Ухвала суду № 71957302, 29.11.2013, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження № 22-ц/785/7221/13

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2013 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Жус І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 червня 2013 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановила:

20 березня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», до якого перейшло право вимоги від ПАТ «ОТП Банк» (далі – ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), звернулось до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с. 1-2).

Свої вимоги мотивували тим, що 03.12.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником усіх прав та обов’язків якого є ПАТ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № МL -501/236/2007, за умовами якого відповідачеві надано кредит в розмірі 154077,00 доларів США (а.с. 4-8) ( далі – Кредитний договір).

В забезпечення належного виконання зобов’язань позичальника за Кредитним договором, 03.12.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № SR — 501/236/2007 (а.с. 11) (далі – Договір поруки).

Посилаючись на те, що в порушення умов Кредитного договору, погашення частин кредиту та нарахованих за його користування процентів, у передбачених графіком повернення кредиту та сплати процентів розмірі не відбувається, просили їх вимоги задовольнити.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 26 червня 2013 року позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» були задоволені частково та було стягнуто на їх користь із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно 1547176, 99 грн. в рахунок заборгованості по кредиту, крім того було застосовану річну позовну давність до нарахування пені, в іншій частині позову було відмовлено (а.с. 71-72).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування зазначеного рішення суду, посилаючись на те, що рішення ухвалено із порушенням норм матеріального та процесуального права (а.с. 76-77).

Рішення, в частині відмови в задоволенні позовних вимог, в апеляційному порядку не оскаржується.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідачів заборгованості за Кредитним договором, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_3 порушив умови цього договору щодо погашення суми кредиту та відсотків за користування ним, а тому повинен повністю погасити суму заборгованості по Кредитному договору.

Крім того, оскільки за виконання обов’язків кредитора ОСОБА_3, поручилась ОСОБА_4, вона також повинна нести відповідальність за порушення зобов’язання особою, за яку вона поручилась. При цьому кредитор і поручитель мають нести солідарну відповідальність.

З таким висновком суду повністю погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.

Судом обґрунтовано встановлено, що 03.12.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником усіх прав та обов’язків якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір № МL -501/236/2007, за умовами якого відповідачеві надано кредит в розмірі 154077,00 доларів США. Вказане підтверджується Кредитним договором № МL -501/236/2007 від 03.12.2007 року, кредитною заявкою від 03.12.2007 року, заявкою про видачу готівки № 10 від 03.12.2007 року.

У відповідності до пп. 1.5.1. ч.2 Кредитного договору, погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів, шляхом внесення готівки в касу Банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок. Проценти, нараховані в порядку, передбаченому Кредитним договором, сплачуються позичальником одночасно з погашенням відповідної частини кредиту в строк, передбачений в графіку повернення кредиту та сплати процентів

Згідно ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Однак, у порушення зазначених норм закону та умов договору, відповідач ОСОБА_3 зобов’язання за вказаним Кредитним договором належним чином не виконував.

Згідно до п. 1.9.1. ч. 2 Кредитного договору Банк має право вимагати дострокового виконання Боргових зобов’язань в цілому або у визначеній Банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових та інших зобов’язань за Кредитним договором, та/або умов Договору іпотеки, та/або умов Договору поруки. При цьому виконання боргових зобов’язань повинно бути проведено позичальником протягом тридцяти календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 та ч. 2 ст. 1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов’язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Крім того, в забезпечення належного виконання зобов’язань позичальника за Кредитним договором, 03.12.2007 року між Банком та ОСОБА_4 було укладено Договір поруки № SR - 501/236/2007 (а.с.11).

У відповідності до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Частиною 1 ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржник5и, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Пунктом 1.2. Договору поруки передбачено, що Банк може звернутись з вимогою про виконання боржником своїх зобов’язань за Кредитним договором як до позичальника, так і до Поручителя чи до всіх одночасно.

Як вбачається із матеріалів справи, як позичальникові, так і поручителю 30.09.2008 року Банком було направлено досудові вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за Кредитним договором та Договором поруки (а.с.12, 13).

Однак зазначена вимога Банку не була виконана відповідачами, що змусило позивача звернутись до суду з даним позовом.

Таким чином, у зв’язку з зазначеними порушеннями зобов’язань за кредитним договором, заборгованість відповідачів за Кредитним договором та Договором поруки станом на 03.02.2012 року склала 7090790,01 грн., яка складається з наступного:

заборгованість за кредитом - 144839,14 доларів США, що по курсу НБУ на 03.02.2012 року склала 1157221,28 грн.;

заборгованість по процентам за користування кредитом - 48404,41 доларів США, що по курсу НБУ на 03.02.2012 року складає 386736,71 грн.;

5546833,01 грн. - сума пені за прострочення виконання зобов’язань за період з 04.02.2011 року 03.02.2012 року.

Розглядаючи справу, колегія суддів встановила, що суд дійшов правильного і обгрунтованого висновку про необхідність стягнення кредитної заборгованості та процентів за користування кредитними коштами у повному обсязі з відповідачів на користь позивача в солідарному порядку.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідачів пені за прострочення погашення кредитної заборгованості, то суд відмовив у задоволенні цих позовних вимог і, як було зазначено вище, рішення суду в цій частині не оскаржується.

З цих підстав колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, в даному випадку суд апеляційної інстанції позбавлений можливості давати оцінку судового рішення в тій його частині, яка не оскаржується в апеляційному порядку.

Що стосується доводів заявника апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що Кредитний договір був укладений у відповідності до Закону України «Про захист прав споживачів» та кошти були витрачені на споживчі потреби, а тому його умови є несправедливими, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 3 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом спірного Кредитного договору, при одержанні кредиту, ОСОБА_3 усвідомлював та гарантував, що умови Кредитного договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими. Було погоджено, що з укладанням спірного Кредитного договору сторони досягли згоди з усіх його істотних умов та не існує будь-яких умов, які можуть бути істотними та необхідними за змістом договору. Позичальник свідчить, що всі ризики, пов'язані з істотною зміною обставин, з яких він виходив при укладанні спірного Кредитного договору, він приймає на себе.

Згідно кредитної заяви, позичальник ОСОБА_3 особисто просив видати йому кредит в іноземній валюті, а саме у сумі 154 077 доларів США.

У відповідності до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За умовами п. 2 ч. № 1 спірного Кредитного договору він набуває чинності з часу його підписання сторонами та скріплення печаткою кредитора та діє до остаточного повернення кредиту, а саме до 03 грудня 2017 року.

Таким чином, оскільки спірний Кредитний договір оформлено як письмовий документ, безумовно був підписаний сторонами, скріплений печаткою кредитора, то зазначені обставини свідчать про те, що сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.

При цьому слід зазначити, що статтями 651 та 652 ЦК України не передбачено зобов’язання розірвання договору при достроковому стягненні боргу.

Що стосується доводів заявника апеляційної скарги про те, що ЗАТ «ОТП Банк» не мав права надавати кредит в іноземній валюті, то вони також є необґрунтованими, з огляду на наступні обставини.

У відповідності до ст. 99 Конституції України, ч. 1 ст. 192, ч. 1 ст. 524 ЦК України зобов’язання повинно бути виражено у грошовій одиниці – гривні.

Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. З ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Згідно зі ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність” кошти - це гроші у національній або іноземній валюті.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями.

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.

Відповідно до листа Національного банку України від 29.05.2001 року № 28-313/2178 вимоги або які-небудь обмеження щодо граничного розміру сум і строків повернення кредитів в іноземній валюті, залучених або надаваних резидентами України, чинним законодавством не встановлено, тому здійснення резидентами операцій по одержанню або наданню кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що 03.12.2007 року ЗАТ «ОТП Банк» мав повне право на укладення з відповідачем ОСОБА_3 спірного Кредитного договору в іноземній валюті.

З цих підстав, доводи заявника апеляційної скарги про те, що спірний Кредитний договір є нікчемним, також є безпідставними і необгрунтованими.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвалене судове рішення є законним і обґрунтованим, доводи заявника апеляційної скарги його не спростовують, у зв’язку з чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_5

ОСОБА_2