповідно до роз'яснень Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах, які викладені в листі від 16.01.2013 року №10-70/0/4-13 "Про окремі питання застосування строків позовної давності" та п. 31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" у спорах щодо споживчого кредитування кредтодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Крім того, відповідачка вказала, що позивачем не наданий договір, на який він посилається в позовній заяві, а лише вказує, що підписана заява разом з умовами надання кредиту фізичним особам складає договір. Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства , звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Відповідно до приписів норми ст. 1055 ЦК України , кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми є нікчемним. Згідно ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Про те, позивач ПАТ КБ "Приватбанк" доказів укладання з відповідачем, як з позичальником та споживачем послуг банку, кредитного договору №DNH4КР11521667 від 12.05.2006 в письмовій формі, та надання відповідачу банком йому примірника, як то встановлено ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", суду не надано. За таких обставин, у ПАТ КБ "Прватбанк" відсутні будь-які підстави для пред'явлення до відповідача вимог про стягнення заборгованості по неіснуючому кредитному договору чи нікчемному правочину. Посилання позивача у позовних вимогах на той факт, що між відповідачем та банком була підписана заява, за якою був виданий кредит не можуть бут прийняті як доказ укладання з відповідачем в письмовій формі кредитного договору №DNH4КР11521667 від 12.05.2006.

Додані до позовної заяви ОСОБА_7 надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), на які посилається позивач не містять ані дати, ані будь яких інших ідентифікуючих даних. Ці умови кредитування клієнтів не можуть бути взяті до уваги, оскільки у наданих правилах відсутній підпис відповідача, що останній ознайомлений саме з вказаними правилами. Відповідно до ч. 1 ст. 208 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. При цьому ч. 2 ст. 208 ЦК України встановлює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонам). Надані позивачем ОСОБА_7 надання споживчого кредиту фізичним особам не містять підпису відповідача.

ОСОБА_7 їй для ознайомлення та підпису представниками банку не надавалися, з нею не узгоджувалися, їх примірник нею не підписувався та нею не отримувався. За цих обставин, вказані умови не є складовою частиною укладеного відповідачем з банком договору, а їх положення не є обов'язковим для сторони відповідача та не можуть бути взяті до уваги при вирішенні справи. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного:

Пунктом 9 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-ІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (чинній з 15.12.2017 року), передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Враховуючи, що призначення справи до судового розгляду здійснено за правилами ЦПК України в редакції, яка була чинною до 14.12.2017 року, судовий розгляд справи по суті проведено за правилами загального позовного провадження.

Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. ст. 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

12.05.2006 року між ПАТ КБ “Приватбанк”, та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №DNH4КР11521667, згідно якому відповідачка отримала кредит у розмірі 4768 грн. 40 коп. на строк 24 місяці зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,09% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, 12.05.2008 року.

Згідно заяви позичальника №DNH4КР11521667 від 12.05.2006 року ОСОБА_2 взяла на себе зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків, в обумовлені у Заяві та ОСОБА_7 про надання споживчого кредиту фізичним особам строки, а також сплати комісії, яка зазначена в ОСОБА_7. (а. с. 7, 8-11, 13-16).

Згідно розрахунків, наданих позивачем, станом на 23.02.2016 року за кредитним договором мається заборгованість 92914 грн 47 коп, яка складається з наступного: 4230 грн 90 коп заборгованості за кредитом; 26527 грн 11 коп заборгованості по процентам за користування кредитом; 62156 грн 46 коп заборгованості за пенею за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Загальна сума нарахованої заборгованості зменшена на 49793 грн 69 коп, яка складається наступного: 4230 грн 90 коп - заборгованість за кредитом; 17075 грн 28 коп - заборгованість по процентам за користування кредитом; 25640 грн 19 коп - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Щодо вказаних сум ухвалено судове рішення про їх стягнення з ОСОБА_2

Розмір заборгованості, яка вимагається до стягнення становить 45968 грн. 10 коп., що складається з наступного: 9451 грн 83 коп - заборгованість по процентам за користування кредитом; 36516 грн 27 коп - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. (а. с. 5, 6, 131-132).

