Постанова № 71971006, 30.01.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №334/8166/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Колесник С.Г.

Провадження №22-ц/778/42/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кримської О.М.,

суддів: Дашковської А.В.,

ОСОБА_2,

секретаря Волчановій І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, Управління Державного казначейства м. Києва про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, який обґрунтовував тим, що у період часу з 05.01.1984 року по 13.12.1985 року він проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан.

Внаслідок контузії, яку позивач отримав під час виконання службових обов’язків в Демократичній республіці Афганістан в складі діючої армії в період бойових дій, позивача турбують головні болі, доходячи до нудоти. У зв’язку із чим він з 2000 року, на протязі 15 років систематично проходив стаціонарні лікування в неврологічних відділеннях лікарні та госпіталі для інвалідів війни.

23.11.2016 року висновком МСЕК, первинно йому визначена третя група інвалідності безстроково, внаслідок контузії, отриманої при виконанні інтернаціонального обов’язку в Афганістані. 24.11.2016 року видано посвідчення інваліда війни 3 групи безстроково.

У зв’язку з контузією, отриманою при виконанні обов’язків військової служби та її наслідками позивач зазнав душевних страждань, викликаних дискомфортом пов’язаним із постійними головними болями, порушенням сну, неможливістю відновити стан свого здоров’я, необхідністю додаткових зусиль для організації свого життя, медичними обмеженнями свого образу життя, у зв’язку з отриманням контузії позивач став інвалідом, людиною з обмеженою можливістю, з безповоротними наслідками, що призвело до моральних страждань, які оцінюються позивачем в 100 000 грн..

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 січня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в сумі 50 000 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що позивач не надав документальних доказів щодо неправомірних дій або бездіяльності з боку Міністерства оборони України.

Від ОСОБА_3 надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить суд апеляційну скаргу відповідача відхилити, справу розглянути за відсутності сторін (а.с.100-111).

Від Головного Управління Державної казначейської служби України у м. Києві надійшли пояснення, в яких управління просить суд апеляційну скаргу Міністерство оборони України задовольнити, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 січня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, справу розглядати за відсутності представника Головного управління Казначейства (а.с.113-114).

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення представника Міністерство оборони України, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Встановлено, що ОСОБА_3 проходив військову службу в складі діючої армії в період бойових дій на території Афганістан у складі військової частини 2042 в період з 05.01.1984 року по 13.12.1985 року, що підтверджується військовим квитком серії НУ №9259507 від 04.11.1983 року та довідкою №51/с від 19.09.2016 року, виданою Запорізьким об’єднаним військовим комісаріатом(а.с.6-9).

Згідно із довідкою Центрального архіву прикордонних військ від 25 липня 2000 року ОСОБА_3 в період з 15 травня по 23 травня 1985 року знаходився на стаціонарному лікуванні у військовій частині 2523 з діагнозом: Контузія, струс головного мозку легкого ступеню, Баротравма». Контузія отримана на території Республіки Афганістан при виконанні військового обов’язку (а.с.11). Відповідні записи також містяться у військовому квитку позивача.

Згідно із випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії АВ №0674168 від 23.11.2016 року ОСОБА_3 первинно встановлено третю групу інвалідності безстроково із зазначенням причини інвалідності – контузія, отримана при виконанні інтернаціонального обов’язку в Афганістані (а.с.10).

Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз’яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди у будь-якому розмірі ще не породжує обов’язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб’єкта такої відповідальності.

За вимогами ч. 3 ст. 10 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Аналогічні положення містяться в ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

Також у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз’яснено, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з’ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам слід мати на увазі, що на правовідносини, які виникли до набрання чинності відповідним законодавчим актом про відшкодування моральної шкоди, обов’язок по її відшкодуванню не поширюється, в тому числі й на ті випадки, коли позивач після набрання чинності цим актом ще зазнає моральних чи фізичних страждань від раніше вчинених неправомірних дій. Однак моральна шкода підлягає відшкодуванню, якщо неправомірні дії (бездіяльність) відповідача, що завдають позивачеві моральних або фізичних страждань, почалися до набрання законної сили актом законодавства, яким встановлена відповідальність за заподіяння такої шкоди, і продовжуються після набрання цим актом чинності.

Враховуючи те, що у позивача захворювання виникли внаслідок виконання службових обов’язків в Демократичній Республіці Афганістан у період з 05.01.1984 року по 13.12.1985 рік., тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності 20 грудня 1991 року) та Цивільного кодексу України 2003 року, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому слід прийти до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають.

У відповідності із п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно- правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Позивачем не доведені належними та допустимими доказами протиправність дій або бездіяльності Міністерства оборони України, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діями Міністерства оборони України, шкоди та вини відповідача в її завданні, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Сам факт отримання ушкодження здоров’я при виконанні службових обов’язків та отримання інвалідності не є доказом протиправних дій, бездіяльності або рішень Міністерства оборони України та не є підставою для відповідальності за ч.2 ст. 1167 ЦК України.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції у порушення вищевказаних положень закону та вимог ст.ст. 212-214 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, не звернув уваги на вищевказані вимоги закону, дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

На підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та матеріалам справи, доказам по справі дана неналежна оцінка, тому відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 січня 2017 року у цій справі скасувати, прийняти постанову наступного змісту:

Позов ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, Управління Державного казначейства м. Києва про відшкодування моральної шкоди залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.М. Кримська

Судді: А.В. Дашковська

ОСОБА_2