Постанова № 71960051, 30.01.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/76/17 Головуючий у 1-й інст. Зосименко О. М.

Категорія 27 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Галацевич О.М., Григорусь Н.Й.

з участю секретаря

судового засідання ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №295/76/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – ОСОБА_5 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 серпня 2017 року, ухвалене головуючим-суддею Зосименком О. М. у м. Житомирі,

встановив:

У січні 2017 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі Банк) звернулось з даним позовом, в якому просило стягнути з відповідачів в солідарному порядку на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 42127,49 доларів США, що еквівалентно 1 106 552 грн. 92 коп. та вирішити питання стосовно судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог Банк зазначав, що 13 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», був укладений кредитний договір № ML-010/283/2008 про надання кредиту в сумі 40600,00 доларів США строком до 13 червня 2023 року.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором 13 червня 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, а також між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 були укладені договори поруки, за умовами яких останні поручилася за виконання зобов’язань за кредитним договором.

У зв’язку з тим, що відповідачем ОСОБА_2 не дотримано умов кредитного договору, виникла кредитна заборгованість, ОСОБА_6 на підставі п. 1.9 Кредитного договору було направлено відповідачам вимогу дострокового виконання зобов’язань за договором в повному обсязі.

Вказана вимога була проігнорована і станом на 20 грудня 2016 року по договору утворилась заборгованість у сумі 42127,49 доларів США, що становить 1 106 552 грн. 92 коп. по курсу НБУ України, яка складається із: - 32142,61 доларів США заборгованості по тілу кредиту та 9984,88 доларів США заборгованості по відсоткам. Із вказаних підстав Банк змушений звернутися до суду.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 14 серпня 2017 року позов задоволено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, представник ОСОБА_2 – ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове – про відмову у задоволенні позову. Посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалене без повного, всебічного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що станом на день ухвалення судового рішення не було простроченої заборгованості, оскільки ОСОБА_2 виконувала свої зобов’язання перед банком та добросовісно сплачувала кредитні кошти, строк його виконання не настав. Також зазначає, що умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків споживача кредитних послуг, оскільки банком не виконано вимоги ст. ст. 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів». Стягнувши заборгованість у доларах США, суд першої інстанції не переконався, що Банк має генеральну ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення валютних операцій. Крім того вказує, що судом першої інстанції не застосовано строк позовної давності у відповідності ст. 257 ЦПК України.

Під час розгляду справи в апеляційному суді представник ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_7 підтримав апеляційну скаргу і надав пояснення, які відповідають її доводам. Крім того, він подав письмову заяву про застосування строку позовної давності. Інші відповідачі у судове засідання не з’явилися, заяв та клопотань не подали.

Представник ОСОБА_6 апеляційну скаргу не визнав мотивуючи тим, що вона є необгрунтованою, також просив відмовити у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності із тих підстав, що така заява згідно чинного законодавства має бути подана до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що позовні вимоги ОСОБА_6 є обгрунтованими та підтверджені належними доказами у справі.

Апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції і погоджується з ним з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договір та інші правочини.

Судом встановлено, що 13 червня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 (Позичальник) був укладений кредитний договір № ML-010/283/2008, відповідно якого банк надає позичальнику кредит на споживчі цілі в розмірі 40600,00 доларів США строком до 13 червня 2023 року (том 1 а.с.5-6).

З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором 13.06.2008 між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладені договори поруки, згідно яких останні зобов’язуються відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов’язань за кредитним договором в повному обсязі ( том 1 а.с.13-14, 15-16).

Свої зобов’язання за кредитним договором Банк виконав повністю і надав ОСОБА_2 кредитні кошти у розмірі 40600 доларів США, що останньою не заперечується.

Згідно приписів статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов’язання» (ст.ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст.530 ЦК України).

Стаття 1050 ЦК України передбачає наслідки прострочення позичальником повернення позики.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Згідно з п. 1.5.1 Кредитного договору повернення частин кредиту та нарахованих відсотків здійснюється відповідачем щомісяця.

Пунктом 1.9 вказаного правочину передбачено право ОСОБА_6 вимагати дострокове виконання боргових зобов’язань в цілому або у визначеній ОСОБА_6 частині у випадку невиконання Позичальником та/або Майновим поручителем своїх боргових та/чи інших зобов’язань за цим Договором.

