Рішення № 71998875, 30.01.2018, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2018 р. справа № 809/1917/17

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Микитюка Р.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Костюк О.С.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1

до відповідача: Головного управління ДФС в Івано-Франківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення №29964-13 від 07.06.2017, -

ВСТАНОВИВ:

29.12.2017 ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 07.06.2017 року за №29964-13.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на адресу ОСОБА_1 17.08.2017 надійшло податкове повідомлення-рішення від 07.06.2017 №29964-13. ОСОБА_3 податковим повідомленням-рішенням було нараховано позивачу податкове зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у сумі 27308,63 грн. Позивач вважає податкове повідомлення-рішення незаконним оскільки прийняте з порушення податкового законодавства.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав заявленого позову та відповіді на відзив на позовну заяву. Просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти заявленого позову заперечив, з підстав відзиву на позовну заяву та додаткового письмового пояснення, які містяться у матеріалах справи (а.с.36-37). Просив суд в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, відзив на позовну заяву та відповіді на відзив на позовну заяву, суд встановив наступне.

Як встановлено у судовому засіданні, у власності позивача перебуває житловий будинок у м. Коломия по вул. Гнатюка, 39 ОСОБА_3 житловий будинок збудований матір`ю позивача ОСОБА_4, яка 12.07.2004 подарувала ОСОБА_1 Загальна плаща будинку складає 594,6 м. кв., житлова площа – 168,3 м. кв. В будинку постійно проживають та зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, а також ОСОБА_8 яка проживає без реєстрації.

Відповідачем 07.06.2017 сформоване податкове повідомлення-рішення №29964-13, яким позивачу визначено податкове зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості" за 2016 рік у розмірі 27308,63 грн. та надіслано позивачу, яке отримано ним 17.08.2017.

17.10.2017 позивач на винесене податкове повідомлення-рішення №29964-13 від 07.06.2017 звернувся із скаргою до Державної фіскальної служби України.

Державною фіскальною службою України 06.11.2017 винесено рішення про продовження строку розгляду скарги, 05.12.2017 розглянуто скаргу та 15.12.2017 прийнято рішення про результати розгляду скарги, яким скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 07.06.2017 №29964-13 – без змін (а.с. 12-17).

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням – рішенням, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Так, відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи суд вбачає, що пунктом 2 рішення Коломийської міської ради Івано-Франківської області ,,Про запровадження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки” за №2019-49/15 від 27 січня 2015 року затверджено положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Пунктом 1.5 положення встановлено, що ставка податку для житлової нерухомості встановлюється у розмірі за 1 кв. м. бази оподаткування 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (а.с. 52-55).

18 лютого 2016 року Коломийська міська рада Івано-Франківської області прийняла рішення за №207-5/2016 ,,Про внесення змін до Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням Коломийської міської ради від 27.01.2015 №2019-49/2015”, пунктом 1 якого ставка вказаного податку встановлена уже в розмірі 0,4 відсотка розміру мінімальної заробітної плати (а.с. 50-51).

Законом України ,,Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів Законом України щодо податкової реформи” від 28.12.2014 № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII), який набрав чинності 01.01.2015 року, було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок та податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Також Законом №71-VIII було запроваджено низку правових норм, що регулювали питання справляння місцевих податків.

Згідно із п. 10.3 ст. 10 Податкового кодексу (ПК) України, в редакції Закону №71-VIII, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).

Відповідно до п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зі змісту наведених законодавчих норм випливає, що встановлення податку на майно, зокрема, в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відноситься до компетенції місцевої ради.

Одночасно пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов’язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

Законом №71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015 місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов’язку щодо встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Однак, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2016 році не можна було визначити плановим періодом 2016 рік.

Плановим відповідно до норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Отже, рішення місцевих рад щодо встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийняті у 2016 році, могли встановлювати плановим лише 2017 рік.

Таким чином, з урахуванням норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення місцевих рад стосовно встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийняті в 2016 році та опубліковані протягом січня-лютого 2016 року, не могли бути застосовані в 2016 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2017 рік, і саме з цього періоду податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки міг вважатися встановленим місцевою радою.

При цьому факт прийняття Верховною ОСОБА_5 України і набрання чинності Закону №71-VIII, а так само компетенцію для місцевих рад впровадити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено п. 10.2 ст. 10 ПК України.

Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.

ОСОБА_3 вбачається також з п. 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII, в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об’єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об’єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Прикінцеві положення Закону №71-VIII рекомендували встановити місцевим радам податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2015 рік у 2015 році. Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.

Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної ОСОБА_5 України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Отже, рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України. Тому за умови дії пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням п. 10.2 ст. 10 ПК України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

При цьому, з урахуванням змісту норм ПК України Верховна ОСОБА_5 України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до пп. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12 ПК України Верховна ОСОБА_5 України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Наявність у ПК України норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради або якщо не сплинув строк, протягом якого таке рішення мало бути прийняте.

Враховуючи викладене, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України можуть розпочати справляння місцевого податку.

Для конкретної правової ситуації щодо запровадження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2016 році період прийняття рішення місцевою радою - це 2015 рік, так, як саме цього року місцеві ради набули повноважень встановити вказаний податок. Оскільки рішення Коломийської міської ради прийнято у 2016 році, плановим у цьому разі залишається виключно 2017 рік у відповідності до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду.

Тобто, в 2016 році місцеві ради могли встановити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки лише на 2017 рік.

Статтею 20 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.

У відповідності до ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно з вимогами ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно п.7 розділу 2 "Прикінцеві Положення" Закону України від 24.12.2015 №909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" органам місцевого самоврядування рекомендовано до 01 лютого поточного року подати до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням об`єкта житлової нерухомості відомості стосовно пільг, наданих ними.

У зв`язку з прийняття Закону України від 24.12.2015 №909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році Коломийська міська рада Івано-Франківської області прийняла рішення від 18.02.2016 №207-5/2016, яким внесено зміни до Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням Коломийської міської ради від 27.01.2015 №2019-49/2015 та встановлено ставки податку на об`єкти житлової нерухомості на 2016 рік у розмірі 0,4 відсотка розміру мінімальної заробітної плати (а.с.50-51).

У відповідності з вимогами підпункту 12.3.5 пункту 12.3 ст.12 Податкового кодексу України (в редакції Закону України від 24.12.2015 №909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році"), у разі, якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.

Однак, контролюючий орган, визначив позивачу суму податкового зобов`язання за 2016 рік за ставками податку на нерухоме майно, встановлених рішенням Коломийської міської ради від 18.02.2016.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до ст. 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9).

Суд також зазначає, що відповідно до положень пункту 266.7.2 частини 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 01 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Проте, оскаржуване податкове повідомлення-рішення №29964-13 від 07.06.2017 було фактично отримане позивачем лише 17.08.2017 року поштовим зв`язком, що не заперечувалося сторонами у судовому засіданні.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

При цьому, згідно частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Як наслідок, суд приходить до висновку, що відповідач приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення діяв всупереч вимог чинного законодавства.

Враховуючи вищенаведене, а саме застосування відповідачем рішення від 18.02.2016, яке не може встановлювати ставки податку на 2016, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення за №29964-13 від 07.06.2017 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому підлягає стягненню на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 640 гривень.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення за №29964-13 від 07.06.2017 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, вул. Гнатюка, 39 Б, м. Коломия, Коломийський район, Івано-Франківська область,78200) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39394463, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76000) сплачений судовий збір в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Микитюк Р.В.

Рішення складене в повному обсязі 05 лютого 2018 р.