Постанова № 71940479, 01.02.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 237/1773/17 Номер провадження 22-ц/775/253/2018

Єдиний унікальний номер 237/1773/17 Головуючий у 1 інстанції Ліпчанський С.М.

Номер провадження 22-ц/775/253/2018 Доповідач Корчиста О.І.

Категорія 19

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 лютого 2018 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Корчистої О.І.

суддів: Агєєва О.В., Дундар І.О.

за участі секретаря Ситнік Д.Л.

представника позивача ОСОБА_1

прокурора Сєрової Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі №5 в приміщенні Апеляційного суду Донецької області в м. Бахмуті цивільну справу №237/1773/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу,

за апеляційною скаргою заступника прокурора Донецької області

на ухвалу Мар’їнського районного суду Донецької області від 14 червня 2017 року, ухвалене в приміщенні суду в м. Курахове Донецької області,

встановив:

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 31 липня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в усній формі домовились про обмін не рівноцінними земельними ділянками, на умовах компенсації різниці грошовими коштами у сумі 60000 гривень. Зазначену суму грошей ОСОБА_4 попросив передати йому одразу для вирішення соціально-побутових питань, на що погодилась ОСОБА_2 та взяла розписку про повернення суми коштів в строк до 24 серпня 2016 року. ОСОБА_3 засвідчила факт передачі грошових коштів та виступила гарантом їх повернення в разі невиконання угоди. До теперішнього часу грошове зобов’язання ОСОБА_4 перед ОСОБА_2 не виконано, поручитель ОСОБА_3 повернула позивачу 10000 гривень та повідомила, що свої зобов’язання виконати не має змоги в наслідок проведення антитерористичної операції. Просила стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на її користь кошти в сумі 50000 гривень.

Ухвалою Мар’їнського районного суду Донецької області від 14 червня 2017 року задоволено заяву про затвердження мирової угоди, укладеної між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, провадження у справі закрито, а саме: визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на земельні ділянки: - загальною площею 2,0315 га, кадастровий номер 1421284000:01:001:0744, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить мені згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 09 липня 2012 року, серія ЯК № 079057, виданого на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 1720 від 03 листопада 2011 року ВРН 595669; - загальною площею 2,2303 га, кадастровий номер 1421284000:01:001:0745, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить мені згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 9 липня 2012 року, серія ЯК № 079058, виданого на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 1720 від 3 листопада 2011 року ВРН 595669. Визнано за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1 га, призначену для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1421284000:01:001:0842, яка знаходиться на території Октябрської сільської ради, Великоновосілківського району, Донецької області.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Донецької області, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Мар’їнського районного суду Донецької області від 14 червня 2017 року та направити справу для продовження розгляду.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заступник прокурора Донецької області зазначає, що звертається з апеляційною скаргою, оскільки ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не вжито заходів щодо реалізації владних повноважень, що створює загрозу порушення інтересів держави щодо передачі права власності у спосіб, який суперечить вимогам закону. Також зазначає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. ОСОБА_2 звернулась з позовною заявою про стягнення боргу та судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини з приводу повернення грошових коштів, що виступає предметом спору, а отже суд, затверджуючи мирову угоду сторін, визнав перехід права власності на нерухоме майно, що не було предметом спору. Крім цього, суд не врахував положення ЗК України, що не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок які перебувають у власності громадян для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У відзиві представник позивача адвокат ОСОБА_1 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення. Зазначав, що прокурор подав скаргу на ухвалу після спливу шестимісячного строку необґрунтовано посилаючись на рапорт прокурора відділу забезпечення представництва в суді від 05 грудня 2017 року, як на підставу поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали. На його думку, постановлена судом ухвала не порушує державних інтересів, а прокурор не обґрунтував в чому полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави. Оскільки ОСОБА_5 зареєстрував своє право на обміняні земельні ділянки у Державному земельному кадастрі, який не перевірив правомірність цієї реєстрації, тому порушується його право на мирне володіння майном за відсутності публічного інтересу до даної справи. Посилаючись на роз’яснення Держкомітету України із земельних ресурсі від 04.06.2010 року №1083/17/12-10, вважає укладення договорів міни земельних ділянок ґрунтується на діючому законодавстві.

В судовому засіданні апеляційного суду прокурор Сєрова Н.С. доводи, викладені в апеляційній скарзі, підтримала та просила її задовольнити.

В судовому засіданні апеляційного суду адвокат ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу відхилити, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Інші сторони в судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони просили затвердити досягнуту між сторонами мирову угоду та провадження у справі припинити.

Суд першої інстанції, посилаючись на ст. 175 ЦПК України (в редакції, що діяла на момент розгляду справи), визначив, що дії сторін відповідають закону та не порушують прав та інтересів інших осіб, постановив ухвалу про визнання мирової угоди та закрив провадження у справі.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 ст. 3 ЦПК України, в редакції на час звернення до суду, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ст. 4 ЦПК України, в редакції на час постановлення оскаржуваної ухвали, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 11 ЦПК України, в редакції на час постановлення оскаржуваної ухвали, встановлює диспозитивність цивільного судочинства, яка полягає, зокрема в тому, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 175 ЦПК України (в редакції на час затвердження мирової угоди) мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов’язків сторін та предмета позову. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи.

За змістом вказаної статті мирова угода – це складена сторонами з урахуванням інтересів усіх заінтересованих осіб, що беруть участь у справі, угода, яка визнається судом лише після встановлення законності й обґрунтованості її умов, а також з’ясування думки усіх заінтересованих осіб щодо можливості її визнання. Метою такої угоди є врегулювання спору між сторонами, а її умови можуть стосуватися лише прав та обов’язків сторін та предмету спору, тобто матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Не може визнаватися судом мирова угода, умови якої не пов’язані зі спірними правовідносинами.

Відповідно до частини 5 статті 175 ЦПК України (в редакції на час постановлення оскаржуваної ухвали) якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

Таким чином, умови мирової угоди не повинні суперечити закону, мають стосуватися лише правовідносин сторін, які є предметом спору і не можуть стосуватися вимог, що не заявлялися в позовній заяві.

Із змісту позовної заяви ОСОБА_2 вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу в розмірі 50 000 гривень відповідно до договору займу.

Тобто, між сторонами виникли правовідносини з приводу повернення грошових коштів, отриманих на підставі договору займу та саме наведені обставини становили предмет спору.

Суд першої інстанції вважав за можливе затвердити мирову угоду, укладену ОСОБА_5 з ОСОБА_4 в редакції, поданій до суду, встановивши, що дії сторін відповідають закону та не порушують прав і інтересів інших осіб. При цьому, суд визнав за позивачем ОСОБА_2 право приватної власності на земельні ділянки, які належали відповідачу ОСОБА_4 (загальною площею 2,0315 га та 2,2303 га), призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Виходячи із встановлених обставин справи та вимог закону, апеляційний суд вважає, що ухвала суду першої інстанції про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі підлягає скасуванню, оскільки, затверджуючи мирову угоду, суд першої інстанції визнав перехід права власності на нерухоме майно, що не було предметом спору і не заявлялось у позовній заяві, чим порушив норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги заступника прокурора Донецької області є обґрунтованими.

Окрім того, умови мирової угоди суперечать закону, оскільки відповідно до пункту 15 Перехідних положень ЗК України до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, не допускається:

а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Згідно частинам 1, 2 статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» № 899-IV від 05 червня 2003 року (далі за текстом Закон), у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально.

Вказане положення стосується обміну рівноцінних за цільовим призначенням земельних ділянок (саме для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) в межах єдиного масиву цих земель.

Тобто, обмін земельних ділянок товарного сільськогосподарського призначення повинен відповідати статті 14 Закону та здійснюватися у формі договору міни, який укладається відповідно до вимог Земельного кодексу України та Цивільного кодексу України.

Законодавець не закріпив у ЗК України чи інших законах України порядок міни земельних часток (паїв) в інших випадках.

Отже, аналіз зазначених норм права дає можливість зробити висновок про те, що обміняними можуть бути земельні ділянки за схемою «пай на пай» та лише у випадку, передбаченому статтею 14 Закону.

Згідно із пунктами 1, 4 статті 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема: неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відповідно до пункту 6 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Оскільки суд першої інстанції постановив ухвалу з порушенням норм процесуального права, тому відповідно до пункту 4статті 379 ЦПК України ухвала суду про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 374, 379, 381, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Донецької області задовольнити.

Ухвалу Мар’їнського районного суду Донецької області від 14 червня 2017 року скасувати.

Цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді:

Повний текст постанови складений 01 лютого 2018 року.

Головуючий: