Постанова № 71989981, 05.02.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 524/3575/14-ц Номер провадження 22-ц/786/52/18Головуючий у 1-й інстанції Кривич Ж. О. Доповідач ап. інст. Прядкіна О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого-судді Прядкіної О.В.,

суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 як правонаступника ОСОБА_3, засновника Приватного підприємства «Комерційна фірма «Світлана»

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 24 липня 2017 року

за позовом Приватного підприємства «Комерційна фірма «Світлана» до ОСОБА_4 про зобов'язання належним чином оформити документи щодо права користування земельною ділянкою та про стягнення збитків,-

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2014 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом. Уточнивши позовні вимоги, просив суд зобов'язати ОСОБА_4 належним чином оформити документи щодо права користування земельною ділянкою загальною площею 192, 5 кв.м., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 під прибудовою до частини приміщення та належить ОСОБА_4 на праві власності, а також стягнути з відповідача завдані збитки у сумі 45 815 грн., що складаються із витрат на оплату податку на землю в сумі 5 390 грн. та неотриманого доходу у вигляді орендної плати на землю у сумі 40 425 грн.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 24 липня 2017 року позовні вимоги залишено без задоволення.

Рішення оскаржила ОСОБА_2, як правонаступник ОСОБА_3, що був засновником Приватного підприємства «Комерційна фірма «Світлана». В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Колегія суддів, вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання шляхом, зокрема, розміщення інформації на веб-сайті Апеляційного суду Полтавської області на офіційному веб-порталі «Судова влада України» . Крім того, позивач - ПП«Комерційна фірма «Світлана» двічі відмовилось від отримання судових повісток, про що зроблені відповідні помітки відділенням зв'язку, а тому за положеннями ч.9 ст. 130 ЦПК України вважається повідомленою ( т.4, а.с.43-44, 52-53,54-55).

Перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ПП «КФ «Світлана» є власником земельної ділянки площею 1349 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується Державним актом про право власності на землю, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 22 жовтня 1999 року № 1495 (т. 1 а.с. 75-76).

Згідно договору купівлі-продажу від 11 лютого 2014 року ОСОБА_4 придбала у підприємства частину будівлі площею 379,8 кв.м. (т. 1 а.с. 88).

16 березня 2004 року сторони уклали договір оренди земельної ділянки строком на один рік з метою здійснення будівництва прибудови, введення її в експлуатацію та отримання належної документації на нерухоме майно(т. 1 а.с. 89.)

Пунктом 1 рішення виконкому Кременчуцької міської ради № 429 від 21 квітня 2006 року було затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта - частини будівлі під магазин і аптеку з прибудовою по АДРЕСА_1, замовником якого значиться ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 98 -104).

Пунктом 3 вирішено оформити право власності на введені об'єкти та видати свідоцтво про право власності.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно на підставі рішення виконкому Кременчуцької міської ради від 21 квітня 2006 року власником вбудовано-прибудованого магазину промтоварів за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 480,5 кв.м. є ОСОБА_4

Рішенням виконкому Кременчуцької міської ради № 92 від 02 лютого 2007 року відмінено п. 3 рішення виконкому Кременчуцької міської ради № 429 від 21 квітня 2006 року (т. 1 а.с.109).

Рішенням виконкому Кременчуцької міської ради № 619 від 20 червня 2008 року було скасований п. 1 рішення № 429 від 21 квітня 2006 року, яким було затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта - частини будівлі під магазин і аптеку з прибудовою по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 110).

11 листопада 2008 року сторони уклали договір про узгодження певних правовідносин, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Прокопом О.Е. (т. 1а.с. 114-115).

Відповідно до пункту 4 цього договору сторони домовились про намір укласти договір оренди земельної ділянки загальною площею 360 кв.м., необхідної для експлуатації частини будинку АДРЕСА_1, в тому числі для експлуатації вбудовано-прибудованого магазину промтоварів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду.

Згідно з ч. 1 ст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької діяльності та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто вказана норма надає кожній особі право самостійно вирішувати, вступати чи не вступати в договірні відносини на відповідних умовах, які не суперечать вимогам закону.

При цьому як ЗК України, так і Закон України «Про оренду землі» не встановлюють обов'язку певної особи укласти договір оренди земельної ділянки, оскільки це є лише її правом.

Таким чином, зобов'язання відповідача укласти договір, обов'язковість укладення ним якого не встановлена законом - є порушенням вимог ст. 19 Конституції України.

З огляду на правовідносини, що склались між сторонами та на надані кожному з них за законом права та обов'язки, підстав для задоволення позову в частині зобов'язання укласти договір оренди земельної ділянки колегія суддів не вбачає.

Аналіз положень Закону України «Про оренду землі» дає підстави для висновку, що правовідносини оренди передбачають наявність укладеного між орендодавцем та орендарем договору, який визначає загальні засади та умови користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 120 Земельного Кодексу України (в редакції чинній на момент укладення договору купівлі-продажу та виникнення права власності у ОСОБА_4 на об'єкт нерухомості) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що дія єдиного укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки від 16 березня 2004 року сплинула через рік після його підписання(т. 1 а.с. 89).

Таким чином, на момент подачі позову між сторонами відсутні будь-які чинні договори чи договірні відносини з приводу оренди земельної ділянки, які б зобов'язували відповідача сплачувати орендну плату за землю, або компенсувати її вартість позивачеві.

Отже, право користування земельною ділянкою між сторонами у встановленому законом порядку не узгоджено, а тому у задоволенні позовним вимог в частині стягнення орендної плати слід відмовити.

З тих же підстав колегія суддів вважає необґрунтованими позовні вимоги про відшкодування сплаченого позивачем податку на землю.

Надані позивачем платіжні доручення щодо оплати ним податку на за земельну ділянкуне є доказом та підставою для стягнення з відповідача відшкодування оплати податку за землю (т. 1 а.с. 116-163).

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно до положення підпункту 287.1 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Як вірно встановлено судом першої інстанції єдиним власником спірної земельної ділянки станом на момент подання позову є ПП «КФ «Світлана».

Між власником земельної ділянки і відповідачем з березня 2004 року не укладались угоди щодо передачі ОСОБА_4 у користування земельної ділянки, а тому обов'язок сплати земельного податку покладається саме на позивача, як єдиного законного власника земельної ділянки.

Крім того, колегія суддів зауважує, що вимогу про стягнення земельного податку заявлено позивачем, який є юридичною особою а не фіскальним органом, до компетенції якого входить контроль за виконання податкових зобов'язань платниками.

Відсутні також належні докази про відшкодування позивачу збитків в порядку, визначеному ст.157 ЗК України.

З таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду щодо недоведеності позовних вимог.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 381, 384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 24 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий-суддя /підпис/ О. В. Прядкіна

Судді: /підпис/ О.О.Панченко

/підпис/ В.П.Пікуль

Повний текст постанови складено 05.02.2018р.

Згідно з оригіналом:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області О. В. Прядкіна