Ухвала суду № 71989047, 01.02.2018, Фастівський міськрайонний суд Київської області

1-кп/381/131/18

381/3085/16-к

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2018 року м. Фастів

Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді - Суботіна А.В.

при секретарі - Гапонюк І.В.,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора - Рудик Р.Ю.,

обвинуваченого - ОСОБА_1

захисника - Луценко В.Г.

під час підготовчого судового засідання у кримінальному провадженні № 12016110310001332 від 08.06.2016 року по обвинуваченню ОСОБА_1, у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України,

встановив:

З Апеляційного суду Київської області до Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшло кримінальне провадження № 12016110310001332 від 08.06.2016 року по обвинуваченню ОСОБА_1, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

В підготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Клопотання прокурор мотивував вагомістю отриманих під час досудового розслідування доказів вчинення інкримінованого злочину, тяжкістю покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним, що вік та стан здоров'я обвинуваченого не перешкоджають утримуватися у місцях попереднього ув'язнення, відсутністю у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання, тобто відсутність законного джерела доходів, наявністю судимості за вчинення аналогічних злочинів, а також, що ОСОБА_1, перебуваючи на волі може чинити тиск на потерпілого та свідків, знищити речові докази.

Обвинувачений ОСОБА_1, якого підтримав його захисник - адвокат Луценко В.Г., в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою просили відмовити, посилаючись на його необґрунтованість та просили змінити запобіжний захід у виді тримання під вартою на домашній арешт цілодобово, посилаючись на те, що 14.12.2017 року померла бабуся обвинуваченого ОСОБА_3, яка допомагала утримувати сім»ю обвинуваченого та його малолітніх дітей. Цивільна дружина обвинуваченого не має можливості працювати, оскільки утримає малолітніх дітей. В даний час потребує допомоги обвинуваченого в тому числі і на оформлення належної йому частки спадщини на квартиру.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, суд приходить до наступного.

Заперечуючи проти клопотання захисту про зміну обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт прокурор вказує на наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, а саме: що обвинувачений може переховуватись від суду, впливати на свідків, потерпілого, іншим способом перешкоджати кримінальному провадженню.

Але такі посилання на наявність всіх цих ризиків є непереконливими, оскільки відповідні докази, які підтверджують наявність у ОСОБА_1 таких намірів, прокурором не надано.

Лише зазначення прокурором, що обвинувачений, знаходячись на свободі, буде впливати на свідків, говорять лише про можливість існування передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України ризику щодо незаконного впливу на таких свідків, але ні в якій мірі не обґрунтовують недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання зазначеним ризикам.

Щодо можливості впливу на потерпілого і інших осіб, то за відсутності належних обґрунтувань та доказів на підтвердження існування такого ризику,суд може розцінити вказане твердження лише як припущення прокурора.

Не зазначив прокурор і про те, яким же чином ОСОБА_1 може перешкоджати кримінальному провадженню, або на підставі яких відомостей чи даних прокурор обґрунтовує наявність ризику, передбаченого п. 4 ч.1 ст.177 КПК України.

Доводячи недостатність застосування в даному випадку більш м'яких заходів для запобігання ризику, прокурор також вказував на тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_1, проте, вказані твердження не може бути прийнято до уваги, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прийнятої 04 листопада 1950 року та ратифікованої Україною 17 липня1997 року, а також практики Європейського суду з прав людини.

Так, рішенням Європейського суду з прав людини від 01 червня 2006 року у справі «Мамедова проти Росії», визначено, що хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу подальшого позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину. Якщо держава не наведе відповідних і достатніх підстав для тримання під вартою обвинуваченого у правопорушенні особи, така особа завжди має бути звільнена після затримання і перебувати на волі до початку судового розгляду її справи (див. рішення Суду у справі «Вемгофф проти Німеччини).

Згідно ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

При вирішенні питання про зміну обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу прокурор не довів, що запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту не забезпечить виконання останнім покладених на нього процесуальних обов'язків.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, яким він є, повинно бути переконливо наведено державою, а квазіавтоматичне продовження такого періоду суперечить гарантіям, встановленим у пункті 3 статті 5 Конвенції (пункт 66 рішення від 9 січня 2003 року у справі "Шишков проти Болгарії", пункт 40 рішення від 10 червня 2008 року у справі "Тасе проти Румунії").

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України" вказав на порушення пункту 3 статті 5 Конвенції національними судами України, які часто обґрунтовують продовження строку тримання під вартою однаковими підставами протягом всього періоду ув'язнення, та зазначив, що суди зобов'язані обґрунтовувати свої рішення про продовження строку тримання під вартою іншими підставами, які мають бути чітко вказані (пункт 99). Ненаведення судовими органами у своїх рішеннях будь-яких підстав, які дозволяють тримання особи під вартою протягом тривалого проміжку часу, є несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим у пункті 1 статті 5 Конвенції (пункт 36 рішення Європейського суду з прав людини від 15 грудня 2016 року у справі "Ігнатов проти України").

Вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого, суд враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.

Оцінюючи в сукупності доцільність подальшого продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1та можливість застосування щодо обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, суд враховує, що судовий розгляд по кримінальному провадженню не закінчено, ОСОБА_1 обвинувачуються у вчиненні тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, а тому тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання його виним, на думку суду, свідчить, що ризик можливого переховування від суду, який став підставою обрання щодо обвинуваченого найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, продовжує існувати, однак не є настільки суттєвим, що сам по собі потребує застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Таким чином, на думку суду,запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту забезпечить виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків та попередить можливе переховування від правосуддя.

На думку суду, з врахуванням його віку, стану здоров»я, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, конкретних обставин справи у їх сукупності, дає підстави для застосування до нього менш суворого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, з покладенням обов'язків передбачених ч.5 ст.194 КПК України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 176, 177, 183, 372, 376 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 - відмовити.

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 та захисту задовольнити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт з носінням електронного засобу контролю строком на два місяці, а саме, до 01 квітня 2018 року, включно.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 такі обов'язки:

- прибувати до суду за першою вимогою;

- заборонити обвинуваченому ОСОБА_1 залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1

- негайно повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- не відвідувати місця загального відпочинку людей, заклади, у яких дозволяється вживання алкогольних напої.

- не залишати без дозволу слідчого або суду місце постійного проживання.

- носити електронний засіб контролю.

Контроль за виконанням даного запобіжного заходу покласти на органи внутрішніх справ за місцем проживання обвинуваченогоОСОБА_1.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя А.В.Суботін