Постанова № 71942525, 31.01.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 317/4584/16-ц Головуючий у 1-й інстанції: Яркіна С.В.

Провадження № 22-ц/778/300 /18 Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого Полякова О.З.

Суддів Крилової О.В.

ОСОБА_2

при секретарі Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 17 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Запорізького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», про зняття арешту з майна, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Запорізького районного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, третя особа: ПАТ «Дельта Банк», про зняття арешту з майна.

В обґрунтування позову зазначала, що 14 вересня 2011 року постановою ВДВС Запорізького районного управління юстиції відкрито виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа виданого 09.08.2011 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з неї та ОСОБА_4 солідарно на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 551586,95 грн., а також 1700 грн. державного мита та 120 грн. витрат на ІТЗ.

Того ж дня, 14 вересня 2011 року, державним виконавцем ВДВС Запорізького районного управління юстиції винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, згідно з якою накладено арешт на все майно, що їй належить та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна.

28 травня 2012 року державним виконавцем ВДВС Запорізького районного управління юстиції винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві. Пунктом 2 вказаної постанови, передбачено, що виконавчий документ може бути повторно пред’явлений для виконання в строк до 28.05.2013 року.

Зазначала, що незважаючи на те, що виконавче провадження було завершено, арешт який було накладено на її майно не знято, що порушує її права щодо вільного розпорядження належним їй на праві власності майном.

Враховуючи вищенаведене просила суд зняти арешт з усього майна та заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить їй на праві власності, накладені ВДВС Запорізького РУЮ на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.09.2011 року.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 17 серпня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, пояснення учасників процесу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого порушеного права.

Колегія погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 14.09.2011 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Запорізького районного управління юстиції ОСОБА_5 на підставі виконавчого листа № 0827/2-1119, виданого 09.08.2011 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» суми заборгованості за кредитним договором 551586,95 грн., а також судові витрати – 1700 грн. державного мита, 120,00 грн. витрати на ІТЗ, всього – 553406,95 грн., була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 28650652 (а.с. 17).

14.09.2011 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Запорізького районного управління юстиції ОСОБА_5 на підставі виконавчого листа № 0827/2-1119, виданого 09.08.2011 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя, у виконавчому провадженні № 28650652 була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою було накладено арешт на все майно, яке належить позивачці ОСОБА_3 (а.с. 18).

28.05.2012 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Запорізького районного управління юстиції ОСОБА_6 на підставі виконавчого листа № 0827/2-1119, виданого 09.08.2011 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя, у виконавчому провадженні № 28650652 була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві ПАТ «УкрСиббанк» (а.с. 19). Строк, встановлений для повторного пред’явлення виконавчого документа для виконання сплив 28.05.2013.

08.12.2011 року відповідно до Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011 року, Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» відступило свої права вимоги заборгованості за Кредитними договорами та договорами забезпечення Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк». Так, до ПАТ «Дельта Банк» перейшли всі права, у тому числі і право вимоги ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 за кредитним договором № 11367153000 та право звертати стягнення на предмет іпотеки, зазначений у договорі іпотеки № 11367153000/З від 03.07.2008 р.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України та ст.4 ЦПК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав – це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав треба розуміти закріпленні законом матеріально правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів вказаний у ст.16 ЦК України, який не є вичерпним та застосовується судом, залежно від змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушено, а також наслідків, що спричиненні цим порушенням.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, а також у позовному провадженні.

На рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України (судовий контроль за виконанням судових рішень).

Спори про права, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, незалежно від того, накладено арешту в порядку забезпечення позову чи з метою забезпечення подальшої конфіскації, чи в порядку звернення стягнення на майно боржника при виконанні виконавчих документів, у тому числі постанов про притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ст. 383 ЦПК України ( в редакції Закону чинній на момент виникнення спірних правовідносин), сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що позов заявлено з підстав порушення прав позивача щодо арештованого майна. Тобто предметом оскарження по суті є процесуальна дія державної виконавчої служби, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, а якщо такі дії вчинялися при виконанні вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, то відповідна скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено ст. 60 Закону про виконавче провадження.

Крім того відповідно до ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

За змістом ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), до суду з позовом про зняття арешту з майна може звернутися не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка є власником, чи претендує на таке майно.

При цьому, вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред’явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.

Отже, з урахуванням наведених норм закону, ОСОБА_3 повинна була звернутись до суду з позовом про визнання права власності на арештоване майно, проте такі вимоги ОСОБА_3 не заявлялись та відповідні обставини суду у цій справі не доводились.

Арешт майна боржника, який не пов’язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України.

Також слід зазначити ,що у рішенні Єворопейського суду з прав людини від 19.03.1997 року по справі «Горнсбі проти Греції» зазначено, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. У рішенні зазначається, що гарантовані ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод процесуальні права на справедливий, публічний і швидкий розгляд, передбачає водночас і виконання судових рішень: «Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію».

За матеріалами справи за виконавчим листом виданим 09.08.2011 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з неї та ОСОБА_4 солідарно на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 551586,95 грн., а також 1700 грн. державного мита та 120 грн. витрат на ІТЗ, заборгованість не стягнута, судове рішення на час розгляду справи не виконано.

Неправомірність дій держаного виконавця щодо арешту майна боржника в судовому порядку не доведена.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, і з цих підстав відмовив у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 375,381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – відхилити.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 17 серпня 2017 року у цій справі – залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 01.02.2018 року

Головуючий:

Судді: