Постанова № 71970819, 30.01.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №333/71/17-ц Головуючий у 1 інстанції: Наумова І.Й.

Провадження №22-ц/778/55/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кримської О.М.,

суддів: Дашковської А.В.,

ОСОБА_2,

секретаря Волчановій І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, який обґрунтовував тим, що він проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан у періоди з 31.08.1985 року по 06.08.1986 рік, з 03.08.1988 рік по 28.01.1989 рік.

Позивач вказував, що при виконанні службового обов’язку в Демократичній республіці Афганістан, у нього розвинулись захворювання: «Порушення мозкового кровообігу в вертебробазилярній системі, обумовленій церебральним атеросклерозом та остеохондрозом шийно-грудного відділу хребта з цервикоторокоалгієй. Розширений остеохондроз хребта з незначним порушенням функції та помірно вираженим больовим синдромом». Також у нього розвинулись супутні хвороби: «Атеросклеротичний кардіосклероз. Хронічний поліпозний антральний гастрит. Викривлена носова перегородка. Варикозне розширення вен правої нижньої кінцівки. Венна недостатність другого ступеня. Гіпертонічна хвороба II ст. Дисциркуляторна енцефалопатія змішаного ґенеза (гіпертонічного, атеросклеротичного)».

Позивач також зазначав, що 26.01.2009 року йому була встановлена 2 група інвалідності, з кожним роком його стан здоров’я погіршується. Позивач вказував, що внаслідок захворювань, отриманих під час проходження військової служби, він змушений тривалий час знаходитись на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, його постійно турбують головні болі, які підсилюються при фізичному напруженні, часто виникає запаморочення, похитування при ходінні, погіршення пам’яті, слуху, працездатності, порушення сну, нудота, загальний озноб, дискомфорт в області серця, різку слабкість оніміння язика, губ, кінцівок, закладеність носа, підвищення АТ, тривогу, дратівливість, болі в хребті та ногах.

ОСОБА_3 зазначав, що він також хворіє на невроз, який розвинувся внаслідок сильного перехвилювання під час проходження служби, він неодноразово знаходився на лікуванні в неврологічному відділі та психоневрологічному диспансері. Лікування дає йому лише тимчасове полегшення, проте, в подальшому він знову відчуває сильний психологічний дискомфорт, страх та тривогу. У зв’язку з пораненнями та захворюваннями, отриманими під час захисту Вітчизни, порушено його нормальний життєвий стан, він позбавлений можливості реалізовувати свої нормальні життєві функції, звички та бажання, постійне приймання знеболювальних ліків негативно впливає на його здоров’я. Всі ці фактори позначились на його сні, за останній рік він страждає на безсоння. Позивач зазначає, що заробітна плата була основним засобом існування його родини, а на теперішню пенсію він не може забезпечити себе та свою родину хоча б самим необхідним. Він змушений витрачати кошти на відновлення свого здоров’я.

Позивач також вказував, що він не може вести повноцінний образ життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, порушена його душевна рівновага, виражена у почуттях розпачу, тривоги, і, у почуттях страху. Він відчуває себе втраченим для суспільства та родини людиною, оскільки не може допомогти родині як матеріально, так і фізично, повноцінно виконувати свої обов’язки по господарству, порушені його нормальні життєві зв’язки, внаслідок чого йому доводиться докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Посилаючись на наведене, позивач просив суд стягнути з відповідача спричинену йому моральну шкоду у розмірі 100 000 грн., яка була завдана йому в результаті ушкодження здоров’я при виконанні ним обов’язків військової служби.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 30 000 грн.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь держави судовий збір у розмірі 192 грн.

В задоволенні інших позовних вимог – відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апелянт зазначає, що судом взагалі не досліджувалось питання вивчення обставин отримання захворювання (інвалідності) позивачем, а позивачем не надано доказів моральних страждань.

Від ОСОБА_3 надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача (а.с.69-71).

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Встановлено, що ОСОБА_3 проходив військову службу в складі діючої армії в період бойових дій на території республіки Афганістан у період з 31.08.1985 року по 06.08.1986 року, з 03.08.1988 року по 28.01.1989 року, що підтверджується довідкою №341/с від 30.09.2016 року, виданою Запорізьким обласним військовим комісаріатом(а.с.11).

Згідно довідки до акта огляду МСЕК №037353 від 26.01.2004 року ОСОБА_3 встановлено другу групу інвалідності безстроково із зазначенням причини інвалідності – захворювання, пов’язане із виконанням інтернаціонального обов’язку у країнах, які ведуть бойові дії (а.с. 13).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 23, 1167 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зазначаючи про наявність правових підстав для стягнення на користь ОСОБА_3 моральної шкоди.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз’яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди у будь-якому розмірі ще не породжує обов’язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб’єкта такої відповідальності.

За вимогами ч. 3 ст. 10 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Аналогічні положення містяться в ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

Також у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз’яснено, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з’ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам слід мати на увазі, що на правовідносини, які виникли до набрання чинності відповідним законодавчим актом про відшкодування моральної шкоди, обов’язок по її відшкодуванню не поширюється, в тому числі й на ті випадки, коли позивач після набрання чинності цим актом ще зазнає моральних чи фізичних страждань від раніше вчинених неправомірних дій. Однак моральна шкода підлягає відшкодуванню, якщо неправомірні дії (бездіяльність) відповідача, що завдають позивачеві моральних або фізичних страждань, почалися до набрання законної сили актом законодавства, яким встановлена відповідальність за заподіяння такої шкоди, і продовжуються після набрання цим актом чинності.

Враховуючи те, що у позивача захворювання виникли внаслідок виконання службових обов’язків в Демократичній Республіці Афганістан у періоди з 31.08.1985 року по 06.08.1986 рік, з 03.08.1988 рік по 28.01.1989 рік., тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності 20 грудня 1991 року) та Цивільного кодексу України 2003 року, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому слід прийти до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають.

У відповідності із п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно- правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Позивачем не доведені належними та допустимими доказами протиправність дій або бездіяльності Міністерства оборони України, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діями Міністерства оборони України шкоди та вини відповідача в її завданні, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Сам факт отримання ушкодження здоров’я при виконанні службових обов’язків та отримання інвалідності не є доказом протиправних дій, бездіяльності або рішень Міністерства оборони України та не є підставою для відповідальності за ч.2 ст. 1167 ЦК України.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції у порушення вищевказаних положень закону та вимог ст.ст. 212-214 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, не звернув уваги на вищевказані вимоги закону, дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

На підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та матеріалам справи, доказам по справі дана неналежна оцінка, тому відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2017 року у цій справі скасувати, прийняти постанову наступного змісту:

Позов ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.М. Кримська

Судді: А.В. Дашковська

ОСОБА_2