Постанова № 71947774, 24.01.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/894/18 Справа № 187/309/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 57

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Макарова М.О.

при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживача та визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 27 березня 2017 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (далі за текстом – ТОВ «Єврокар Україна», відповідач) було укладено договір фінансового лізингу № 720. За попередньою домовленістю відповідач зобов'язався продати автомобіль марки ВАЗ 2110 вартістю 87 000 грн., а позивач мав сплатити авансовий рахунок на суму 12 568,50 грн. Після даного узгодження, відповідач надав позивачу платіжні реквізити для сплати авансу, який того ж дня був сплачений, оскільки на третій день після сплати вище зазначеної суми йому мав бути переданий автомобіль. Детально вивчивши зміст договору, йому стало відмово, що замість раніше обумовленого ВАЗ 2110, вартістю 87 000 грн. в договорі значиться ЗАЗ Sens, вартістю 179 550 грн. Звернувшись до відповідача для з’ясування причин зазначення в договорі інших автомобіля та його вартості, представник відповідача пояснила зазначення відповідних відомостей для податкової служби. На обумовлену раніше дату, йому автомобіль не був переданий. Окрім цього до договору мали бути додані додатки № 1 – Графік сплати авансового внеску, № 2 – Специфікація, №3 – Графік сплати лізингових періодичних платежів, які мали бути підписані як ним, так і відповідачем, що фактично не було зроблено.

Позивач зазначає, що вказаний договір є недійсним в силу того, що порушує його права як споживача, оскільки містить несправедливі умови, та нотаріально не посвідчений. Крім того, сам правочин укладений відповідачем без відповідного дозволу (ліцензії), оскільки у останнього відсутня ліцензія для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб.

З огляду на викладене, просив суд визнати недійсним договір фінансового лізингу № 720, укладений 27 березня 2017 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Єврокар Україна» та стягнути із відповідача на свою користь 12 568,50 грн., сплачені за послуги банку за перерахування коштів – 125,69 грн., та витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 грн.

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Єврокар Україна» на користь ОСОБА_2 кошти у розмірі 12 568, 50 грн. в рахунок повернення коштів, сплачених за нікчемним договором фінансового лізингу № 720 від 27 березня 2017 року. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з рішенням суду, ТОВ «Єврокар Україна» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

У зв’язку із зазначеним справа підлягає розгляду в порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147- VIII від 03 жовтня 2017 року.

Судом встановлено, що 27 березня 2017 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Єврокар Україна» було укладено (підписано) договір фінансового лізингу №720, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе обов’язок придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування майно (транспортний засіб) на строк та на умовах передбачених цим договором, а лізингоодержувач (позивач) зобов’язався прийняти предмет лізингу і належним чином використовувати предмет лізингу за його призначенням. У встановлений термін і в повному обсязі сплатити лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору.

На виконання вказаного договору, позивач 27 березня 2017 року сплатив 12 568,50 грн. комісії за організацію договору, згідно п. 9.1. статті 9 договору фінансового лізингу.

Як вбачається з матеріалів справи, договір, окрім сплати позивачем вказаного платежу, не виконувався і його сторонами не вчинялося жодних дій щодо його виконання, зокрема подальша оплата ОСОБА_2 не проводилася, транспортний засіб, що був предметом договору лізингоодержувачу не передавався.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний договір є нікчемним через недодержання сторонами вимог про його нотаріальне посвідчення, а тому він не підлягає визнанню недійсним, але мають бути застосовані наслідки недійсності правочину у вигляді реституції.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, вважає їх законними та обґрунтованими.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 статті 807 ЦК України встановлено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу №835 від 10 квітня 2017 року за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції встановлено та визнається сторонами справи, що договір фінансового лізингу №720 від 27 березня 2017 року нотаріально посвідчений не був.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірний договір є нікчемним, тобто його недійсність встановлена законом, у зв’язку з недодержанням сторонами вимог закону щодо його нотаріального посвідчення.

При цьому, посилання скаржника на положення частини 1 статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», відповідно до якої договір лізингу має бути укладений у письмовій формі, не приймаються колегією суддів до уваги, адже вказаною нормою не обмежується можливість законодавчого встановлення додаткових вимог до форми договору фінансового лізингу за наявності відповідних підстав, зокрема, з урахуванням суб’єктного складу та предмету договору.

Також не можна погодитися з доводами відповідача щодо принципу свободи договору, адже, закріпивши вказаний принцип, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз.2 ч.3 ст.6 та ст.627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Безпідставними є і посилання ТОВ «Єврокар Україна» на положення ч. 2 ст. 219 ЦК України, відповідно до якої суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Так, жодна зі сторін спірного договору з відповідним позовом до суду не зверталась, він не визнавався дійсним. Крім того, відсутні будь-які дані, що нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від волі сторін.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконані й роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

У розумінні вимог чинного законодавства, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Оскільки позовна вимога ОСОБА_2 про стягнення з відповідача коштів сплачених ним за договором фінансового лізингу є наслідком недійсності нікчемного правочину, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про її задоволення.

За таких обставин, доводи, вказані в апеляційній скарзі, необґрунтовані та зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, ч.ч.3-6 ст.147 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» – залишити без задоволення.

Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2017 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Судді: М.Ю. Петешенкова

ОСОБА_3

ОСОБА_4