Постанова № 71961105, 31.01.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/921/17 Головуючий у І інстанції Корнієнко С. В.Провадження № 22-ц/780/334/18 Доповідач у 2 інстанції Приходько К. П.Категорія 24 31.01.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2018 року Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Голуб С.А., Іванової І.В.,

за участю секретаря: Дрозда Р.І.,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія Уніка» на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка», третя особа - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль», про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди, зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія Уніка» до ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» про визнання договору страхування недійсним,-

встановила:

у лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Васильківського міськрайонного суду Київської області з вищезазначеним позовом мотивуючи його тим, що 18 липня 2006 року між позивачем та третьою особою - ПАТ «Райффайзен банк Аваль» був укладений кредитний договір № 014/0001/74/1607.

Відповідно до п.3.7. зазначеного кредитного договору, обов'язковою умовою надання кредиту є страхування життя Позичальника та/або страхування від нещасних випадків, залежно від умов програм кредитування. На виконання вимог вказаного пункту кредитного договору заявницею, починаючи з 13.10.2009 року, щорічно, укладались відповідні договори страхування від нещасних випадків та здоров'я, а саме, з відповідачем - ПАТ «Страхова компанія «УНІКА».

06 жовтня 2014 року між ними був укладений черговий Договір №011145/0136/0000070.

17 березня 2015 року ОСОБА_2 було встановлено інвалідність ІІ-ої групи, що є страховим випадком згідно Договору страхування, про що вона заявила до страхової компанії у визначеному Договором порядку.

Відповідач безпідставно прийняв рішення № 3686 від 25.05.2015 року про відмову у виплаті страхового відшкодування.

Відповідно до Договору страхування було визначено вигодонабувача - третю особу «Райффайзен Банк Аваль», яке при настанні страхового випадку набуває права на одержання суми страхової виплати у розмірі заборгованості Застрахованої особи за Кредитним договором № 014/0001/74/1607 від 18.07.2006 року. Через загострення діагнозу "Церебральний атеросклероз", який позивачу був встановлений з 20 по 24 жовтня 2014 року, а тому, вона була направлена на огляд МСЕК, внаслідок чого їй було встановлено II групу інвалідності.

Таким чином, загострення хвороби через яку настав страховий випадок, виникло саме під час дії Договору страхування, що безумовно свідчить про неправомірність рішення відповідача про відмову у виплаті їй страхового відшкодування. Після надання доказів про наявність страхового випадку Банку, як Вигодонабувачу, нею було отримано Лист від 13.11.2015 року, яким було повідомлено, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» прийнято рішення про оскарження відмови у виплаті страхового відшкодування за Кредитним договором № 014/0001/74/1607 від 18.07.2006 року.

Понад рік ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» не було вчинено жодних дій, спрямованих на реалізацію його права, як Вигодонабувача, на отримання страхового відшкодування.

У зв'язку з викладеним, до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» було направлено повторний адвокатський запит від 16.01.2017 року щодо строків реалізації права Вигодонабувача на звернення з позовом до суду про стягнення страхового відшкодування за Договором страхування, на який 08.02.2017 року було отримано відповідь від Банку від 01.02.2017 року № 157-2- 7/288, яким Банк, вже змінивши попередню позицію, вказав, що відмова у виплаті страхового відшкодування порушує права саме Страхувальника, а не Банку, оскільки Банк не є стороною договору страхування.

Таким чином, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», як Вигодонабувач, відмовився від свого першочергового права на звернення до суду з вимогами про стягнення страхового відшкодування із Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» з урахуванням пені за кожен день прострочення здійснення страхового відшкодування у відповідності до ст. 10. Закону України «Про захист прав споживачів»; пені, що передбачена п. 7.3. Договору страхування у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачувалася пеня, за кожен затримки; 3 % річних за кожен день прострочення здійснення страхової виплати та інфляційних втрат за прострочення здійснення страхової виплати за Договором страхування та надав можливість звернутися із відповідним позовом до суду особисто.

З 20 по 24 жовтня 2014 року під час обстеження і лікування позивача у відділенні захворювань центральної нервової системи судинної патології головного та спинного мозку КЗ КОР «Київська обласна клінічна лікарня» ОСОБА_2 було встановлено наступний діагноз: Церебральний атеросклероз. Гіпертонічна хвороба II ступеня. Отже, причиною встановлення інвалідності був «синдром ессенціального тремору рук з інтенційним компонентом до ступеня болізму, що різко обмежує рухову активність», що з'явився у неї 25.02.2015 року, тобто під час дії Договору страхування. Наслідком такого ускладнення стало встановлення діагнозу Церебральний атеросклероз саме під час першого огляду в лікаря, а саме з 20.10.2014 року, тобто вже також після укладення Договору страхування.

Страхова сума за вказаним Договором страхування складає 454 000,00 грн., що вбачається з Додатку 1 до Договору страхування. Відповідно до п. п. «в» п. 4.1. Розділу 4 «Інші умови договору», що є додатком та невід'ємною частиною Договору страхування, при настанні страхового випадку страхова виплата здійснюється у наступних розмірах: при встановленні Застрахованій особі інвалідності ІІ-ої групи внаслідок хвороби - 80% суми страхової виплати, що становить 363 200,00 грн.

Враховуючи, що Страховик так і не виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, позивач має право на додаткове стягнення із ПАТ «Страхова компанія «УНІКА» пені, що передбачена п. 7.3. Договору страхування у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день затримки; 3 % річних за кожен день прострочення здійснення страхової виплати та інфляційних втрат за прострочення здійснення страхової виплати за Договором страхування.

З урахуванням вищенаведеного та уточнення позовних вимог, просила стягнути із ПАТ «Страхова компанія «УНІКА» 363 200 грн. страхової виплати за договором добровільного страхування від нещасних випадків та здоров'я на випадок хвороби позичальника кредиту №011145/0136/0000070 від 06.10.2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та страховою компанією; - 300 706,85 грн. у вигляді пені у розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла у період за який сплачувалася пеня, за кожен день затримки здійснення страхової виплати за вищезазначеним договором добровільного страхування від нещасних випадків та здоров'я; - 24 060,75 грн. у вигляді 3% річних за кожен день прострочення здійснення страхової виплати за цим же правочином; - 87 168,00 грн. інфляційних втрат за прострочення здійснення страхової виплати та 100 000 грн. моральної шкоди.

В свою чергу, у березні 2017 року ПАТ «Страхова компанія «Уніка» звернулося до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання договору страхування недійсним, посилаючись на те, що позивач приховала від страхової компанії наявність у неї хронічного захворювання, що унеможливлювало укладення щорічного договору страхування її здоров'я.

Зазначає, що відповідно до наданих відповідачем виписок із медичної карти амбулаторного, стаціонарного хворого від 16.03.2015 року та 19.03.2015 року та листів Васильківської центральної лікарні № 254 від 12 травня 2015 року та № 485 від 07 вересня 2015 року, ОСОБА_2 хворіє з 2009 року і вже 29.09.2014 року за сім днів до укладення договору у відповідача ОСОБА_2 відбулось загострення хвороби.

Просило визнати недійсним з моменту його укладення договорів добровільного страхування від нещасних випадків та здоров'я на випадок хвороби позичальника кредиту № 011145/0136/0000070 від 06.10.2014 року, укладений між приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» та ОСОБА_2 та стягнути з відповідача на користь позивача понесені останнім судові витрати у справі.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2017 року первісний позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «УНІКА» на користь ОСОБА_2 за договором добровільного страхування від нещасних випадків та здоров'я на випадок хвороби позичальника кредиту № 011145/0136/0000070 від 06.10.2014 року кошти в сумі: - 363 200 грн. - страхової виплати; - 300 706, 85 грн. - пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачувалася пеня, за кожен день затримки здійснення страхової виплати; - 24 060,75 грн. - 3% річних за кожний день прострочення здійснення страхової виплати; - 87 168 грн. - інфляційних втрат за прострочення здійснення страхової виплати; 50 000 грн. - моральної шкоди; а всього, 825 135,60 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Уніка» в дохід держави 8 640 грн. судового збору.

