Постанова № 71945220, 29.01.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2018 р. Справа № 917/99/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі судового засідання Новіковій Ю.В.

розглянувши апеляційну скаргу боржника (вх. №3915 П/1-7) на ухвалу господарського суду Полтавської області від 12.12.2017 у справі № 917/99/16, винесену в приміщенні зазначеного суду суддею Тимощенко О.М., повний текст якої складено 12.12.2017 року за результатами розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" про відстрочку виконання рішення у справі

за позовом (стягувач) Приватного акціонерного товариства "Насінневе", с. Чапаєве, Кегичівський район, Харківська область,

до (боржник) Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод", м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область,

про стягнення 6 245 233,58 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 12.12.2017 у справі № 917/99/16 (суддя Тимощенко О.М.) відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" про відстрочку виконання рішення від 18.08.2016 року у справі № 917/99/16.

Боржник, ТОВ "Лозівський молочний завод", з ухвалою суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Полтавської області від 30.05.2017 у справі № 917/99/16 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" про відстрочку виконання рішення у справі № 917/99/16 на 12 місяців, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справ.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог боржник посилається на те, що втрата основних ринків збуту в сукупності з соціальними та економічними процесами в нашій державі, збільшення обсягу порушень платіжної дисципліни зі сторони контрагентів ТОВ "Лозівський молочний завод" за взятими на себе господарськими зобов'язаннями, накладенням державними виконавцями в межах відкритого виконавчого провадження арешту на майно боржника, призвели до значного зниження обсягів виробництва та реалізації продукції підприємством.

При цьому, на думку апелянта, наведені обставини є такими, що істотним чином ускладнюють негайне виконання рішення про стягнення грошових коштів на користь стягувача, а тому господарський суд Полтавської області при винесенні оскаржуваної ухвали не вірно оцінив всі докази та обставини по справі, не врахував інтереси сторін та виніс незаконне рішення, відмовивши у відстроченні виконання рішення господарського суду Полтавської області від 18.08.2016 у даній справі.

В судовому засіданні представник апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

Представник Приватного акціонерного товариства "Насінневе" у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Представник стягувача зазначає про відсутність правових підстав для відстрочки виконання рішення суду, оскільки про введення продуктового ембарго боржник був обізнаний ще у 2014 році, проте уклав зі 30.01.2015 року зі стягувачем договір поставки та за поставлений товар не розрахувався. При цьому до звернення до суду стягувач надавав боржнику розстрочку у виконанні його зобов'язань. Крім того, стягував зазначає, що боржником вже подавалась ідентична заява по даній справі, яка була розглянута господарським судом Полтавської області з винесенням ухвали про відмову в задоволенні заяви про надання відстрочки, яка була залишена в силі Вищим господарським судом України, відповідач не вживає жодних заходів щодо погашення заборгованості перед стягувачем та вказує на наявність свого скрутного фінансового положення.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах “Ryabykh v.Russia” від 24.07.2003 року, “Svitlana Naumenko v. Ukraine” від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб’єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 18.08.2016 року у справі №917/99/16 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Насінневе" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" про стягнення 5 244 890,77 грн. основного боргу, 708 723,25 грн. пені, 83 164,18 грн. 3% річних, 208 455,38 грн. інфляційних за договором поставки №3001 від 30.01.2015 року були задоволені та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" на користь Приватного акціонерного товариства "Насінневе" 5 244 890,77 грн. основного боргу, 708 723,25 грн. пені, 83 164,18 грн. 3% річних, 208 455,38 грн. інфляційних, 93 678,50 грн. витрат по сплаті судового збору. Відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод", у задоволенні заяви про надання розстрочки виконання рішення у справі № 917/99/16 на 48 місяців. Задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" про надання розстрочки виконання рішення у справі № 917/99/16 на 12 місяців рівними частинами.

23.08.2016 року господарським судом Полтавської області по даній справі було прийнято додаткове рішення про повернення Приватному акціонерному товариству "Насінневе" з Державного бюджету України 20 036,03 грн. судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.10.2016 року рішення господарського суду Полтавської області від 18.08.2016 року у справі № 917/99/16 в частині задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" про надання розстрочки виконання рішення у справі № 917/99/16 на 12 місяців рівними частинами скасовано. В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод", м. Гадяч, Полтавська область від 18.08.2016 про розстрочку виконання рішення суду по справі №917/99/16 на 12 місяців рівними частинами відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" на користь Приватного акціонерного товариства "Насінневе" 103 051,30 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

09.11.2016 року господарським судом Полтавської області на виконання рішення господарського суду Полтавської області від 18.08.2016 року та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 20.10.2016 року по справі №917/99/16 було видано наказ про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" на користь Приватного акціонерного товариства "Насінневе" 5 244 890,77 грн. основного боргу, 708 723,25 грн. пені, 83 164,18 грн. 3% річних, 208 455,38 грн. інфляційних, 93 678,50 грн. витрат по сплаті судового збору; а також було видано наказ про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" на користь Приватного акціонерного товариства "Насінневе" 103051,30 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

04.12.2017 року до господарського суду Полтавської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" про відстрочку виконання рішення господарського суду Полтавської області від 18.08.2016 р. у справі № 917/99/16, в якій відповідач просить суд відстрочити виконання рішення суду на 12 місяців з моменту винесення ухвали.

В обґрунтування свої заяви Товариство з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" посилається на скрутний фінансовий стан підприємства обумовлений втратою основних ринків збуту в сукупності з соціальними та економічними потрясіннями в державі, збільшенням вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення, і, як наслідок значне зменшення внутрішнього попиту на сирну продукцію, значне збільшення обсягу порушень платіжної дисципліни зі сторони контрагентів ТОВ "Лозівський молочний завод" за взятими зобов'язаннями та інше. Крім того відповідач посилається на висновки аудиту, якими підтверджено неплатоспроможність товариства та його залежність від залучених коштів, а також неможливість одночасного виконання всіх судових рішень про стягнення заборгованості з ТОВ "Лозівський молочний завод" в силу недостатності власних обігових коштів, що призведе до повної неплатоспроможності товариства і ризику банкрутства. Також відповідач вказує на те, що у 2017р. - 2018р. їхнє підприємство розраховує на надходження значних коштів у зв'язку з укладенням нових зовнішньоекономічних контрактів.

Таким чином, відповідач просить суд відстрочити виконання рішення господарського суду Полтавської області від 18.08.2017 року у справі № 917/99/16 на 12 місяців з моменту винесення ухвали.

Відмовляючи у задоволенні заяви боржника про відстрочу виконання рішення суду, місцевий господарський суд зазначив про те, що викладені в заяві боржника обставини не є винятковими та такими, що роблять неможливим виконання рішення суду, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів неможливості виконання рішення суду, не враховані матеріальні інтереси позивача, його фінансовий стан. Також місцевим господарським судом взято до уваги те, що відповідач з аналогічною заявою вже звертався до суду по даній справі та у її задоволенні було відмовлено.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України(яка була чинною на момент прийняття оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду), за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою господарський суд, я кий видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Положеннями пунктів 7.1, 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, в основу ухвали про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.

За судовою практикою до обставин, що ускладнюють виконання судового рішення та які є підставою для розстрочки (відстрочки) його виконання, належать, зокрема, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи-боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

В рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013 р. зазначено, що розстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

В обґрунтування заяви про відстрочку виконання рішення суду боржник посилається на скрутний фінансовий стан підприємства обумовлений втратою основних ринків збуту в сукупності з соціальними та економічними потрясіннями в державі, збільшенням вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення, і, як наслідок значне зменшення внутрішнього попиту на сирну продукцію, значне збільшення обсягу порушень платіжної дисципліни зі сторони контрагентів ТОВ "Лозівський молочний завод" за взятими зобов'язаннями та інше.

Крім того відповідач посилається на висновки аудиту, якими підтверджено неплатоспроможність товариства та його залежність від залучених коштів, а також неможливість одночасного виконання всіх судових рішень про стягнення заборгованості з ТОВ "Лозівський молочний завод" в силу недостатності власних обігових коштів, що призведе до повної неплатоспроможності товариства і ризику банкрутства. Також відповідач вказує на те, що у 2017р. - 2018р. підприємство розраховує на надходження значних коштів у зв'язку з укладенням нових зовнішньоекономічних контрактів.

Відповідаючи на доводи стягувача про те, що боржнику було відомо про торгове ембарго ще у 2014 році, а догорів між сторонами підписано вже у 2015 році, останній пояснює, що в 2014 році повністю закрила свій ринок (введено продуктове ембарго) для продукції українського виробництва та ввела всілякі обмеження лише Російська Федерація. Республіка Казахстан та Киргизька Республіка не закрили свої ринки для української продукції і на сьогоднішній день. Указ президента Російської Федерації про часткову заборону на транзит української продукції був прийнятий 01.01.2016 р., а зміни до вказаного указу про повну заборону на транзит української продукції митною територією Російської Федерації до Республіки Казахстан та Киргизької Республіки був прийнятий 01.07.2016 р. Тому, ТОВ «Лозівський молочний завод» продовжувало здійснювати закупівлю молочної сировини, в т.ч. й у ПАТ «Насіннєве», і після введення Російською Федерацією продуктового ембарго на продукцію українського виробництва.

Також, в обґрунтування апеляційної скарги боржник пояснює, що наразі ситуація ускладнюється арештом коштів на рахунках та майна, що паралізувало господарську діяльність товариства - позбавляє останнього можливості сплачувати відсотки за кредитами, що викликає накопичення заборгованості перед банком, у якого майно товариства перебуває у заставі, а також розраховуватися за готову продукцію для її подальшої реалізації, відповідно отримувати прибуток для погашення заборгованості. Державним виконавцем в межах відкритого виконавчого провадження було накладено арешти на майно та грошові кошти ТОВ «Лозівський молочний завод».

Як вбачається з Детального розрахунку та доказів запланованого отримання прибутку наданому у Техніко-економічному обґрунтуванні операційної діяльності ТОВ «Лозівський молочний завод» (наявний в матеріалах справи), боржник розраховує на значні надходження коштів у зв'язку з укладенням нових контрактів, погодження графіків нових поставок з своїми контрагентами та відновлення роботи за укладеними раніше угодами, пошуком нових ринків збуту продукції.

З метою отримання доходу найближчим часом, Товариство уклало ряд контрактів (наявні в матеріалах справи), в Додаткових угодах до яких передбачені графіки із строками та обсягами запланованих поставок, що є підтвердженням вжиття Товариством заходів для отримання коштів, достатніх для виконання рішення суду та уникнення банкрутства Товариства, зокрема: Контракт № 13/03 від 13.03.2017 р. з графіком поставок на суму 1 620 000,00 доларів США, що підтверджується Додатковою угодою № 2 від 27.08.2017 року; Контракт № 1601 від 16.01.2015 р., з графіком поставок на суму 1 620 000,00 доларів США, що підтверджується Додатковою угодою № 2 від 04.10.2017).

Як вбачається, із фінансової звітності ТОВ «Лозівський молочний завод» за 9 місяців 2017 року, Товариством в порівнянні з даними станом на 01.01.2017 р. покращено фінансовий стан, зокрема: зменшено заборгованість по короткостроковим кредитам банків, зменшено поточну кредиторську заборгованість за отримані товари, роботи та послуги, зменшено поточну кредиторську заборгованість по розрахункам з бюджетом.

Зазначене свідчить, що ТОВ «Лозівський молочний завод» вживає активних дій, зі стабілізації роботи підприємства, які можуть сприяти продовженню господарської діяльності та зроблять реальною можливість отримання боргу ПАТ «Насіннєве», а скрутне фінансове положення ТОВ «Лозівський молочний завод» носить тимчасовий характер.

На підставі викладеного вище, враховуючи об'єктивні причини погіршення фінансового стану ТОВ «Лозівський молочний завод» через незалежні від боржника причини (торгове ембарго Російської Федерації та заборона транзиту, що призвело до втрати основного ринку збуту товарів Товариства; збільшення порушень платіжної дисципліни боржниками товариства); об'єктивну неможливість, за даними фінансового стану, ТОВ «Лозівський молочний завод» забезпечити одномоментне, без оголошення банкрутства, виконання рішення суду через фактичне блокування господарської діяльності Товариства накладеними арештами на кошти та майно; вчинення ТОВ «Лозівський молочний завод» заходів зі стабілізації роботи підприємства; наявність контрактів, укладених ТОВ «Лозівський молочний завод», прибуток від виконання яких дозволить покрити заборгованість за рішенням суду, колегія суддів дійшла висновку про можливість та доцільність задоволення заяви боржника про відстрочення виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. З ст. 129 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.

Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.

Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Ноrnsbу v. Сrеесе), від 19.03.1997 р., п. 40, Reports оf Judgments аnd Decisions 1997-ІІ). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy), [GС], N 22774/93, п. 66. ЕСНR 1999-V).

Отже, згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка/відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Враховуючи зазначені доводи сторін та подані на їх обґрунтування докази, приймаючи до уваги встановлені обставини, що ускладнюють виконання рішення, наявність кризових процесів в економіці держави, судова колегія дійшла висновку, що наведені заявником обставини є винятковими і що відстрочка виконання судового рішення дозволить акумулювати необхідні фінансові кошти для повного його виконання, виходячи з пріоритету інтересів позивача у справі для відновлення його права у вигляді отримання повної суми заборгованості, за наявності достатніх даних вважати реальною можливість відшкодування боржником заборгованості за рішенням суду у даній справі.

При цьому, відповідач на даний час неспроможний виконати рішення суду разовим платежем з незалежних від його волі причин, а таке виконання може мати загрозу повного зупинення його діяльності та наявну загрозу його банкрутства.

За викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що заява боржника про відстрочення виконання рішення підлягає задоволенню.

Аналогічних висновків щодо необхідності надання відстрочки виконання рішення суду дійшов і Вищий господарський суд у справі № 917/1/16 у постанові від 05.12.2017 року.

Зазначені вище обставини не були враховані господарським судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної боржником ухвали, а тому вказаний судовий рішення винесено за умов неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим, оскаржувана ухвала господарського суду Полтавської області від 12.12.2017 року підлягає скасуванню, а заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" про відстрочку виконання рішення - задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 275, 276, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Ухвалу господарського суду Полтавської області від 12.12.2017 у справі № 917/99/16 скасувати і ухвалити нове рішення.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" про відстрочку виконання рішення суду задовольнити.

Відстрочити виконання рішення господарського суду Полтавської області від 18.08.2016 року у справі № 917/99/16 на 12 місяців.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 01.02.18

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.