Постанова № 71949662, 24.01.2018, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 431/3843/17

Провадження № 22ц/782/36/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2018 року, січня місяця, 24-го дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі: Яреська А.В. (судді - доповідача), суддів - Дронської І.О., Карташова О.Ю., за участю секретаря: Єгорової О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області у місті Сєвєродонецьку цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Луганській області на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 04 грудня 2017 року (повний текст рішення було складено 04 грудня 2017 року номер справи №431/3843/17 -суддя у 1 інстанції Озеров В.О. ) у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України у Луганській області про визнання права в порядку спадкування за законом на отримання недоотриманої пенсії, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2017 року до Старобільського районного суду Луганської області надійшла позовна заява від ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України у Луганській області про визнання права в порядку спадкування за законом на отримання недоотриманої пенсії. Просила суд визнати за нею право в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка, ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позов було прийнято до розгляду і рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 04 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволено, було визнано за ОСОБА_3 право у порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, на отримання недоотриманої пенсії за період з червня 2014 року по серпень 2016 року у розмірі 75 192 грн. 06 коп.

Відповідач по справі - Головне управління Пенсійного фонду України у Луганській області, не погодились із вказаним рішенням суду першої інстанції та надали на нього апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушенні судом норми матеріального права просили скасувати оскаржуване ними рішення Старобільського районного суду Луганської області від 04 грудня 2017 року та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі, посилаючись на обґрунтування своїх вимог за скаргою на помилкове застосування судом норм матеріального права, неврахування судом особливостей нарахування цього виду пенсій, їх не включення у склад спадщини і відповідне незастосування судом норм ст. 61 Закону України №2262, помилковість визначення періоду несплати.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.

Статтею ст. 367 ЦПК України є передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтями 263, 264 ЦПК України є визначеним про те, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Як передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частина 2 ст. 78 ЦПК України передбачає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтями 12, 81 ЦПК України є визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 цього Кодексу, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При розгляді справи по суті судом першої інстанції було встановлено певні обставини - що є неоспореними відповідачем та фактично визнаються ним. Судом було встановлено що позивачка ОСОБА_3 з лютого 1959 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 а.с.6). Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 02 грудня 2016 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а.с.7). Згідно довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області ОСОБА_4 перебував на обліку в управлінні пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області та отримував пенсію за вислугу років згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» по лінії Міністерства оборони. ОСОБА_4 був знятий з обліку у зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1. Сума невиплаченої пенсії за період з 01 серпня 2014 року по 31 серпня 2016 року складає 75 192 грн. 06 коп. (а.с.35). У матеріалах справи є наявними медичні довідки та медична документація, що підтверджує посилання позивачки на те, що ОСОБА_4 був особою похилого віку, яка страждала на ряд важких хронічних хвороб, що значно ускладнювало його пересування, унеможливлювало виїзд з місця проживання у м. Луганську для перереєстрації в Пенсійному фонді на підконтрольній Україні території (а.с.8-10). За заявою ОСОБА_3, приватним нотаріусом Старобільського районного нотаріального округу Ганшиним В.О. була заведена спадкова справа № 20/2017 щодо майна померлого ОСОБА_4, а саме щодо суми недоотриманої пенсії. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що факти, викладені позивачем в позовній заяві в обґрунтування своїх позовних вимог - є підтвердженими письмовими доказами, є достовірними, не викликають сумніву у суду, визнання права власності не порушує прав чи інтересів будь - яких інших осіб, у зв'язку з чим, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, адже до них суд дійшов з належним дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Що ж до доводів апеляційної скарги - то вони висновків суду не спростовують. Так, як вбачається з наданої УПФУ довідки про розмір та суму невиплаченої пенсії сума невиплаченої пенсії ОСОБА_4 склала саме 75192 гривні 06 копійок (а.с. 35) - саме така ж сума фігурує у резолютивній частині оскаржуваного судового рішення як сума стягнення., у мотивувальній частині судового рішення чітко вказаний період стягнення що є вказаним у цій довідці - це період з 01.08.2014 року по 31.08.2016 року, теж зазначено суму стягнення відповідно до змісту наведеної у довідці інформації - 75192 гривні 06 копійок (а.с. 69). Отже, доводи скарги про невірне визначення судом періоду не дають підстав для зміни чи скасування рішення суду у цій частині у порядку апеляційного перегляду рішення, суд першої інстанції вірно визначив розмір стягуваної суми та період стягнення - лише допустивши описку у резолютивній частині рішення. Помилкова вказівка у резолютивній частині судового рішення на «червень 2014» як на початок періоду є судовою опискою - що може бути виправлена судом першої інстанції з власної ініціативи або за заявою учасників справи у передбаченому ст. 269 ЦПК порядку.

Посилання апелянта у скарзі на нібито помилкове застосування судом норм матеріального права, неврахування судом особливостей нарахування цього виду пенсій, їх не включення у склад спадщини і відповідне незастосування судом норм ст. 61 Закону України №2262 - теж з огляду на фактичні обставини справи, що були встановлені судом та не заперечуються сторонами - на думку колегії суддів висновків суду першої інстанції теж не спростовують.

Так, стаття 61 Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» дійсно передбачає, що «суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера», проте як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів - смерть ОСОБА_4 сталась ІНФОРМАЦІЯ_1, актовий запис про смерть №637 є здійсненим Старобільським РВ ДРАЦС ГТУЮ у Луганській області 02 грудня 2016 року (а.с. 7), реєстрація спадкової справи відбулась 20.03.2017 року - за зверненням до приватного нотаріуса Ганшина В.О. - відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі (а.с. 11), позивачка -є дружиною ОСОБА_4 (а.с. 6), вони спільно проживали із ним (а.с.4,5, 8-10), на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_3 була взята 25 жовтня 2016 року.

Колегія суддів бере тут до уваги і те, що період з 01.08.2014 року по 31.08.2016 року є значним і суми пенсії залишалися недоодержаними тривалий час не через смерть ОСОБА_4 - а через призупинення органами УПФУ виплат пенсій, що були обумовлені військовими діями та проведенням АТО, припиненням роботи банківських установ та відділень поштового зв'язку. Поганий стан здоров'я ОСОБА_4, що є підтвердженим медичною документацією та його похилий вік унеможливлювали виконання ним вимог постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 "Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції", яка передбачає, що для продовження виплати пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262, пенсіонеру необхідно особисто стати на облік в управлінні соціального захисту населення за місцем проживання (перебування) на території, яка контролюється українською владою та отримати довідку про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції та надати її до управління Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання (перебування). Внаслідок проведення активної фази АТО на території Луганської області у зв'язку із припиненням роботи банківських установ та відділень поштового зв'язку ОСОБА_4 був позбавлений можливості отримувати призначену йому пенсію.

Відповідно до довідки про розмір та суму невиплаченої пенсії сума невиплаченої пенсії ОСОБА_4 склала 75192 гривні 06 копійок (а.с. 35) - це сума є обрахованою з урахуванням заборгованості за період призупинення виплат. Закріплення у ЦК України цього загального правила обумовлює перегляд норм інших законодавчих актів, насамперед з питань пенсійного забезпечення. Аналіз прецедентної практики ЄСПЛ свідчить про важливість дотримання державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захист прав людини через призму цього принципу, так у рішенні ЄСПЛ «Федоренко проти України» суд нагадав, що відповідно до його прецедентної практики поняття «майно» може поширюватися на «наявне майно» або активи, включаючи претензії, щодо яких заявник може обґрунтовано стверджувати, що він принаймні має «законні сподівання» ефективно скористатися правом власності. Натомість сподівання на визнання права власності на майно, яким тривалий час неможливо було користуватися ефективно, не може вважатися «майном» у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції; це також стосується умовної вимоги, яка втрачає силу внаслідок недотримання цієї вимоги. Відповідно до прецедентного права Суду будь-яке втручання має підтримувати «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та вимогами щодо дотримання основоположних прав окремої особи. Намагання забезпечити цей баланс відображене в структурі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Тому мають бути витримані розумні пропорції між використаними засобами і досягнутими цілями. Більше того, так само, як і в інших сферах соціальної, фінансової та економічної політики, національні органи мають певну свободу розсуду під час прийняття і виконання законів, що регулюють питання власності та договірні відносини. Цю свободу розсуду все ж таки мають контролювати європейські структури. Тому Суд повинен був упевнитися, чи не були перевищені надані Урядові межі свободи розсуду, тобто чи застосовано в цій справі доктрину «ultra vires» (хоча й законну саму по собі) з урахуванням принципу пропорційності. У справі "Вольф-Ульрих фон Мальтцан та інші проти Германії" ЄСПЛ зробив висновок про те, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої що може вважатись активом: вона повинна мати обґрунтовану закону підставу, якою зокрема є чинна норма закону , тобто встановлена законом норма щодо виплат (зокрема пенсійних, допомоги) на момент дії цієї норми є активом, на який може розраховувати громадянин як на свою власність.

Позивачка є і спадкоємцем як дружина померлого і членом його сім'ї, що проживала із ним разом на день його смерті, вживала заходів для отримання недоотриманої пенсії, прийняття спадщини. Актовий запис про смерть №637 є здійсненим Старобільським РВ ДРАЦС ГТУЮ у Луганській області 02 грудня 2016 року (а.с. 7), реєстрація спадкової справи відбулась 20.03.2017 року - тобто з моменту реєстрації факту смерті до моменту звернення за отриманням пенсії пройшло менш ніж 6 місяців, смерть мала місце на тимчасово неконтрольованій території.

Загальні норми національного права передбачають, що відповідно до ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України, часом відкриття спадщини є день смерті особи. Відповідно до ст. 1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Відповідно до ст. 1261 ЦК України, спадкоємцями за законом першої черги є діти спадкодавця та той з подружжя, хто його пережив, батьки. Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Відповідно до ч. 5ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Відповідно ч. 3ст. 1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. За загальним правилом соціальні виплати передаються членам сім'ї спадкодавця, причому незалежно від того, чи виступають вони одночасно спадкоємцями після його смерті. Право на одержання цих сум не входить до складу спадщини. Існування цієї норми викликано бажанням законодавця матеріально забезпечити членів сім'ї спадкодавця, який, імовірно, принаймні частину одержаних сум спрямував би на їх утримання або витратив би спільно з ними. За відсутності членів сім'ї спадкодавця суми соціальних виплат переходять до спадкоємців за заповітом або законом за правилами спадкового прав

Отже, за таких обставин та з огляду на наведене вище доводи колегія суддів вважає за справедливе та законне залишити оскаржуване судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, адже суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновків про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи та наявним у справі доказам, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, при оцінці доказів не допустив таких порушень норм процесуального права, що давали б підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, вірно застосував положення матеріального права щодо виниклих правовідносин.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Луганської області, -

ухвалила :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Луганській області відхилити.

Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 04 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постави є складеним 29 січня 2018 року.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення постанови апеляційного суду до Верховного Суду.

Головуючий

Судді: