Рішення № 71999554, 05.02.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6478/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2018 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Завальнюка І.В.,

за участю секретаря – Маковейчук Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про скасування державної реєстрацію ТЗ автомобіля марки Toyota Highlander, чорного кольору, д/н НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, інд 2 GR J466871, 2011 року випуску; зобов’язати відповідача поновити державну реєстрацію вказаного автомобіля за позивачем.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 15.04.2014 він придбав автомобіль марки Toyota Highlander чорного кольору, номер кузова НОМЕР_2, ідентифікаційним номер двигуна НОМЕР_3, 2011 року випуску, та зареєстрував на своє ім'я в Центрі ДАІ ГУ МВС України в Дніпропетровській області. В квітні 2017 р. з метою подальшого продажу ТЗ експертом НДЕКЦ по вул. Аеропортівській, 29а в м. Одесі проведена експертиза ТЗ, в результаті чого встановлено, що на автомобілі здійснено заміну ідентифікаційного номера кузова шляхом перебивання символів не в заводських умовах та нанесено маркування JTEES42A702183961, ідентифікаційний номер двигуна НОМЕР_3. Після виявлення вказаних обставин слідчим СВ Малиновського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області до ЄРДР внесено відомості про кримінальне правопорушення № 12017160470001707 за ст. 290 КК України. 27.04.2017 слідчим суддею Малиновського районного суду м. Одеси ухвалено накласти арешт на вказаний ТЗ, заборонено розпоряджатися ним та повернено ОСОБА_1 під відповідальне зберігання. 25.07.2017 позивач отримав повідомлення від ТСЦ 5142 РСЦ МВС України в Одеській області від 13.06.2017 про те, що реєстрацію ТЗ скасовано на підставі п.40 постанови КМУ від 07.09.1998 № 1388. Позивач вважає вказане рішення таким, що порушує його право користування рухомим майном. Так, на переконання позивача, відповідач позбавив його права користуватися ТЗ, тобто правом, яке гарантоване Конституцією України. При цьому позивач опинився в такій ситуації внаслідок дій органу держави – ОСОБА_2 України в Дніпропетровській області, яким ТЗ було зареєстровано із перебитими символами. В даному випадку ризик помилки державного органу повинен покладатися на державу та її органи, а не на позивача, який покладався на легітимність та добросовісність дій державного органу під час придбання ТЗ. Оскаржуване рішення порушує законні права та інтереси позивача, оскільки унеможливлює користування ТЗ. Крім того, позивач підкреслює неналежну якість постанови КМУ від 07.09.1998 № 1388, як правової підстави для прийняття оскаржуваного рішення, оскільки на його думку відповідне врегулювання вказаним нормативно-правовим актом спірних правовідносин є неналежним, а сама постанова – «неякісним НПА».

Ухвалою судді від 14.12.2017 відкрито провадження у справі, здійснено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 11.01.2018 о 10:00 год.

11.01.2018 відкладено розгляд справи за клопотанням представника відповідача на 18.01.2018 15:00 год.

Ухвалою суду від 18.01.2018 в задоволенні клопотання представника Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області про закриття провадження по справі відмовлено.

18.01.2018 відкладено розгляд справи у зв’язку із витребування доказів на 01.02.2018. о 09:45 год.

До суду з'явився представник позивача, який позовні вимоги із викладених вище підстав підтримав у повному обсязі та просив задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зважаючи на відповідність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

З огляду на матеріали справи, 15.05.2014 ОСОБА_1 здійснив купівлю автомобіля Toyota Highlander чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 (попередній реєстраційний номер НОМЕР_4), номер кузова НОМЕР_2, ідентифікаційний номер двигуна НОМЕР_5, 2011 року випуску.

15.05.2014 Центром ОСОБА_2 України в Дніпропетровській області було здійснено реєстрацію автомобіля Toyota Highlander чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, ідентифікаційний номер двигуна НОМЕР_5, 2011 року випуску за ОСОБА_1

У квітні 2017 року ОСОБА_1 виявив бажання продати автомобіль Toyota Highlander, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2011 року випуску, у зв’язку з чим 25.04.2017 року експертом НДЕКЦ за адресою: м. Одеса вул. Аеропортівська, 29а, була проведена експертиза транспортного засобу.

В результаті проведення експертизи було встановлено, що на автомобілі Toyota Highlander чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 була здійснена заміна ідентифікаційного номера кузова шляхом перебивання символів не в заводських умовах; маркування JTEES42A702183961 нанесене не заводським способом, а також ідентифікаційний номер двигуна НОМЕР_5 нанесений не заводським способом.

В зв’язку з цим слідчим СВ Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про скоєне правопорушення № 12017160470001707 за ст.290 КК України.

27.04.2017 слідчим суддею Малиновського районного суду м. Одеси ухвалено накласти арешт на транспортний засіб, заборонити розпоряджатися ним та повернути ОСОБА_1 під відповідальне зберігання.

25.07.2017 ОСОБА_1 отримав повідомлення від Територіального сервісного центру 5142 Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 13.06.2017, згідно якого скасовано реєстрацію легкового автомобіля марки Toyota Highlander, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію ТЗ САТ № 807218, на підставі п.40 постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388-98.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначене рішення обґрунтованим, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у зв’язку з наступним.

Скасування реєстрації автомобіля марки Toyota Highlander, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію ТЗ САТ № 807218 здійснено на підставі висновку Регіонального сервісного центру МВС України в Одеській області від 02.06.2017 № 31/15-2715.

Відповідно до частини четвертої статті 34 Закону України від 30 червня 1993 року N 3353-XII "Про дорожній рух" державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.

Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.

Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.

Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.

Відповідно до пункту 1 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. N 1388, на території України встановлено єдину процедуру державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - ТЗ), оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків.

Абзацом 4 пункту 15 Порядку № 1388 передбачено, що державна реєстрація (перереєстрація), зняття з обліку транспортних засобів, крім випадків вибракування їх у цілому, без ідентифікаційного номера або із знищеними, пошкодженими (один чи кілька символів номера візуально не визначаються) чи підробленими (змінено один або кілька символів номера, замінено панель (табличку) або частину панелі (таблички) з номером) ідентифікаційними номерами складових частин (кузова, шасі, рами) не допускається. Перша державна реєстрація таких засобів, а також ввезених на митну територію України транспортних засобів, що розшукуються правоохоронними органами інших держав, не проводиться.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 1388 державна реєстрація ТЗ проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) ТЗ, відповідність конструкції ТЗ установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Відповідно до пункту 40 Порядку № 1388 зняття з обліку ТЗ проводиться після їх огляду в підрозділах ДАІ на підставі заяви власника, документа, що посвідчує особу, виконавчого напису нотаріуса, постанови державного виконавця або рішення суду.

У разі встановлення факту знищення, фальсифікації або підроблення ідентифікаційних номерів складових частин транспортних засобів, виявлення транспортних засобів, зареєстрованих (перереєстрованих), знятих з обліку в уповноважених органах МВС, у тому числі тимчасово, за фіктивними чи підробленими документами або таких, що розшукуються правоохоронними органами України у зв'язку з незаконним заволодінням, уповноважені особи сервісних центрів МВС оформляють в установленому порядку необхідні документи, скасовують державну реєстрацію (перереєстрацію), зняття з обліку транспортних засобів і передають усі відповідні документи та за наявності транспортні засоби до відповідного органу досудового розслідування. Якщо виявлено факт підроблення митних документів, їх ксерокопії з необхідним поясненням надсилаються до органів доходів і зборів, у зоні діяльності яких проживають особи, за якими зареєстровані відповідні транспортні засоби.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про те, що за умови встановленого факту перебитих номерів кузова та двигуна автомобіля марки Toyota Highlander чорного кольору, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, пропорційно, своєчасно та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Поряд із тим, позивач акцентує увагу у позові на необхідності при вирішенні справи врахувати практику ЄСПЛ, зокрема рішення «Рисовський проти України», «Корецький та інші проти України», в аспекті несправедливого втручання держави у право його власності та недотримання справедливого балансу, зважаючи при цьому, на неналежне урядування та відповідальність держави за помилки державних органів.

Згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Вирішуючи спір, суд враховує, що право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі відповідно – Перший протокол; Конвенція). Держави-учасниці Конвенції зобов’язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (ст. 41 Конституції України).

Право власності (на мирне володіння майном) не є абсолютним. За своєю правовою природою воно потребує регулювання з боку держави, може бути обмежено, а держава вправі вживати певних заходів втручання в право власності, у тому числі й позбавляти громадян власності. При цьому в таких діях держава повинна дотримуватися усталених принципів правомірного втручання, зокрема тих, що напрацьовані ЄСПЛ, через рішення якого відбувається розуміння змісту норм Конвенції, Першого протоколу, їх практичне застосування.

ЄСПЛ, розглядаючи справи за заявами про захист права на мирне володіння майном, напрацював низку загальновизнаних стандартів захисту цього права, які зводяться до такого загального правила: вирішуючи питання про те, чи відбувається порушення ст. 1 Першого протоколу, треба визначити: чи є в позивача право власності на майно, що охоплюється змістом ст. 1; чи мало місце втручання в мирне володіння майном та яким є характер такого втручання; чи відбулося позбавлення майна.

Конвенція в ст. 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об’єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. На відміну від традиційного розуміння інституту права власності, характерного для України, як і в цілому для держав континентальної системи права, ЄСПЛ тлумачить поняття «майно» (possessions) набагато ширше й у контексті ст. 1 Першого протоколу під «майном» розуміє не тільки «наявне майно» (existing possessions), але й цілу низку інтересів економічного характеру (активи (assets)).

ЄСПЛ виходить із того, що положення ст. 1 Першого протоколу містить три правила: (а) перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; (б) друге – стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у право на мирне володіння майном правомірним; (в) третє – визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» (public interest, general interest, general interest of the community); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reasonable relationship of proportionality between the means employed and the aims pursued). ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм (quality of the law is requiring that it be accessible to the persons concerned, precise and foreseeable in its application). Тлумачення та застосування національного законодавства – прерогатива національних органів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного інтересу», при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду» (national authorities enjoy a certain margin of appreciation) з огляду на те, що національні органи влади краще знають потреби власного суспільства і знаходяться в кращому становищі, ніж міжнародний суддя, для оцінки того, що становить «суспільний інтерес». Це поняття має широке значення, втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об’єктивної необхідності у формі публічного, загального інтересу (public, general interest), який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» (principle of proportionality) – «справедливої рівноваги (балансу)» (fair balance) між інтересами держави (суспільства), пов’язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» не означає обов’язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (individual and excessive burden).

Принцип «пропорційності» (principle of proportionality), закріплений як загальний принцип у Договорі про заснування ЄС, вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей – органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов’язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів).

Принцип «пропорційності» тісно пов’язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика ЄСПЛ розглядає принцип «пропорційності» як невід’ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв’язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Одним із важливих елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації. При цьому ЄСПЛ вважає, що не існує універсальних правил визначення розміру компенсації й таке питання повинно розглядатися в кожному конкретному випадку з урахуванням усіх фактичних обставин. Компенсація має бути розумно пов’язаною з вартістю втраченого майна, але не обов’язково має відповідати його ринковій вартості.

Практика ЄСПЛ повинна застосовуватися як особливе джерело права з урахуванням того, що рішення ЄСПЛ за своєю правовою природою не містять виключно однозначних, жорстких, безальтернативних правил. Навпаки, у своїй основі – це висновок, який міститься в мотивувальній частині рішення, набір обов’язкових і необов’язкових тверджень, а тому рішення ЄСПЛ не слід розглядати як безумовний прецедент.

У більшості рішень ЄСПЛ вказує на критерії та обставини, які мають бути оцінені, та пропонує способи їх оцінки, проте кінцевий результат вирішення спору (задовольнити позов чи відмовити в його задоволенні) належить до сфери розсуду національного суду.

У разі застосування рішень ЄСПЛ національним судом при розгляді спору власне результат вирішення справи ЄСПЛ, певні цитати з його рішення, окремі висновки ЄСПЛ у конкретній справі, вирвані з контексту та відірвані від її обставин, не повинні бути формальним приводом для того, щоб національні суди вирішували всі подібні спори з аналогічним результатом та звільнялися від обов’язку провести власну оцінку обставин і фактів у тих справах, які розглядаються безпосередньо.

Складові критерію пропорційності», «справедливої рівноваги» не є універсальними (абсолютними), оскільки не існує чіткого, виключного переліку обставин, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення цієї «справедливої рівноваги».

«Пропорційність» є оціночною категорією і повинна встановлюватися щодо конкретного суб’єкта в кожній окремій справі на підставі тих обставин і фактів, що встановлені судом безпосередньо. Підґрунтям для висновку про додержання балансу інтересів, якщо втручання в право особи на мирне володіння майном має місце, повинен бути результат вивчення спірної ситуації, а не загальні приписи чи цитати, вирвані з контексту рішення ЄСПЛ.

Розумними очікуваннями особи вважаються легітимні (або законні) і виправдані очікування набути майно або майнове право, які в практиці ЄСПЛ дістають правову охорону як майно. Поняття «законні очікування» (legitimate expectations) слід розглядати як елементи верховенства права та «юридичної визначеності» (legal certainty). Практика Суду ЄС і ЄСПЛ розглядає законні очікування як елемент правової визначеності в умовах відсутності єдиної теорії легітимних (законних) очікувань, придатних для всіх національних правопорядків.

Автономне поняття «законні очікування» не може протиставлятися положенням ч. 2 ст. 19 Конституції України про пріоритетність забезпечення правового порядку. Практикою ЄСПЛ і міжнародних арбітражів визнається, що принцип обґрунтованого очікування не може заперечувати право держав змінювати своє законодавство. Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Якщо судом установлено незаконність набуття права власності, відсутні підстави застосовувати концепцію «легітимних очікувань» або надати їй перевагу порівняно з нормами ст. 19 Конституції України та Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) про набуття права власності.