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харків від 17.04.2013 року у справі №641/2522/13-ц, яке набрало законної сили, задоволено позовні вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_2, ТОВ "Українське Фінансове Агентство "ВЕРУС", в особі філії ТОВ "Українське Фінансове Агентство "ВЕРУС" у Комінтернівському районі м. Харкова про стягнення заборгованості за кредитним договором №DNH4КР11521667, яка виникла станом на 01.02.2013 року, в розмірі 49793 грн. 69 коп., яка складалася з наступного: 4230 грн 90 коп - заборгованість за кредитом; 17075 грн 28 коп - заборгованість по процентам за користування кредитом; 25640 грн 19 коп - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором (4230,9+17075,28+25640,19= 46946,37); штрафи: - 500 грн (фіксована частина), 2347 грн. 32 коп (процентна складова) (46946,37+2847,32=49793,69).

При цьому, з ТОВ "Українське Фінансове Агентство "ВЕРУС", в особі філії ТОВ "Українське Фінансове Агентство "ВЕРУС" у Комінтернівському районі м. Харкова стягнуто суму заборгованості в межах суми, забезпеченої договором поруки - 200 грн, а решта суми - 49593,69 грн стягнута з ОСОБА_2

Зі змісту вказаного судового рішення вбачається, що під час судового розгляду вказаної скправи відповідач ОСОБА_2 надала суду заяву про розгляд справи за її відсутністю, не заперечувала проти задоволення позову (а. с. 4, 133, 145-146, 155).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зазначеним вище судовим рішенням, яке набрало законної сили, у справі між тими ж сторонами встановлено обставини укладання кредитного договору №DNH4КР11521667 від 12.05.2006 року та наявності з боку ОСОБА_2 невиконаних зобов'язань за укладеним нею кредитним договором станом на 01.02.2013 року.

Доводи ОСОБА_2, викладені нею у запереченні проти позову, щодо недійсності кредитного договору відхиляються судом, оскільки відповідачкою фактично заперечуються осбтавини, які установлені судовим рішенням, що набрало законної сили, у цивільній справі, по спору між тими самими сторонами, і не підлягають доказуванню відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов’язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

У відповідності з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, сам факт ухвалення рішення Комінтернівського районного суду м. Харків від 17.04.2013 року у справі №641/2522/13-ц, яке не виконане боржником ОСОБА_2, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Водночас, суд взяв до уваги, що сторонами кредитного договору №DNH4КР11521667 від 12.05.2006 передбачено строк дії договору з кінцевим поверненням кредиту з відсотками та комісією до 12.05.2008 року, а вказаним судовим рішенням стягнуто заборгованість, яка була нарахована станом на 01.02.2013 року.

Таким чином, позовна заява містить вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_2 9451 грн 83 коп заборгованості по процентам за користування кредитом та 36516 грн 27 коп пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, які були нараховані після 01.02.2013 року, тобто за період після закінчення строку повернення кредиту.

Однак, кредитним договором №DNH4КР11521667 від 12.05.2006 не передбачено нарахування вказаних відсотків та пені за період після закінчення строку повернення кредиту з відсотками та комісією.

Враховуючи вищезазначені положення закону, оскільки не встановлено кредитним договором розміру процентів після спливу визначеного у договорі строку виконання зобов'язань, слід дійти висновку про наявність у позивача права, відповідно до статті 1048 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 625 ЦК України, на вимогу від позичальника відшкодування інфляційних втрат за весь час прострочення, а також процентів на рівні облікової ставки Національного банку України.

Проте ПАТ КБ "Приватбанк" у позовній заяві не пред'явив до ОСОБА_2 вимог про стягнення сум відповідно до ст. 625 ЦК України, у поєднанні зі ст. 1048 ЦК України.

Таким чином, відсутні підстави для задоволення позовної заяви в частині вимог про стягнення з відповідача ОСОБА_2 9451 грн 83 коп заборгованості по процентам за користування кредитом та 36516 грн 27 коп пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, які були нараховані після 01.02.2013 року, тобто за період після закінчення строку повернення кредиту.

Також, оскільки суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а позивачем не пред'явлено вимогу про стягнення з відповідачки інфляційних витрат та процентів на рівні облікової ставки Національного банку України, суд не має підстав для виходу за межі пред'явлених вимог та стягнення сум передбачених ст. ст. 625, 1048 ЦК України із власної ініціативи.

За таких обставин, у задоволенні позову належить відмовити.

Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позовної заяви ПАТ КБ "Приватбанк", заява відповідачки про пропуск позивачем строку позовної давності до уваги не береться.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 141, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволенні позовної заяви Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення суми.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Харківської області через Зміївський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складене 02.02.2018 року.

Позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, б. 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570.

Відповідач - ОСОБА_2, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1.

Головуючий: