Постанова № 71969556, 01.02.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 237/1932/17 Номер провадження 22-ц/775/164/2018

Єдиний унікальний номер 237/1932/17 Головуючий у 1 інстанції Ліпчанський С.М. Номер провадження 22-ц/775/164/2018 Суддя-доповідач ОСОБА_1

Категорія 19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2018 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Дундар І.О.,

суддів: Корчистої О.І., Тимченко О.О.,

за участю секретаря Ситнік Д.Л.

представника позивача ОСОБА_2

прокурора Сєрової Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі №5 в приміщенні суду в місті Бахмуті Донецької області цивільну справу № 237/1932/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу

за апеляційною скаргою заступника прокурора Донецької області

на ухвалу Мар’їнського районного суду Донецької області від 01 червня 2017 року, прийняту в приміщенні суду в місті Курахове Донецької області,

В С Т А Н О В И В:

В травні 2017 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, в якому вказав, що 24 серпня 2015 року він з ОСОБА_4 в усній формі домовився про обмін не рівноцінними земельними ділянками, які знаходяться на території Октябрьскої сільської ради. Він запропонував на обмін земельну ділянку площею 0,1 га, призначену для ведення особистого селянського господарства. ОСОБА_4 погодився на обмін своєї земельної ділянки, площею 12,32 га на умовах компенсації різниці грошовими коштами у сумі 55 000 грн. ОСОБА_5 засвідчив факт передачі грошових коштів та виступив гарантом виконання зобов’язань. Вони домовились оформити документи у нотаріуса через тиждень. Але, ОСОБА_4 зобов’язання не виконав. Просив стягнути на його користь солідарно з відповідачів 55 000 грн.

Ухвалою Мар’їнського районного суду Донецької області від 01 червня 2017 року задоволено заяву про затвердження мирової угоди по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу; затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в редакції поданій до суду.; провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу закрито; визнано за ОСОБА_3 право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 12,32 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території ДП № 74; п. № 491 Октябрської с\р згідно державного акту на право приватної власності на землю від 5 травня 2001 року, серія 1-ДН № 078608; визнано за ОСОБА_4 право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 0,1 га, призначену для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1421284000:01:001:0848, яка знаходиться на території Октябрської с/р, Великоновосілківського району, Донецької області.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Донецької області в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області просив ухвалу суду скасувати і направити справу для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що судом порушено норми матеріального права: суд першої інстанції визнав перехід права власності на нерухоме майно, що не було предметом розгляду спору про стягнення грошових коштів, суд не звернув уваги на те, що нормами земельного законодавства не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок, внаслідок чого було незаконно здійснено відчуження земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

В судовому засіданні апеляційного суду прокурор Сєрова Н.С. підтримала доводи апеляційної скарги, просила задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Інші особи до суду не з’явились, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, в інтересах якого подана апеляційна скарга, надав суду заяву з проханням розглянути справу без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до п.11 ч.1 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону №2147-УІІІ від 3 жовтня 2017 року, заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цієї редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтями 3, 15 ЦПК України, в редакції 2004 року, яка діяла на час розгляду справи судом першої інстанції, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За положенням статті 4 ЦПК України, в редакції 2004 року, яка діяла на час розгляду справи судом першої інстанції, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до п. 3, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду" № 5 від 12 червня 2009 року, з метою врегулювання спору до судового розгляду суди мають з'ясовувати: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду. Зазначені процесуальні дії можуть бути вчинені лише в позовному провадженні та повинні здійснюватися не формально; суди мають вживати дієві заходи для примирення сторін та врегулювання спору до судового розгляду, зберігаючи при цьому об'єктивність і неупередженість. Закриваючи провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову чи визнанням укладеної між сторонами мирової угоди, суди повинні враховувати положення статей 174, 175 ЦПК та до ухвалення відповідного судового рішення роз'яснювати сторонам наслідки вчинення відповідних процесуальних дій.

На підставі ч. 1, 2 ст. 175 ЦПК України, в редакції 2004 року, яка діяла на час розгляду справи судом першої інстанції, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи.

За змістом вказаної статті мирова угода - це складена сторонами з урахуванням інтересів усіх заінтересованих осіб, що беруть участь у справі, угода, яка визнається судом лише після встановлення законності й обґрунтованості її умов, а також з'ясування думки усіх заінтересованих осіб щодо можливості її визнання. Метою такої угоди є врегулювання спору між сторонами, а її умови можуть стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмету спору, тобто матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Не може визнаватися судом мирова угода, умови якої не пов'язані зі спірними правовідносинами.

Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд (частина 5 статті 175 ЦПК України в редакції 2004 року, яка діяла на час розгляду справи судом першої інстанції).

Аналогічні норми процесуального закону визначені в ЦПК України, в редакції від 3 жовтня 2017 року – ст. 4, 5, 19, 207).

Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми боргу (арк..спр.1-2).

Отже, між сторонами виникли правовідносини з приводу повернення грошових коштів, отриманих на підставі договору займу та саме наведені обставини становили предмет спору, і саме така позовна вимога була первинною, питання щодо визнання права власності на земельні ділянки не було предметом розгляду суду.

Затверджуючи мирову угоду сторін, суд першої інстанції виходив з того, що дії сторін відповідають закону, не порушують прав та інтересів інших осіб.

Такі висновки суду не ґрунтуються на законі. Фактично судовим рішенням було узаконено договір міни земельних ділянок, що суперечить вимогам діючого законодавства.

Так, згідно з пунктом 15 розділу Х Перехідних положень ЗК України, в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, не допускається: купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», зокрема статтею 14 передбачено, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально. Пунктом 2 Прикінцевих положень цього Закону зобов’язано Кабінет Міністрів України розробити рекомендації щодо обміну земельними ділянками, одержаними власниками земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

На реалізацію цієї норми Закону Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 листопада 2003 року № 288 було затверджено рекомендації щодо обміну земельними ділянками, згідно підпунктів 3, 5 яких власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, звертається усно або письмово до власника іншої земельної ділянки на межі цього або іншого масиву, на яку він бажає обміняти свою земельну ділянку, із пропозицією укласти договір міни земельних ділянок. Оскільки обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників, то у разі відхилення пропозиції укласти договір міни земельних ділянок власник земельної ділянки, який виявив бажання її обміняти, має право звернутись із зазначеною вище пропозицією до власника іншої земельної ділянки на межі цього або іншого масиву.

Отже аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що обміненими можуть бути тільки земельні ділянки за схемою «пай на пай».

До таких висновків дійшов і Верховний Суд України в постановах від 5 листопада 2014 року та 11 лютого 2015 року.

Отже висновки суду першої інстанції про те, що дії сторін відповідають закону, не порушують прав та інтересів інших осіб необгрунтовані, а доводи на підтримання цієї позиції, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, не відповідають вимогам закону.

Так само є помилковими доводи відзиву на апеляційну скаргу про те, що затвердження мирової угоди не порушило інтереси держави, що виключає можливість їх захисту прокурором, оскільки під час розгляду справи апеляційним судом було достовірно встановлено порушення вимог закону при прийняття оскаржуваної ухвали.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На підставі ч.1 ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Виходячи з встановлених обставин справи та вимог закону, апеляційний суд вважає, що ухвала суду першої інстанції про визнання мирової угоди підлягає скасуванню, оскільки судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Керуючись ст. 374, 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу заступника прокурору Донецької області задовольнити.

Ухвалу Мар’їнського районного суду Донецької області від 01 червня 2017 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді: