Постанова № 71981302, 01.02.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/263/18 Головуючий у 1-й інстанції: Міщенко Т.М.

Є.У.№ 320/518/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегія суддів судової палати з цивільних справ:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

ОСОБА_2,

секретар: Ващенко З.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 березня 2015 року,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» (далі – Банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначав, що 08.12.2007 р. сторони уклали кредитний договір № б/н, згідно якому відповідач отримав кредит на суму 5 000 грн. На порушення умов договору позичальник взяті на себе зобов’язання не виконував належним чином, у зв’язку з чим судовим наказом від 08.12.2008 року з позичальника на користь Банку стягнуто 6 135, 32 грн. заборгованості. Посилаючись на те, що судове рішення боржником не виконано, кредитні кошти не повернуті, договір не припинено, станом на 21.12.2014 р. розмір заборгованості становить 28 393,25 грн., в тому числі: 5 000 грн. за тілом кредиту, 14 171,11 грн. за відсотками, 9 222,14 грн. за комісією, а також штрафи в загальній сумі 1 612, 90 грн, Банк просив стягнути з позичальника заборгованість у розмірі 23 870,83 грн. , яка визначена як різниця між загальним розміром заборгованості і суми, стягнутої за судовим наказом.

Заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 березня 2015 року позов задоволено.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» борг за кредитним договором № б/н від 08.12.2007 р. в розмірі 23 870,83 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 243,60 грн.

Ухвалою цього ж суду від 14 червня 2017 року заява ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 зазначає, що повістку про виклик до суду першої інстанції він не отримував, оскільки з лютого 2015 р. по квітень 2017р. знаходився на заробітках в м. Києві. Строк дії кредитної картки, за якою йому надавався кредит, закінчився у грудні 2010 року. Стягуючи суму боргу, суд не застосував строки позовної давності. Судовим наказом 8 грудня 2008 року з нього стягнута вся сума заборгованості, а тому кредитні правовідносини сторін припинилися ще у 2008 році. Крім того, на думку відповідача, Банком не надано належних і допустимих доказів на підтвердження розміру заборгованості.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу Банк зазначає, що судове рішення постановлено з дотриманням норм процесуального і матеріального права. Вимоги ст. 76 ЦПК України судом не порушувалися, оскільки повістка про виклик відповідача у судове засідання суду першої інстанції була вручена дорослому члену сім’ї відповідача – його матері. Підстав для застосування строків позовної давності суд першої інстанції не мав, так як з такою заявою відповідач до суду не звертався. Наявність невиконаного судового рішення про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором не припиняє правовідносини сторін і не позбавляє Банк права на отримання процентів і пені, нарахованих Банком у відповідності з умовами кредитного договору. Розмір заборгованості підтверджений випискою з банківського рахунку, який відноситься до первинних банківських документів.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За клопотанням відповідача і його представника адвоката ОСОБА_4 справу призначено до розгляду в режимі відеоконференції, проведення якої доручено Мелітопольському міськрайонному суду Запорізької області.

В засідання апеляційного суду належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи ОСОБА_3 і його представник адвокат ОСОБА_4 повторно не з’явилися. Відповідач ОСОБА_3 причину неявки суду не повідомив. Адвокат ОСОБА_4 повторно просив відкласти розгляд справи, пославшись на те, що приймає участь у засіданні апеляційного суду в іншій колегії, яке призначено на 10 хвилин раніше. Разом з тим, судове засідання іншої колегії, в якому приймав участь адвокат ОСОБА_4, також відбувалося в режимі відеоконференції, проведення якої здійснював Мелітопольський міськрайонний суд. Останній був присутнім в залі судового засідання і був попереджений секретарем судового засідання про те, що розгляд цієї справи відбудеться одразу по закінченню розгляду справи іншою колегією суддів апеляційного суду. Проте, приймати участь у розгляді цієї справи адвокат ОСОБА_4 відмовився, залишив зал судового засідання.

Колегія суддів визнала причини неявки відповідача і його представника в судове засідання неповажними і такими, що не перешкоджають розгляду справи за його відсутності.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов Банку, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник свої зобов’язання за кредитним договором не виконав, борг не повернув, судовий наказ про стягнення поточної заборгованості не виконав, із заявою про застосування строків позовної давності до суду не звертався, а тому Банк правомірно вимагає стягнення процентів, комісії і штрафних санкцій, нарахованих Банком після видачі судового наказу.

Проте в повній мірі з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна з огляду на такі обставини.