Повертаючись до обставин справи, суд зазначає, що позивач, посилаючись на рішення ЄСПЧ «Рисовський проти України» та «Корецький та інші проти України», цитує окремі їх пункти, але насправді вириває з контексту рішень деякі висновки ЄСПЛ та зводить їх до абсолюту, адже обставини спірних правовідносин є занадто різними.

В даному випадку позивач постраждав від злочину, в результаті чого став власником ТЗ зі зміненими номерами агрегатів та вузлів, який при продажі був оформлений відповідним державним органом. При цьому за даним фактом позивач звернувся 23.08.2017 до правоохоронних органів із заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій.

Суд критично оцінює посилання позивача на недотримання державою справедливого балансу при скасуванні реєстрації ТЗ за ним, через що він втратив право користуватися належним йому майном. В першу чергу слід зазначити, що чинним національним законодавством передбачений інститут компенсації шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, в т.ч. за результатами відповідного судового розгляду. Позивач помилково ототожнює такі різні за своєю правовою природою інститути як реєстрація ТЗ, право власності на рухоме майно та заподіяна кримінальним правопорушенням шкода.

Державна реєстрація ТЗ визначена Законом України «Про дорожній рух», який в свою чергу визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Позивач, наполягаючи на своїй добросовісності під час придбання ТЗ з перебитими номерами, фактично просить суд узаконити користування та експлуатацію ним джерела підвищеної безпеки, агрегати та вузли якого є предметом злочину за ст.290 КК України. При цьому позивач не заперечує, що оскаржуване рішення про скасування реєстрації ТЗ переслідувало легітимну мету та прийнято згідно із законом, однак вважає останній «неякісним» внаслідок настання «несправедливих» наслідків для нього. Останній аргумент суд залишає без уваги, оскільки доводи позивача побудовані виключно на його незгоді із чинним порядком № 1388 та є неспроможними.

Так, ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці характеризує якість закону як правове положення, що може витримати перевірку його на якість, якщо це положення є достатньо чітким у переважній більшості справ, що їх розглядали національні органи („Ґавенда проти Польщі” від 14.03.2002).

Чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні („Броньовський проти Польщі” від 22.06.2004). Якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право („Аманн проти Швейцарії” від 16.02.2000).

Якість закону пов’язана з достатньою чіткістю встановлення ним тих чи інших обставин, на підставі яких діють державні органи (Волохи проти України” від 02.11.2006). Жодна норма не може вважатися „законом”, якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики (Фельдек проти Словаччини” від 12.07.2001).

Ступінь чіткості закону, що має забезпечуватися у формулюваннях національних законів - яка в жодному випадку не може передбачити всі непередбачувані обставини, - значною мірою залежить від змісту даного документа, сфери, на яку поширюється цей закон, а також кількості та статусу тих, кому закон адресований. Ступінь чіткості, який треба забезпечувати при формулюванні конституційних положень, з огляду на загальний характер, може бути нижчим, ніж в інших законах („Реквеньї проти Угорщини" від 20.05.1999).

В даному випадку приписи п.40 Порядку № 1388 містять зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право. Відповідні функції також реалізовуються державними органами відкрито.

При цьому вказаний нормативно-правовий акт є чинним та неконституційним у встановленому порядку не визнавався, а отже є обов’язковим до виконання на всіх території України, зокрема суб’єктами владних повноважень.

Суд зазначає, що реєстраційні дії щодо ТЗ в першу чергу здійснюються з метою державного обліку та контролю за використанням автомобілів, а не посвідчення права власності та користування рухомим майном.

З іншого боку регламентація процедури державної реєстрації ТЗ, заснована на злочинному походженні рухомого майна, сприяє протидії злочинності в Україні та не суперечить вимогам міжнародно-правових документів та практиці ЄСПЛ.

Натомість, слід зазначити, що ЄСПЛ вважає, що втручання у право власності особи не суперечить принципу верховенства права навіть у випадку набуття права на майно, що підлягає конфіскації на законних підставах.

Отже в даному випадку втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном є виправданим, оскільки безумовного здійснюється з метою задоволення «суспільного інтересу» та вилучення з дорожнього руху ТЗ, реєстрація якого заснована на злочинному походженні майна.

На підставі встановлених фактів, суд приходить до висновку про те, що скасовуючи державну реєстрацію ТЗ - автомобіля марки Toyota Highlander, чорного кольору, д/н НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, інд 2 GR J466871, 2011 року випуску, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, пропорційно, своєчасно та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов’язку вчинити певну дію. Відтак, не підлягає до задоволення також і похідна позовна вимога щодо зобов’язання відповідача поновити державну реєстрацію вказаного автомобіля за позивачем.

Керуючись ст.ст. 242-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (65039, АДРЕСА_1; іпн НОМЕР_6) до Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області (65114, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 5; ЄДРПОУ 40112139) про визнання протиправним і скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 5 лютого 2018 року.

Суддя І.В. Завальнюк

.