Рішення № 71977085, 02.02.2018, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2018 р. Справа № 818/24/18

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Опімах Л.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

03 січня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області, мотивуючи вимоги тим, що працює суддею Конотопського міськрайонного суду Сумської області. Відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, визначених законом, відповіднодо ч.1 ст.154 цього Закону територіальними органами ДСА України є відповідні територіальні управління, відтак на відповідача, як територіальний орган, покладений обов»язок по нарахуванню і виплаті суддям грошового забезпечення.

Протягом 2017 року позивач отримувала суддівську винагороду, як суддя, що не проходила оцінювання судді на відповідність судді займаній посаді, у порядку, передбаченому ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI ( далі – Закон № 2453-VI ) в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», яким передбачено, що суддівська винагорода регулюється Законом № 2453-VI та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Розмір суддівської винагороди, з огляду на положення ст.133 Закону № 2453-VI, визначався, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати – 1600 грн.

З 30.09.2016 року набрав чинності новий Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII ( далі - Закон №1402-VIII). За приписами пункту 23, підпункту 4 п.34 Перехідних положень цього Закону до проходження кваліфікаційного оцінювання судді отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до Закону № 2453-VI і судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення ( обрання).

Як передбачала стаття 133 Закону № 2453-VI, так передбачає і стаття 135 Закону №1402-VIII, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюється за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Законом України «Про Державний бюджет на 2017 рік» визначений мінімальний розмір заробітної плати з 01.01.2017 року – 3200 грн., тому розмір суддівської винагороди мав визначатись виходячи із цього розміру. Проте, відповідачем суддівська винагорода виплачувалася, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на рівні 1600 грн., оскільки неправомірно застосовується положення пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 р. №1774 – VIII ( далі – Закон №1774 – VIII ), який набрав чинності з 01.01.2017 року відповідно до якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівнипків та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн.

Оскільки, суддівську винагороду у повному обсязі відповідач у добровільному порядку не нараховує та не виплачує , позивач просить зобов»язати його нарахувати та виплатити їй суддівську винагороду у порядку, встановленому ст.133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3200 грн.

Відповідач проти позову заперечив, надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що частиною 2 статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до ч.1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону №1402- VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас абзацом 1 статті 22 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402- VIII обумовлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

У той же час пунктом 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402- VIII визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Так, згідно з ч.3 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Позивач призначена на посаду судді до набрання чинності Законом №1402- VIII та не проходила кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), а відтак її посадовий оклад було обраховано з огляду на розмір, визначений ч. З ст.133 Закону №2453- VI.

Відповідно до ст.ст.7, 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801-VII у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 грн.; з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн.

Згідно з п.3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Оскільки розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для обчислення суддівської винагороди визначається не статтею 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453- VI, а законом про державний бюджет на відповідний рік, тому положення пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII слід вважати запровадженням змін (спеціального регулювання стосовно обчислення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат) по відношенню до загального правового регулювання розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законом про бюджет 2017.

Відсутність змін до бланкетної норми частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453- VI не є перешкодою для застосування пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який на час розгляду справи є чинним, не конституційним у встановленому законодавством порядку не визнавався.

Також згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

За приписами ст.149 Закону №1402- VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

В розумінні вимог ст. 22 Бюджетного кодексу України Державна судова адміністрація є головним розпорядником бюджетних коштів, а Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

За приписами ч.1 статті 51 Бюджетного кодексу України здійснення фактичних видатків на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, проводиться лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Отже, ТУ ДСА України в Сумській області може здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці для відповідного місцевого суду та не наділене правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок розміру суддівської винагороди за спірний період позивачеві.

Відтак, ТУ ДСА України в Сумській області під час виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у період з 01 січня по 31 грудня 2017, розрахованої з розміру посадового окладу - 16 000 грн., діяло на підставі, в межах і в спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Дослідивши письмові пояснення та докази у справі, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задовленню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ( а.с. 8, 9). Протягом 2017 року позивач отримувала суддівську винагороду, визначену, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати станом на 01.12.2016 року – 1600 грн. Кваліфікаційне оцінювання на відповідність судді займаній посаді не проходила. Дані обставини визнаються обома сторонами.

Відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, визначених законом, відповіднодо ч.1 ст.154 цього Закону територіальними органами ДСА України є відповідні територіальні управління

Суд вважає, що розрахунок суддівської винагороди позивачу із застосуванням розміру мінімальної заробітної плати 1600 грн. є протиправним з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

02.06.2016 р. прийнято Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VІІІ, відповідно до ч. 3 ст. 135 якого базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Абзацом першим пункту 22 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VІІІ визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Пунктом 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIІІ встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ( Закон № 2453-VI).

Згідно ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VI, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. До цієї статті не вносилися будь-які зміни щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 р. № 1801-VIII встановлено, що у 2017 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня складає 3200 гривень.

Пунктом 8 частини 5 статті 48 Закону № 1402-VІІІ визначено, що незалежність суддів , забезпечується, в тому числі, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді (ч.7 ст. 48 Закону № 1402-VІІІ).

Як в ч. 1 ст. 135 Закону № 1402- VІІІ, так і в ч. 1 ст. 133 Закону № 2453-VIІ визначено, що суддівська винагорода регулюється Законом України “Про судоустрій і статус суддів” та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.06.2016 р. № 4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та положень пункту 5 розділу III Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) відзначив, що гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону №2453-VI , зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів, визначених Конституцією України.

Таким чином, на конституційному рівні законодавцем закріплено фінансове забезпечення судді в розмірі суддівської винагороди, яка визначається виключно відповідним законом про судоустрій, а матеріальне забезпечення судді є невід'ємною частиною гарантій незалежності суддівської влади.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що посадовий оклад позивачки повинен розраховуватися із застосуванням мінімальної заробітної плати як розрахункової величини.

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1774-VIII не вносилися зміни до Закону № 2453-VI, що є спеціальним законом про судоустрій, яким врегульовано питання виплати суддівської винагороди до проходження кваліфікаційного оцінювання позивачки як судді, у зв’язку з чим тому відповідно до ст. 130 Конституції України вони не можуть регулювати питання розміру суддівської винагороди.

Встановлення розміру суддівської винагороди судді безпосередньо законом про судоустрій є вимогою, конституційною гарантією (ст. 130 Конституції України), а не рекомендацією до органів влади.

Право законодавця на визначення розміру суддівської винагороди іншими законами обмежено як Конституцією, так і відповідними законами про судоустрій.

Крім того, на думку суду є помилковим посилання відповдіача на приписи ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України в тому, що розпорядники бюджетних коштів, до яких відноситься відповідач, беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Так, відповідно до ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (в подальшому – Конвенція) та практику Суду як джерело права.

У рішеннях по справі "Бурдов проти Росії" (заява № 59498/00), по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейським Судом з прав людини сформовано правову позицію, відповідно до якої органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Суд вважає, що аргументи відповідача про відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, як причина невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.

Виходячи з фінансових можливостей державного бюджету, законодавець має право на встановлення будь-якого розміру суддівської винагороди, більшого чи меншого, але враховуючи вимоги ст. 130 Конституції України, ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII, ч. 1 ст. 133 Закону № 2453-VI, це повинно бути передбачено виключно у законі про судоустрій, а не в інших нормативно-правових актах, що свідчить про порушення принципу "якості закону".

Суд звертає увагу, що "якість закону" є автономним поняттям, створеним Європейським Судом з прав людини у процесі тлумачення положень Конвенції. Вимоги до якості закону проілюстровані у справі "Корецький та інші проти України". Зокрема, в пп.46-47 рішення Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: навіть припускаючи, що положення закону було правильно розтлумачене судами та втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, вислів "передбачений законом" у п.2 ст. 11 конвенції не тільки вимагає, аби дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, а й також містить вимогу щодо якості закону.

Відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини, чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Броньовський проти Польщі" від 22 червня 2004 року).

Таким чином, з огляду на суперечливість Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VIII, яким передбачена інша розрахункова величина у розмірі 1600 гривень для визначення посадових окладів суддів, суд вважає, що для визначення розміру суддівської винагороди такі положення Закону застосовуватися не можуть.

З урахуванням вищевикладеного суд вважає, що відповідач дупустив протиправну бездіяльність, не проводячи виплату суддівської винагороди, чим порушив право позивача на передбачений Законом № 2453-VI розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", починаючи з 01.01.2017 р., що є конституційною гарантією незалежності судді. Відтак, суд вважає за необхідне зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за час фактичної роботи у період з 01.01.2017 р. по 31.12.2017 р. у розмірі, встановленому ч. 2, 3, 5 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. №2453-VІ, тобто, виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати 3200 грн., встановленої на 01.01.2017 р. Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 р. №1801-VІІІ, з урахуванням проведених позивачці виплат у вказаному періоді.

Керуючись ст. ст. 242, 244, 245, 246, 250, 255, 257-263, 293, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, 41600, РНОКПП НОМЕР_1) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області ( вул.Перемоги, буд.4, м.Суми, 40002, код ЄДРПОУ 26270240) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області, як полягала у нездійсненні нарахування ОСОБА_1 суддівської винагороди виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3200 грн., за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року.

Зобов"язати Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду у порядку, встановленому ст.133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3200 грн., за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року з врахуванням вже виплачених коштів.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М. Опімах