В задоволенні зустрічного позову ПАТ «Страхова компанія «Уніка» відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ «Страхова компанія «Уніка» подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим і незаконним, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також надано неправильну кваліфікацію щодо настання страхового випадку згідно умов договору страхування, порушено інститут представництва.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що відповідно до п.1.1 умов Договору, страховими випадками визнаються передбачені Договором наслідки нещасного випадку та хвороб, що сталися у строк та у місці дії договору, які підтвердженні документами, виданими компетентними органами (медичними установами, правоохоронними органами тощо) у встановленому законом порядку.

Компетентним органом, який встановлює факт стійкої втрати працездатності (інвалідність) є відповідна медико - соціальна експертна комісія.

Апелянт зазначає, що згідно п.1.6. Договору, страховими випадками не є і страхові суми (їх частини) не сплачуються, якщо смерть застрахованої особи або втратв нею працездатності наступила внаслідок нещасного випадку чи хвороби, що сталися поза місцем дії договору.

Відповідно до відомостей Васильківської МСЕК (акт № 287/8 та індивідуальна програма № 233) відповідачу стало відомо, що позивача з 2009 року турбує тремор в правій руці, а з літа 2014 року турбує тремор голови, з'явився тремор у лівій руці.

Вищезазначені дані, свідчать про те, що на тремор позивач хворіє з 2000 року, тобто хвороба, наслідком якої стала стійка втрата працездатності, виникла задовго до початку дії договору.

Також, відповідно до п.1.8 договору, не є страховими випадками встановлення інвалідності І-ої, ІІ - ої групи або смерті застрахованої особи внаслідок аномалій та вад розвитку, спадковими та генетичної хвороб.

Апелянт, зазначає, що еснціальний тремор - одне з найбільш розповсюджених спадкових захворювань екстра пірамідної системи, яке передається по аутосомно - домінантному типу.

Таким чином, встановлення позивачу інвалідності внаслідок спадкової хвороби відповідно до п.1.8. договору не може бути визнане страховим випадком.

Крім того, у декларації страхувальника (застрахованої особи), яка є частиною заяви на укладення відповідного договору старування та є складовою умов договору, позивач своїм підписом засвідчила, що на момент укладення договору «перебуває в доброму фізичному та психічному стані, не має спадкових та генетичних захворювань, вроджених вад розвитку». Це твердження не відповідає дійсності, оскільки при укладенні договору позивач мала спадкове захворювання (ессенціальний тремор), яке сталося до початку дії договору.

Отже, позивачем, було подано свідомо неправдиві відомості про предмет договору, що є підставою для відмови у страховій виплаті відповідно до п.1.5.

Також, суд першої інстанції не застосував строк позовної давності за заявою ПАТ «Страхова компанія «Уніка» до вимог про стягнення суми пені та взагалі не відобразив це у своєму рішенні, що безумовно порушує законні права апелянта.

Крім того, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не навів будь - яких аргументів щодо причин незадоволення зустрічного позову.

Просило скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити в повному обсязі, а зустрічний позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 18 липня 2006 року між ОСОБА_2 та третьою особою ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», було укладено Кредитний договір № 014/0001/74/1607 (а.с. 16-17).

13 жовтня 2009 року між позивачем та відповідачем ЗАТ «СК «Кредо-Класик» був укладений договір добровільного страхування від нещасних випадків та здоров'я на випадок хвороби позичальника вищезазначеного кредиту № 011099/0136/0000322 (а.с. 36-37).

14 жовтня 2010 року між позивачем та відповідачем було укладено договір добровільного страхування від нещасних випадків та здоров'я на випадок хвороби позичальника кредиту № 011108/0136/0000315 (а.с.19-21) та Додаток до нього (а.с.22).

За заявою про його укладення, позивач 12 жовтня 2010 року своїм підписом засвідчила, що на той час вона перебувала в доброму фізичному стані та не мала спадкових та генетичних захворювань, вроджених вад розвитку, надала дозвіл на отримання страховиком від медичного персоналу ЛПУ будь-якої інформації щодо її фізичного стану, та за відміткою відповідача вона не потребує андерайтингу (тобто процесу аналізу запропонованих до страхування ризиків).