Встановлено, що 08 грудня 2007 року ОСОБА_3 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про видачу кредитної картки з бажаним лімітом 5 000 грн. зі сплатою 2,5% на місяць, яка разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами складає договір про надання банківських послуг ( а.с.16-17).

Того ж дня ОСОБА_3 була видана кредитна картка, що не заперечується відповідачем в апеляційній скарзі.

Пунктами 3.1; 3.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що для надання послуг Банк відкриває клієнту картковий рахунок, видає клієнту картку, його вид і строк дії визначені в Заяві і пам’ятку клієнта, підписанням яких клієнт і Банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладання договору являється дата відкриття карткового рахунку, зазначена в розділі «відмітки Банку» заяви.

Підписання даного договору являється прямою і безумовною згодою держателя платіжної картки відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого Банком

Погашення кредиту – поповнення карткового рахунку держателя здійснюється шляхом внесення коштів у готівковому або безготівковому порядку і зарахування їх Банком на картковий1 рахунок, а також шляхом договірного списання з інших рахунків клієнта (п.5.2 Умов і правил).

Строки і порядок погашення кредиту (кредитного ліміту) по платіжній картці з установленим мінімальним обов’язковим платежем наведений в пам’ятці клієнта, яка являється невід’ємною частиною договору. Платіж включає плату за користування кредитом, передбачену тарифами, і часткою заборгованості по кредиту. Строк погашення кредиту в повному обсязі - не пізніше останнього дня місяця, зазначеного на платіжній картці (п.5.3, 5.4 Умов і правил).

За користування кредитом Банк нараховує проценти в розмірі, установленому Тарифами із розрахунку 360 календарних днів на рік (п.5.5 Умов і правил).

За несвоєчасне виконання боргових зобов’язань держатель сплачує проценти за підвищеною процентною ставкою або додаткову комісію, розмір якої визначається Тарифами (п.5.6 Умов і правил).

За положенням п.3.1.1, 3.1.3 Правил користування платіжною карткою строк дії картки зазначено на лицьовій стороні карти (місяць і рік). Карта дійсні до останнього календарного дня, зазначеного місяця. По закінченню строку дії картка подовжується Банком на новий строк шляхом надання клієнту нової картки з новим строком дії, за умови, що раніше не надійшло письмова заява Держателя картки про закриття карткового рахунку, а також за умови наявності на рахунку грошових коштів.

Як вбачається із витягу із особового рахунку ОСОБА_3, Банк 10.12.2007 року відкрив картковий рахунок на його ім’я, встановив кредитний ліміт на 5 000 грн. Станом на 21.12.2014 року заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором становить 23 870, 83 грн., із яких за тілом кредиту 5 000 грн., за процентами – 14 171,11 грн., за пенею і комісією 9 222,14 грн., штрафи – процентна складова 1 112,90 грн., фіксована – 500 грн. (а.с.8-15).

Судовим наказом від 08.12.2008 року, який набрав законної сили 26.12.2008 року з позичальника ОСОБА_3. на користь Банку стягнута заборгованість за вказаним кредитним договором на суму 6 135, 32 грн. (а.с.7).

Вказаний наказ боржником не виконувався, борг не погашався.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору, можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

У справі, яка переглядається, встановлено, що відповідно до пункту 6.6 Умов і правил боржник зобов’язаний у разі невиконання зобов’язань за договором на вимогу банку виконати зобов’язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), сплати винагороди банку (яка включає проценти за користування кредитом, у тому числі за користування простроченим кредитом та овердрафтом, плату за випуск/обслуговування платіжної картки, інші комісії та штрафні санкції).

Зважаючи на те, що після видачі судового наказу кредитні правовідносини сторін не припинилися, судовий наказ боржником не виконаний, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги Банку про стягнення з позичальника заборгованості за відсотками, комісією і пенею, нарахованими після видачі судового наказу відповідають умовам договору і узгоджуються з вищевказаними нормами права.

Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення з позичальника заборгованості з комісії і штрафів, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до розрахунку заборгованості (а.с.8-14) за порушення строків сплати кредитних платежів Банк нараховував позичальнику як комісію, так і пеню, загальна сума заборгованості за пенею і комісією становить 9 222,14 грн. Аналогічні відомості щодо призначення нарахованих сум відображені і у детальному витягу Банку, що міститься на а.с.67-74.

Ухвалюючи рішення про одночасне стягнення з позичальника заборгованості за пенею і комісією і за судовими штрафами, суд першої інстанції не обговорив питання, чи не призведе таке стягнення до подвійної відповідальності боржника за одне й те саме порушення кредитного договору.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами спірного договору передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення .

У той самий час, згідно з пунктом 8.6 Умов передбачена сплата штрафів (500 грн. + 5% від ціни позову) як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором більш ніж на 30 днів.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2003 цс15 від 21 жовтня 2015 року.

Тому в частині вимог банку про стягнення судових штрафів на загальну суму 1 612, 9 грн. необхідно відмовити із зазначених підстав.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 про те, що він не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, оскільки перебував за межами Мелітополя, є неспроможними. Як вбачається із матеріалів справи, повістка про виклик відповідача у судове засідання надсилалася за адресою реєстрації боржника і була вручена завчасно – 12.02.2015 р. повнолітньому члену його сім'ї – матері (а.с.36).

За змістом ч.ч.1, 3 ст. 76 ЦПК України ( в редакції закону на час вирішення справи у суді першої інстанції) судові повістки, що адресовані фізичній особі, вручаються їй під розписку, якщо особу не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею.

Відповідно до п. 99 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270, рекомендовані поштові відправлення під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності – повнолітньому члену сім'ї за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв'язки з адресатом (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо), чи рішення органу опіки і піклування про призначення їх опікунами чи піклувальниками.

відповідача про що він підтверджує в своїй апеляційній скарзі.

Вказаними Правилами не передбачено зазначення у рекомендованому повідомлені назви документу, на підставі якого було встановлено особу, яка отримала повістку про виклик відповідача у судове засідання. Як вказано в поштовому повідомленні, повістка вручена матері відповідача.

Підстав для висновку про те, що робітник поштового відділення зв’язку, який доставляв судову повістку на адресу відповідача, допустився порушень вищевказаних Правил, у суду не має.

Зважаючи на те, що судову повістку про виклик у судове засідання вручено відповідачеві з дотриманням вимог процесуального законодавства, доводи апеляційної скарги про неповідомлення відповідача про час і місце розгляду справи є неспроможними.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом порушені норми матеріального права щодо строків позовної давності є також безпідставними.

Відповідно до п. 3. ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні.

Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України у постанові від 24 червня 2015 року у справі №6-73 8цс 15, без заяви сторони у спорі, зробленої до ухвалення судом першої інстанції судового рішення, ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише із наявністю про це заяви сторони.

Відповідач при розгляді справи не скористалася своїм правом на подання заяви про застосування позовної давності до винесення судом рішення, а відтак суд першої інстанції не мав права на його застосування із власної ініціативи.

Доводи апеляційної скарги про те, що Банком не доведений розмір заборгованості, оскільки не надані первинні бухгалтерські документи, є неспроможними. Інструкція про касові операції в баках України, що затверджена Постановою Правління НБУ№337 від 14.08.2003 р., на яку посилається відповідач у своїй скарзі, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин , оскільки жодної операції по картковому рахунку через касу Банку відповідач не здійснював, кошти на погашення кредиту не вносив. Як вбачається із витягу по рахунку відповідача, що додавалася до заперечень на заяву про перегляд заочного рішення, в період з 1.0.12.2007 р. по 14.12.2007 р. відповідач з використанням платіжної картки сплатив покупки в магазині «Мобільний стиль». Відповідно чеки про сплату залишилися у відповідача та продавця товару.

Виписка з банківського рахунку – це документ, що видається фінансовою установою, в якому містяться відомості про рух грошових коштів. Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 р. №578/5, згідно якому до первинних документів, які фіксують факт виконання господарських операцій та служать підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і в податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок.

Таким чином, в справі є первинний документ, який підтверджує операції відповідача за картковим рахунком.

За вказаних обставин рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_3 судових штрафів на суму 1 612, 90 грн. підлягає скасуванню з ухваленням нового – про відмову у задоволенні позову, а в частині визначення загального розміру заборгованості і розподілу судових витрат – зміні: з відповідача на користь Банку підлягає стягненню 22 257, 93 грн. загальної заборгованості і 231, 97 грн. компенсації судових витрат зі сплати судового збору, яка підлягає визначенню як різниця між витратами, понесеними Банком у суді першої інстанції, пропорційно задоволеним позовним вимогам між витратами, понесеними відповідачем при подачі апеляційної скарги, пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 268, 374,376,382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 березня 2015 року по цій справі в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 1 612, 90 грн. скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити Банку у стягненні з ОСОБА_3 штрафів на суму 1 612, 90 грн.

В іншій частині судове рішення змінити, визначивши загальний розмір заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у сумі 22 257, 93 грн. (двадцять дві тисячі двісті п’ятдесят сім гривень 93 коп.), компенсацію судових витрат у розмірі 231, 97 грн. (двісті тридцять одну грн.97 коп.)

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: