Ухвала суду № 71975134, 27.01.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/795/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Артеменка І.А.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Феленко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 жовтня 2014 року про залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси та кредит”, приватного нотаріуса Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області ОСОБА_5 про визнання недійсним іпотечного договору,

встановила:

22 серпня 2014 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом.

У судовому засіданні до суду першої інстанції представником позивача було надано копію рішення судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 червня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ “Банк “Фінанси та кредит”, в особі Одеського регіонального управління ПАТ “Банк “Фінанси та кредит”, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, приватний нотаріус Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області ОСОБА_5, про визнання частково недійсним кредитного договору та повністю недійсним договору іпотеки, та за зустрічним позовом ПАТ “Банк “Фінанси та кредит”, в особі Одеського регіонального управління ПАТ “Банк “Фінанси та кредит”, до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_7, про звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с. 53-57).

Згідно вказаного вище рішення у задоволенні позовних вимоги ОСОБА_3 до ПАТ “Банк “Фінанси та кредит”, в особі Одеського регіонального управління ПАТ “Банк “Фінанси та кредит”, та інших про визнання частково недійсним кредитного договору та повністю недійсним договору іпотеки було відмовлено.

Зустрічний позов ПАТ “Банк “Фінанси та кредит”, в особі Одеського регіонального управління ПАТ “Банк “Фінанси та кредит”, до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_7, про звернення стягнення на предмет іпотеки було задоволено частково.

Ухвалою Білгород–Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 жовтня 2014 року позовну заяву ОСОБА_3 було залишено без розгляду, у зв’язку з тим, що спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав розглядався в іншому суді та було ухвалено рішення по суті позовних вимог (а.с. 64-65).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування вищевказаної ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на те, що ухвала була постановлена з порушенням норм процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність її задоволення апеляційної, виходячи з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав розглядається в іншому суді, то у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 207 ЦПК України наявні підстави для залишення позову без розгляду.

При цьому суд послався на наявність рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19.06.2013 р., яке набрало чинності, та із якого де суд дійшов висновку про те, що спір між тими самими сторонами, про той саме предмет та з тих саме підстав вже розглянутий.

Однак, з таким висновком суду погодитись не можна, з огляду на наступні обставини.

Так, дійсно у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 207 ЦПК України суд залишає заяву без розгляду, якщо спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав розглядається в іншому суді.

Однак судом не було враховано, що спір, на який посилався суд, в іншому суді вже розглянутий з ухваленням Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області рішення від 19.06.2013 року.

Таким чином, навіть якби матеріали справи містили докази про те, що спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав уже розглянутий судом з ухваленням судового рішення, яке набрало законної сили, то суду належало закрити провадження у справі, як того вимагає п. 5 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, а не залишати заяву без розгляду.

Крім цього колегія суддів зазначає, що в даному випадку у суду не було правових підстав як для залишення заяви без розгляду, так і для закриття провадження у справі, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав вже розглянутий іншим судом.

Такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Як вбачається із рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19.06.2013 року, предметом судового розгляду був іпотечний договір, укладений 28 грудня 2007 року між ПАТ “Банк “Фінанси та Кредит” та ОСОБА_4, який діяв від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої директором ОСОБА_8, громадським нотаріусом, Маг, ОСОБА_9, заступник громадського нотаріуса доктора ОСОБА_8, 11 грудня 2007 року 6499/2007.

Таким чином, предмет позовних вимог як той, по якому ухвалено судове рішення і набрало законно сили, так і того, що розглядається у даній справі, є один і той же – визнання недійсним вищевказаного іпотечного договору, який посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області ОСОБА_5, за реєстровим № 9765.

Однак, підстави, якими позивач обгрунтовував свої позовні вимоги та по яким спір вже розглянутий, і ті, на які посилається позивач у даній справі, різні.

Так, підставою для звернення до суду позивача ОСОБА_3 у справі, по якій вже прийнято судове рішення, було те, що вищезазначеної довіреності він не підписував і повноважень сину на розпорядження майном не надавав.

Проте, підставами, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги по даній справі, є інші а саме: недійсність правочину, який суперечить діючому цивільному законодавству, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому позивач посилався на те, що довіреність, на підставі якої вчинено оскаржуваний правочин, протирічить вимогам чинного законодавства, а тому не давала прав повіреному укладати вищезазначений Іпотечний договір.

Так, в позовній заяві позивач зазначив, що відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити діючому цивільному законодавству, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивач вказав, що відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Довіреності, які видані іноземними органами і будуть пред’являтися на території України, зокрема для вчинення нотаріальної дії нотаріусами України, мають відповідати вимогам, встановленим чинним законодавством України та міжнародним договорам.

Статтею 100 Закону України “Про нотаріат” передбачено, що документи, які складено за кордоном з участю іноземних властей або які від них виходять, приймаються нотаріусами за умови їх легалізації органами Міністерства закордонних справ України. Без легалізації такі документи приймаються нотаріусами у тих випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

У відповідності до вимог ст. 98 цього Закону нотаріуси приймають документи, складені відповідно до вимог іноземного права, а також вчиняють посвідчувальні написи за формою, передбаченою іноземним законодавством, якщо це не суперечить законодавству України.

Згідно зі статтею 13 Закону України “Про міжнародне приватне право”, документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні у разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Конвенція 1961 року, яка скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, згода на обов’язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 “Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів”, набула чинності між ОСОБА_7 і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання, з 22.12.2003.

Статтею 3 цієї Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

У висновку ТОВ “Лінгвомир” було зазначено, що довіреності видаються тільки на одній мові (німецькій); якщо особа не володіє німецькою мовою, запрошується перекладач, який також підписується у довіреності; дата довіреності та дата реєстрації довіреності нотаріусом завжди співпадають; зміст статей ЦК України ні при яких умовах не може бути роз’яснено нотаріусом Австрії; на всіх сторінках мають бути проставлені печатки нотаріуса, всі листи мають бути прошиті та пронумеровані.

Після цього, листом МЗС України від 25.02.2013 р. №713/17-572-208 було повідомлено, що у вказаній довіреності відсутні наступні елементи оформлення документу:

Номер та адат реєстрації документа; підпис особи, яка складала документ.

Також відсутній відбиток печатки, яким має скріплюватися документ. За таких умов дана “Довіреність”, як іноземний документ (нотаріальний акт), не пройшов легалізацію через проставлення штампу Апостіль австрійською стороною.

З цих підстав позивач посилався на те, що зазначена копія “Довіреності”, не є копією документу і не може використовуватися на території України, як Договірної держави Конвенції.

Повний витяг з Єдиного реєстру довіреностей від 14.06.2013 р., згідно якого дана довіреність та Апостиль були зареєстровані на території України лише 19.11.2010 р. о 14:40:41 та припинено довіреність 19.11.2010 р. о 15:07:27.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що підстави, якими позивач ОСОБА_3 обгрунтовував свої позовні вимоги, та по яким Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області 19.06.2013 року було ухвалено рішенням, яке набрало законної сили, та підстави, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги по даній справі, є зовсім різними, у зв’язку з чим у суду не було правових підстав для закриття провадження у справі, тим більше залишати позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія судів дійшла висновку про те, що оскаржувані ухвала суду не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги її повністю спростовують, ухвалу постановлено не у відповідності до вимог процесуального права, у зв’язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу суду скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції по суті позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.4 ч.2 ст. 307, п.3 ч.1 ст. 312, ст.ст. 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 жовтня 2014 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції по суті позовних вимог.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_10

ОСОБА_2