Постанова № 71942030, 30.01.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 333/762/17 Головуючий у 1 інстанції Круглікова А.В.

Номер провадження 22-ц/778/66/18 Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Подліянової Г.С.,

суддів: Дашковської А.В.,

ОСОБА_2,

секретаря Волчановій І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 оборони України на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 оборони України про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 оборони України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у період з липня 1965 року по березень 1974 року ОСОБА_4 проходив військову службу в Збройних силах ОСОБА_5. При виконанні службового обов’язку в Збройних силах у позивача по справі діагностовано хронічну виразкову хворобу. Вперше виявлено виразку ЛДПК 5мм на передній стіні. Хронічний гастродуоденіт з больовим та диспепсичним синдромами зі зниженій, кислото утворюючій функцією шлунку в стадії загострення. Хронічний рецидивіруючий панкреатит в стадії загострення без порушення зовнішньо секретної функції. Хронічний холецистит, стадія нестійкої ремісії, а також в 1998 році було виявлено шизофренію параноідної форми, що пов’язана з проходженням військової служби. Вказаним пошкодженням здоров’я йому завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, погіршення стану здоров’я, порушенні нормальних життєвих зв’язків, позбавленні можливості реалізовувати свої звички та бажання, постійних болях та спазмах, перенесених стражданнях.

Посилаючись на зазначенні обставини просив суд стягнути з відповідача 100 000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 квітня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 оборони України на користь ОСОБА_4 50 000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 оборони України в дохід держави судовий збір у розмірі 320,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_3 оборони України подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_4 у цій справі та стягуючи на відшкодування моральної шкоди 50000 грн., суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 встановлена друга група інвалідності, що є наслідком травм та захворювання, пов’язаних з проходженням військової служби, тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди, яку має відшкодувати ОСОБА_3 оборони України.

Проте погодитись із такими висновками суду першої інстанції повністю не можна.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у цій справі не відповідає.

Встановлено, що відповідно до військового білету серії НО №4945604, виданого 21 січня 1985 року Шевченківським районним військовим комісаріатом Запорізької області, на ім’я ОСОБА_4, позивач у справі в період з 28.06.1965 року по 06.09.1974 року проходив військову службу у складі Збройних Сил.

Згідно з постановою 15 військово-лікарської комісії Одеського військового округу, у ОСОБА_4 виявлено шизофренію параноідної форми, у зв’язку з якою останній відповідно до свідоцтва про хворобу від 14.05.1974 року №82, на підставі ст. 4 гр. 1 наказу Наказу МО № 185, 1973 року, було визнано непригодним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Як свідчить зміст наведеної вище постанови 15 військово-лікарської комісії Одеського військового округу, захворювання ОСОБА_4 пов’язано з проходженням військової служби.

Відповідно до довідок МСЕК від 04.01.1999 року серії 2-18АА № 118145, від 07.06.1999 року серії 2-18АД № 118096, від 07.06.2000 року серії 218АЄ № 114912 ОСОБА_4 було повторно встановлено ІІ групу інвалідності.

Згідно з довідкою МСЕК від 16.07.2001 р. серії 2-18АБ № 097139 ІІ група інвалідності була встановлена позивачу безстроково.

Із змісту наведених вище довідок МСЕК слідує, що захворювання ОСОБА_4 пов’язане з проходженням військової служби.

Також, згідно виписного епікризу з терапевтичного відділення ПО «Радіоприлад» від 22.08.2002 року № 3977, ОСОБА_4 страждає на виразкову хворобу. Вперше виявлено виразку ЛДПК 5мм на передній стіні. Хронічний гастродуоденіт з больовим та диспепсичним синдромами зі зниженій, кислотоутворюючій функцією шлунку в стадії загострення. Хронічний рецидивіруючий панкреатит в стадії загострення без порушення зовнішньо секретної функції. Хронічний холецистит, стадія нестійкої ремісії. Проблеми з ЖКТ виявлено в 1975 році, під час проходження служби в Збройних Силах, у зв’язку із чим був комісованний. Зі слів хворого, в 70-х роках йому було поставлено діагноз: гастрит, панкреатит, хронічний холецистит.

Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз’яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди у будь-якому розмірі ще не породжує обов’язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб’єкта такої відповідальності.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції у порушення вищевказаних положень закону та вимог ст. 264 ЦПК України належним чином не дослідив, чи доведено позивачем факт протиправних дій або бездіяльності ОСОБА_3 оборони України, чи наявний причинний зв’язок між шкодою і протиправним діями завдавача шкоди та вини відповідача в її завданні.

Так, згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Крім того, відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відшкодування шкоди державою відбувається у спосіб, передбачений законами України.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Так, військова служба пов’язана із захистом Вітчизни, тому військовослужбовцям визначені законами пільги та гарантії, та в такий спосіб їх моральні страждання вже враховані чинним законодавством.

Поза увагою суду першої інстанції залишились положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до яких військовослужбовці, військовозобов’язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров’я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

Порядок забезпечення путівками для санітарно-курортного лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці, звільнені з військової служби внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров’я в порядку, встановленому ОСОБА_3 оборони України, іншими утвореннями відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами тощо.

Також, окрім Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на які суд першої інстанції належної уваги не звернув, відповідно до ст. 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

При вищевикладених обставинах, позивачем у матеріали цієї справи не було надано суду першої інстанції належних і допустимих доказів завдання йому будь-якого розміру моральної шкоди, яка б підлягала стягненню з відповідача на користь позивача у цій справі за рішенням суду, враховуючи вказані вище встановлені судом фактичні обставини цієї справи.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні позову позивача до відповідача у цій справі у повному обсязі.

За таких обставин, доводи відповідача ОСОБА_3 оборони України, як особи, яка подала апеляційну скаргу, ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.ст. 263-264 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості.

Крім того, суд не звернув уваги на те, що позивач ОСОБА_4 перебував на службі у лавах ОСОБА_5, яка підпорядковувалась ОСОБА_3 оброни ОСОБА_5 Союзу, в той час як з 24 серпня 1991 року на підставі постанови Верховної Ради України «Про військові формування в Україні» утворено ОСОБА_3 оборони України та відбулось створення нових Збройних Сил України, якою не передбачено відповідальності ОСОБА_3 оборони України за спричинену шкоду під час проходження військової служби у ОСОБА_5. Не встановлено такої відповідальності і в Законі України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року.

Тому апеляційну скаргу ОСОБА_3 оборони України слід задовольнити, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 квітня 2017 року у цій справі скасувати, ухваливши нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 оборони України про відшкодування моральної шкоди у цій справі відмовити.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 оборони України задовольнити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 квітня 2017 року у цій справі скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 оборони України про відшкодування моральної шкоди у цій справі відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення буде складено 02.02. 2018 р.

Головуючий

Судді: