Постанова № 71963297, 01.02.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/72/18Головуючий по 1 інстанції Опалинська О.П. Категорія: на ухвалу Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2018 року Апеляційний суд Черкаської області в складі:

суддів Вініченка Б.Б., Храпка В.Д., Пономаренка В.В.

при секретарі Чуйко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Геріх Максима Анатолійовича на ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 жовтня 2017 року у справі за поданням старшого державного виконавця Смілянського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Педченко А.С. про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_3,- :

в с т а н о в и в :

Старший державний виконавець Смілянського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Педченко А.С. звернулася до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_3.

Державний виконавець подання обґрунтовував тим, що в Смілянському МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області на виконанні перебуває виконавче провадження №51237109 від 27.05.2016 року з примусового виконання виконавчого листа Заводського районного суду м. Дніпродзержинська №208/1529/16ц, 6/208/994/16 від 29.03.2016 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 80 048,96 грн. боргу.

Наявність в особи невиконаних зобов'язань, покладених на неї судовим рішенням, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України, а тому оскільки у боржника ОСОБА_3 не виконане зобов'язання щодо погашення заборгованості перед банком, тому державний виконавець просив суд обмежити останнього у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх зобов'язань згідно рішення суду.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 жовтня 2017 року подання задоволено.

Встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон громадянина України ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, до погашення ним заборгованості за виконавчим провадженням без вилучення паспорта для виїзду за кордон.

Виконання даної ухвали покладено на Державну прикордонну службу України.

В апеляційній скарзі адвокат Геріх М.А. просить скасувати вищевказану ухвалу районного суду, як постановлену з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з неповним з'ясуванням судом всіх обставин, що мають істотне значення для справи та постановити нову, якою повністю відмовити у задоволенні подання.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так, задовольняючи подання державного виконавця про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України у зв'язку з невиконанням ним зобов'язань по виплаті боргу, суд першої інстанції виходив з того, що боржник на момент звернення державного виконавця до суду із заявою про обмеження у праві виїзду за кордон, будучи ознайомленим із постановою про відкриття виконавчого провадження на виклики до ДВС не з'являється, тим самим свідомо ухиляється від виконання покладених на нього обов'язків, що підтверджується, зокрема, ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 березня 2017 року, відповідної до якої ОСОБА_3 уклав мирову угоду з дружиною ОСОБА_6, згідно якої здійснив відчуження належного йому майна, отримавши кошти в сумі 45 000 грн., проте боргові зобов'язання не погасив.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.

Пунктом 2 ст. 6 цього Закону визначено як підставу для тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон наявність невиконаних зобов'язань, але лише до моменту виконання зобов'язань, або забезпечення заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Згідно п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Отже, Законом встановлено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за сам факт наявності невиконання зобов'язань, а при ухиленні боржника від їх виконання. Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов'язань.

Під ухиленням боржника від виконання зобов'язань, покладених рішенням суду, слід розуміти будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини.

Поряд з цим, про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; не надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб; повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника; своєчасна явка за викликом державного виконавця; надання пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Відповідно до ст. 441 ЦПК України питання про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення.

Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 7 постанови від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства про вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив, що питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується при виконанні судових рішень, ухвалених зокрема за позовами, що випливають із кредитних правовідносин, у порядку, передбаченому ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 3771 ЦПК України, зокрема в разі доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання.

Слід зауважити, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання.

Відповідно до роз'яснень ВСУ, викладених у листі від 01 лютого 2013 року «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України», ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Обов'язок доказування факту ухилення боржника від виконання ним своїх зобов'язань покладений на державного виконавця, що подає таке подання.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів звертає увагу, що подання про тимчасове обмеження права особи на виїзд за межі України має містити обґрунтування ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань, у зв'язку із чим в поданні державного виконавця щодо обмеження у праві виїзду ОСОБА_3 міститься саме таке обґрунтування, про яке вказано і в оскаржуваній ухвалі суду від 24.10.2017 року.

Так, за матеріалами справи встановлено, що на виконанні у Смілянському МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області знаходиться виконавчий лист №208/1529/16ц, 6/208/994/16 виданий 29.03.2016 року Заводським районним судом м. Дніпродзержинська, Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 80048, 96 грн. боргу, що підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження ВП №51237109 від 27.05.2016 року (а.с. 43).

Матеріалами справи також встановлено, що державним виконавцем було проведено ряд виконавчих дій у відповідності до норм Закону України «Про виконавче провадження» з часу відкриття виконавчого провадження 27.05.2016 року до звернення державного виконавця до суду з поданням 21.08.2017 року, зокрема, направлено запити до відповідних установ та отримано інформації щодо наявного у боржника майна, накладено арешт на майно та кошти боржника та отримано відомості про отримання пенсії та наявність інших джерел доходів боржника, здійснено виходи за його адресою проживання, про що державним виконавцем складено відповідні акти від 24.03.2017 року та 27.01.2017 року.

В апеляційній скарзі адвокат Геріх М.А. вказує, що посилання державного виконавця про його свідоме перешкоджання проведенню виконавчих дій, оскільки здійснено виїзд по місцю його проживання для перевірки майнового стану та опису належної йому нерухомості, а саме за адресою АДРЕСА_1 є безпідставними та не доведеними, оскільки будинок за вище вказаною адресою йому не належить, а проживає він за іншою адресою, а саме АДРЕСА_2. За вказаною адресою жодних виконавчих дій не проводилось.

Крім того, апелянт зазначає, що з моменту відкриття виконавчого провадження, ним сплачено 58000 грн., що складає більше половини суми заборгованості, що не може свідчити про умисне ухилення від виконання рішення суду.

Колегія суддів оцінює критично вказані доводи апелянта, оскільки у відповідності до ч. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Боржник зобов'язаний, крім іншого, допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; своєчасно з'являтися на вимогу виконавця (п.п. 2, 5 ч. 5 ст. 19 вказаного закону).

Відповідно до частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадів, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказуванню не може ґрунтуватися на припущеннях.

В матеріалах справи не міститься жодних доказів належного повідомлення боржником державного виконавця про зміну місця проживання та відомостей про часткову сплату заборгованості по наявній заборгованості перед банком на яку він вказує в апеляційній скарзі.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів того, що ОСОБА_3 ухиляється від виконання рішення суду, тому тимчасове обмеження його виїзду за межі України є засобом впливу на боржника.

Виконання будь-якого рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а тому має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Таким чином, ухилення боржника від виконання боргових зобов'язань перед ПАТ КБ «Приватбанк» за виконавчим документом від 28.03.2016 року, покладених на нього судовим рішенням, є підставою для його обмеження у праві виїзду за межі України.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та скасуванню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, а тому підстави для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Геріх Максима Анатолійовича - залишити без задоволення.

Ухвала Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 жовтня 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Повний текст постанови виготовлений 02 лютого 2018 року.

Судді: Б.Б. Вініченко

В.Д. Храпко

В.В. Пономаренко