Аналогічні правочини - страхування від нещасних випадків та здоров'я на випадок хвороби позичальника кредиту укладалися між ними щорічно: 19.09.2011 року за № 011108/0136/0000968 (а.с.23-25), 09.10.2012 року за № 011145/0136/0000009 (а.с.26-28), 01.10.2013 року за № 011145/0136/0000050 (а.с.29-31), 06.10.2014 року за № 011145/0136/0000070 (а.с.32-34).

17 березня 2015 року позивачеві було встановлено інвалідність ІІ-ої групи, що підтверджується Індивідуальною програмою реабілітації інваліда № 233 КЗ КОР «Київська обласна клінічна лікарня» (а.с.94-95).

25 травня 2015 року відповідачем «СК«УНІКА» прийнято рішення № 3686 про відмову позивачеві у виплаті страхового відшкодування (а.с.50-51).

Відповідно до умов договору страхування, був визначений вигодонабувач - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», яке при настанні страхового випадку набуває права на одержання суми страхової виплати у розмірі заборгованості застрахованої особи за Кредитним договором № 014/0001/74/1607 від 18.07.2006 року.

13 липня 2015 року позивач звернулася до третьої особи - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», із заявою-вимогою про звернення до суду з позовом про стягнення страхового відшкодування із ПАТ «СК «Уніка» (а.с.38).

28 липня 2015 року від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на ім'я позивача надійшла відповідь № 151-2-7-00/686 на вказану вимогу-заяву, якою банківська установа повідомила заявницю про не надання установі документів на підтвердження або спростування відомостей про отримання страховою компанією від Васильківської ЦРЛ та Васильківської міжрайонної МСЕК щодо її захворювання, у зв'язку з чим не можливо об'єктивно оцінити правомірність або неправомірність прийнятого Страховиком рішення щодо відмови у виплаті страхового відшкодування (а.с.39).

З відповіді Васильківської ЦРЛ № 485 від 07.09.2015 року вбачається, що загострення хвороби позивача, а саме, діагноз «ДЕ Пст з вестибулярними порушеннями. Вертебробазилярна недостатність в ст. субкомпенсації. Артеріальна гіпертензія АСТ», що призвело до встановлення їй «2-ої» групи інвалідності виникло 29.09.2014 року під час огляду невропатолога Васильківської ЦРЛ з її направленням до КЗ КОР «Київська обласна клінічна лікарня», яким, за період перебування позивача на обстежені з 20 по 24 жовтня 2014 року був встановлений діагноз «Церебральний атеросклероз» (а.с.42).

У відповідності до листа третьої особи № 157-2-7/238 від 01.02.2017 року, відмова у виплаті страхового відшкодування порушує права саме Страхувальника, а не Банку, оскільки Банк не є стороною договору страхування.

ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», як Вигодонабувач, відмовився від свого першочергового права на звернення до суду з вимогами про стягнення страхового відшкодування з відповідача з урахуванням пені за кожен день прострочення здійснення страхового відшкодування у відповідності до ст. 10. Закону України «Про захист прав споживачів»; пені, що передбачена п. 7.3. Договору страхування у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачувалася пеня, за кожен день затримки; 3 % річних за кожен день прострочення здійснення страхової виплати та інфляційних втрат за прострочення здійснення страхової виплати за Договором страхування та надав можливість звернутися із відповідним позовом до суду особисто, саме, ОСОБА_4 (а.с.47).

Відповідно до витягу з історії хвороби № 802921/1551 КЗ КОР «Київська обласна клінічна лікарня» позивач з 20 по 28 жовтня 2014 року перебувала на стаціонарному лікуванні з діагнозом: «Церебральний атеросклероз. Гіпертонічна хвороба ІІ ст.» (а.с. 48).

Як вбачається з витягу із історії хвороби № 8200587/280 КЗ КОР «Київська обласна клінічна лікарня», позивач з 25 лютого по 10 березня 2015 року перебувала на стаціонарному лікуванні з діагнозом: «Церебральний атеросклероз. Артеріальна гіпертензія ІІ ст.» (а.с. 49).

Виписками з Васильківської ЦРЛ підтверджується амбулаторне лікування ОСОБА_2 в період з 20 по 28 жовтня 2014 року та з 25 лютого по 10 березня 2015 року (а.с. 70-74), що також підтверджується відповіддю Васильківської ЦРЛ на запит ПАТ «СК «Уніка» (а.с. 75-76).

Відповідно до листа Васильківської ЦРЛ № 208 від 30.03.2017 року, позивач перебувала на лікуванні в денному стаціонарі поліклініки з 30 січня по 10 лютого 2009 року (а.с. 96-97).

Згідно з листом Васильківської ЦРЛ № 235 від 07.04.2017 року, позивач 20 жовтня 2014 року була госпіталізована до КЗ КОР «КОКЛ № 1» (а.с.98-99).

У відповідності до листа КЗ КОР «Київська обласна клінічна лікарня» № 910 від 24.04.2015 року, датою первинного встановлення діагнозу на захворювання позивача, за наслідками та ускладненнями якого вона визнано інвалідом 2-ої групи - 22 жовтня 2014 року (а.с.100).

27 березня 2015 року позивач повідомила ПАТ «СК «Уніка» про встановлення їй ІІ-ої групи інвалідності та прохання розглянути страховий випадок відповідно до умов страхування № 011145/0136/0000070 від 06.10.2014 року (а.с.101).

Хвороба позивача також підтверджується консультативним висновком ГУ «Інститут геонтології ім.Д.Ф.Чеботарєва НАМН України» (а.с.102).

Відповідно до висновку магнітно-резонансної томографії головного мозку позивача «Київського обласного онкологічного диспансеру» від 03.03.2015 року - позивач має посттравматичну зміну головного мозку у вигляді посттравматичної дисциркулярної енцефалопатії 2 ст. та посттравматичного церебрального арахноидита. Синдром «Арнольда-Кіарі» (а.с.105).

Згідно виробничої характеристики позивач працювала головою правління Барахтянське споживче товариство Васильківської райспоживспілки та перебувала на лікарняному в періоди: з 15.11.2014 р. по 10.12.2014 р.; з 11.12.2014 р. по 08.01.2015 р.; з 09.01.2015 р. по 04.02.2015 р.; з 20.10.2014 р. по 29.10.2014 р.; з 30.10.2014 р. по 14.11.2014 р. (а.с.157-159).

У відповідності до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 серії НОМЕР_2 від 01.04.2015 року та довідки МСЕК від 17 березня 2015 року, позивачу встановлена 2 група інвалідності за загальним захворюванням.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного позову та про відмову в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що хвороба ОСОБА_2 яка дає право на отримання страхового відшкодування виникла та встановлена 24.10.2014 року, тобто після укладення 12-14.10.2014 року чергового щорічного договору страхування її життя, при цьому суд зазначає, що віднесення зазначеної хвороби до спадкової та генетичної, або вродженої вади розвитку, представником страхової компанії не доведена, у зв'язку з чим, умови для процесу аналізу визначених договором страхування ризиків були відсутні, а тому, вимоги позову щодо його стягнення з відповідача з урахуванням 3%, інфляційних виплат та пені за затримання відповідної виплати підлягають задоволенню в повному обсязі.

З висновками суду першої інстанції щодо стягнення страхової виплати, 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.985 ЦК України, страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі настання страхового випадку. Зазначене положення також міститься в ст. 3 Закону України «Про страхування».

Згідно положень ч.2 ст.636 ЦК України, виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

Положеннями ч.4 ст.636 ЦК України передбачено, якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Відтак, виходячи з норм чинного законодавства України та умов укладеного сторонами договору страхування, позивач, правомірно заявила вимоги про стягнення страхового відшкодування на свою користь, враховуючи, що банк, як вигодонабувач, не заперечував проти цього.

З правового висновку постанови Верховного Суду України від 14.06.2017 року у справі № 215/5112/13-ц, за участю ПАТ «Страхова компанія «УНІКА» як відповідача та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору (ті самі особи, що в справі за позовом ОСОБА_2), вбачається, встановлена неправомірність висновків апеляційної та касаційної інстанцій щодо відсутності у страхувальника права на вимогу відшкодування на свою користь, оскільки вони суперечать нормам матеріального права та обставинам справи, встановленим судами при розгляді справи.

Як вбачається з положень ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний заплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У чинному законодавстві України визначення поняття «грошового зобов'язання» міститься у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 1 якого грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань відносяться також зобов'язання щодо сплати податків, зборів обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях.