У зв’язку із порушенням умов Договору, несвоєчасне погашення кредитних коштів та відсотків за їх користування 23 грудня 2016 року на адресу відповідачів ОСОБА_6 направив досудову вимогу, в якій вимагав дострокового виконання зобов’язань за кредитним договором в повному обсязі у зв’язку з невиконанням умов кредитного договору (том 1 а.с.17 – 19, 21).

04 січня 2017 року Банк звернувся до суду із позовною заявою про стягнення із відповідачів заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до розрахунку заборгованості за даним кредитним договором станом на 20 грудня 2016 року загальна сума заборгованості складає 42127,49 доларів США, що еквівалентно 1 106 552 грн. 92 коп. по курсу Національного ОСОБА_6 України станом на 20.12.2016, яка складається із: - 32142,61 доларів США залишку заборгованості по тілу кредиту; - 9984,88 доларів США заборгованості по відсоткам за користування кредитом за період 13.09.2014 по 19.12.2016 (а.с. 20, 90-93).

Згідно ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 5, 6 статті 81 ЦПК України).

Вказаний розрахунок підтверджується виписками з особового рахунку ОСОБА_2 за зазначений період, які були досліджені апеляційним судом(том 2 а.с. 82-229, том 3 а.с. 1-311, том 4 а.с. 1-459, том 5 а.с. 1-325). Будь-яких доказів у спростування цього розрахунку відповідачами не надано.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів обгрунтування позовних вимог і проведення розрахунку заборгованості є безпідставними.

Також є необгрунтованими посилання апелянта на недоведеність обставин щодо наявності у ОСОБА_6 генеральної ліцензії та письмового дозволу на здійснення валютних операцій, оскільки у матеріалах справи знаходиться копія Додатку до Генеральної ліцензії на здійснення ПАТ «ОТП Банк» валютних операцій (том 1 а.с. 208).

Доводи апеляційної про порушення ОСОБА_6 вимог Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні Кредитного договору від 13 червня 2008 року спростовуються наступним.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Представник позичальника в апеляційній скарзі зазначає, що сторонами під час укладення кредитного договору не були узгоджені умови щодо порядку повернення кредиту та сплати процентів, умови кредитного договору є несправедливими, не досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору, внаслідок чого утворюється істотний дисбаланс договірних прав і обов’язків на шкоду споживачеві,

Згідно Кредитного договору позичальник ОСОБА_2 підтвердила своїм підписом, що перед укладенням цього договору вона повідомлена про всі умови кредитування в ЗАТ «ОТП Банк» та про повну сукупну вартість кредиту та інші його умови. Надана Позичальнику інформація є повною, необхідною, доступною, достовірною та своєчасною.

Таким чином, підписавши кредитний договір, ОСОБА_2 підтвердила факт надання їй ОСОБА_6 всієї необхідної інформації згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідач згідно з ч.2 ст.1056 ЦК України мала право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця. Відповідно до п.6 ст.14 Закону України «Про захист прав споживачів», у ОСОБА_2 існувала можливість в 14-денний термін відмовитись від кредиту, проте цим правом вона не скористалася, отже, оцінюючи всі фінансові ризики, остання не відмовилася від отримання кредитних коштів. Крім того, встановлено, що протягом 2008 – 2014 років позичальник вносила на рахунок ОСОБА_6 кошти для виконання кредитних зобов’язань.

Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки обставини, на які посилається апелянт, були предметом дослідження у суді і висновки суду з цього приводу, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.

В апеляційній скарзі, а також в окремо поданій до апеляційного суду заяві представник ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_8 просить відмовити у задоволенні позову за спливом строку позовної давності.

Згідно частини четвертої статі 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Проте, законодавцем встановлено вимогу, якою передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 ЦК України).

Як убачається із журналу судового засідання від 14.08.2017 під час розгляду справи у суді першої інстанції у судовому засіданні приймав участь представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_5, який не подавав заяви про застосування строку позовної давності до ухвалення судового рішення. Відтак, така заява в апеляційному провадженні задоволенню не підлягає.

Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

У відповідності до положень статті 375 ЦПК України апеляційний суд визнає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування та ухвалення нового рішення не вбачається, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 серпня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді:

Повний текст постанови складений 02 лютого 2018 року