Правовий висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору добровільного страхування є грошовим зобов'язанням, тому на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання, міститься також у Постанові Верховного Суду України від 21.12.2016 року у праві № 6-1003цс16, у Постанові Верховного Суду України від 30.03.2016 року у справі № 6- 2168цс15, у Постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 року у справі № 6-49цс12.

Відтак, до правовідносин сторін підлягають застосуванню положення ст. 625 ЦК України, що передбачають відповідальність за порушення грошового зобов'язання, що мало місце з боку Відповідача, оскільки безпідставна відмова у виплаті страхового відшкодування є саме порушенням грошового зобов'язання, що свідчить про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Однак, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, щодо стягнення з відповідача пені у заявленому позивачем розмірі, а також моральної шкоди, виходячи з наступного.

Стягуючи пеню у повному обсязі, суд першої інстанції не звернув увагу на заяву відповідача про застосування строку позовної давності (а.с. 88-92), чим порушив норми матеріального права.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовні давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

З огляду на заяву відповідача про застосування строку позовної давності до вимог по сплаті пені, суд не застосував передбачений ч. 2 ст. 258 ЦК України, річний строк позовної давності і обрахував пеню за період із 26 травня 2015 року по 09 серпня 2017 року, тоді як з позовом до суду позивач звернулася 23 лютого 2017 року, а тому пеня має обраховуватися в межах строку позовної давності, тобто з 23 лютого 2016 року.

Згідно розрахунку, загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період з 23 лютого 2016 року по 09 серпня 2017 року становить 161 307,45 грн.

Крім цього, вирішуючи вимогу про стягнення моральної шкоди, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Ця стаття закріплює загальні положення про відшкодування моральної шкоди, як способу захисту суб'єктивних цивільних прав.

За змістом п. 2 Постанови Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 року за №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», спори про відшкодування заподіяної фізичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються судами, коли право на відшкодування моральної шкоди безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, ЗУ «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, навність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За правилами ст. 992 ЦК України, у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Положення ст. 992 ЦК України, а також умови договору страхування не передбачають права на відшкодування моральної шкоди.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Щодо вимог ПАТ «СК «УНІКА» про визнання договору страхування недійсним, то колегія суддів вважає такі вимоги безпідставними та необґрунтованими, оскільки хвороба позивача, яка дає право на отримання страхового відшкодування виникла та встановлена 24 жовтня 2014 року, тобто після укладення 06 жовтня 2014 року чергового щорічного договору страхування її життя.

Крім цього, позивач починаючи з 2009 року щорічно укладала з відповідачем договори страхування від нещасних випадків та здоров'я на випадок хвороби позичальника кредиту. Оскаржуваний відповідачем договір страхування від 06 жовтня 2014 року був шостим за рахунком договором страхування, укладеним послідовно сторонами.

Відповідач перед кожним укладенням чергового договору страхування з позивачем мав всі можливості належним чином оцінити свої ризики та прийняти відповідне рішення на підставі проведеного аналізу.

Факт бездіяльності відповідача, що могла призвести до неналежної оцінки його страхових ризиків, є виключно внутрішнім питанням відповідача та відповідальних за це осіб та не може жодним чином впливати на страхувальника та правомірність укладеного з ним договору.

Відповідно до положень ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ПАТ «СК «УНІКА» підлягає частковому задоволенню, рішення суду в частині стягнення пені та моральної шкоди скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення.

За правилами ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв'язку з частковим скасуванням рішення суду першої інстанції, колегія суддів відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія Уніка» задовольнити частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2017 року в частині стягнення пені та моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» на користь ОСОБА_2 пеню, за договором добровільного страхування від нещасних випадків та здоровя на випадок хвороби позичальника кредиту №011145/0136/0000070 від 06 жовтня 2014 року у розмірі 161 307, 45 грн.

У задоволенні позовних вимог про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» на користь ОСОБА_2 моральної шкоди - відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» в дохід держави 6 561, 29 грн. судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Повний текст постанови суду апеляційної інстанції складено 02 лютого 2018 року.

Головуючий

Судді