Ухвала суду № 71933511, 18.01.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ЗАЛИШЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ ОСОБА_1

18 січня 2018 року Справа № 808/3200/17 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бойченко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Гавриленко А.О.,

та представників:

позивача – ОСОБА_2В,

відповідача 1– ОСОБА_3,

відповідача 2 - ОСОБА_4,

відповідача 3 - ОСОБА_5

розглянувши у підготовчому засіданні в режимі відеоконференції клопотання представника Головного Управління Національної гвардії України про залишення позовної заяви без розгляду

за позовом ОСОБА_6 (зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (гуртожиток); мешкає за адресою: 71116, АДРЕСА_1)

до 1. Головного Управління Національної гвардії України (03151, м.Київ, вул. Народного Ополчення, 9-а)

2. Військової частини 3057 Національної гвардії України (87525, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Нахімова, буд 186)

3. Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158)

про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Запорізького окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_6 (далі – позивач) до Головного Управління Національної гвардії України (далі – відповідач 1), Військової частини 3057 Національної гвардії України (далі – відповідач 2) та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач 3), в якому позивач просить суд:

1. Визнати незаконними та протиправними дії відповідача 2 щодо утримання із грошового забезпечення позивача військового збору протягом вересня 2015 по січень 2017;

2. Визнати незаконними та протиправними дії відповідача 2 щодо утримання із грошового забезпечення у лютому 2016 року винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за грудень 2015 року в розмірі 3013,89 грн.;

3. Визнати незаконними та протиправними дії відповідача 2 щодо нарахування грошового забезпечення за грудень 2016 року у порушення законодавства України;

4. Визнати незаконними та протиправними дії відповідача 2 щодо нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні за станом здоров’я у порушення законодавства України;

5. Визнати незаконними та протиправними дії відповідача 2 та відповідача 1 щодо оформлення та подання відповідачу 3 документів про призначення пенсії по інвалідності позивачу без зазначення у складі грошового забезпечення щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, з яких був сплачений єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а саме: щомісячна винагорода в розмірі 60%; винагорода за участь в антитерористичній операції, мінімальна допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціальних проблем, а також вихідна допомога при звільненні;

6. Зобов’язати відповідача 2 зробити перерахунок одноразової грошової допомоги, з урахуванням невиплачених коштів за один календарний рік служби, відповідно до наказу МВС України за №639 від 04.07.2014 року «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам» і провести індексацію цих грошових доходів та здійснити відповідну виплату;

7. Зобов’язати відповідача 2 зробити перерахунок грошового забезпечення та здійснити виплату незаконно утриманих коштів у вигляді військового збору, протягом вересня 2015 по січень 2017 року;

8. Зобов’язати відповідача 2 нарахувати та здійснити виплату позивачу незаконно утриманих коштів за грудень 2015 року, у вигляді винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за грудень 2015 року в розмірі 3013,89 грн.

9. Зобов’язати відповідача 2 зробити перерахунок грошового забезпечення за грудень 2016 року, з урахуванням невиплачених коштів, у зв’язку з невірним нарахуванням грошового забезпечення, та здійснити відповідну виплату;

10. Зобов’язати відповідача 2 та відповідача 1 надати відповідачу 3 довідку про розмір виплаченого позивачу грошового забезпечення за період служби за контрактом у військовій частині 3057 НГУ перед звільненням з 09.07.2015 по 31.12.2016 включно, з зазначенням в ній окремими рядками спірних виплат, а саме: щомісячна винагорода в розмірі 60%; винагорода за участь в антитерористичній операції, матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціальних проблем, а також вихідна допомога при звільненні;

11. Зобов’язати відповідача 3 на підставі оновленої довідки відповідача 2 про розмір виплаченого позивачу грошового забезпечення з урахуванням всіх додаткових видів грошового забезпечення з яких сплачується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування здійснити перерахунок призначеної позивачу з 17.01.2017 пенсії по інвалідності та визначити її розмір з врахуванням у складі грошового забезпечення, з якого проводиться її розрахунок, спірні виплати;

12. Зобов’язати відповідача 3 сплатити позивачу пенсію по інвалідності в належному обсязі, починаючи з 17.01.2017 із урахуванням раніше виплачених сум;

13. Зобов’язати відповідача 3 провести розрахунок різниці між фактично виплаченою позивачу пенсією по інвалідності, починаючи з 17.01.2017, та розміром пенсії по інвалідності, що мала бути обчислена, нарахована та сплачена позивачу з 17.01.2017 з врахуванням у складі грошового забезпечення, з якого проводиться її розрахунок, спірних виплат та надати цей розрахунок.

Представником відповідача 1 було заявлене клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, обґрунтоване недотриманням позивачем строку звернення до адміністративного суду, визначеного ст. 122 КАС України (ст. 99 попередньої редакції КАС України). Зазначив, що вимоги ст. 233 КЗпП України не поширюються на військовослужбовців.

У судовому засіданні представники відповідачів підтримали заявлене клопотання.

Представник позивача проти задоволення клопотання заперечив, зазначивши, що позивач дізнався про порушення своїх прав лише 01.08.2017 з довідки відповідача 2. Крім того, вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати норму ст. 233 КЗпП України. Відтак, вважає, що строк звернення до суду позивачем не пропущений. Тому, просив відмовити у задоволенні клопотання.

Вирішуючи клопотання відповідача 1 суд виходить з наступного.

За приписами ст. 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Частиною 1 статті 120 КАС України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Згідно із ч. 3 ст. 120 КАС України строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку.

Відповідно до ч. 9 ст. 120 КАС України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв’язку.

Судом встановлено, що позов зданий позивачем на пошту 16.10.2017 (а.с. 44).

За приписами ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 5 статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Аналогічна норма містилась в ч. 3 ст. 99 попередньої редакції КАС України.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу під час якої йому, як він вважає, було недоплачено відповідачем 2 грошове забезпечення.

Крім того, в обґрунтування підстав звільнення від сплати судового збору позивачем зазначена норма п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов’язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов’язаних з виконанням військового обов’язку, а також під час виконання службових обов’язків.

Отже, даний позов є позовом щодо проходження позивачем публічної служби, а тому для звернення із цим позовом необхідно застосовувати строк визначений ч. 5 ст. 122 КАС України.

Судом встановлено, що позивача було виключено зі списків особового складу відповідача 2 та всіх видів забезпечення на підставі наказу командира відповідача 2 від 16.01.2017 №9.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що про порушення своїх прав він дізнався лише 01.08.2017 з відповіді відповідача 2.

Суд критично оцінює доводи представника відповідача 1 про те, що про порушення свого права позивач повинен був знати під час отримання грошового забезпечення, оскільки відповідачами не надано суду доказів обізнаності позивача із розміром свого грошового забезпечення під час його виплати.

Відтак, судом встановлена дата з якої позивач дізнався про недоплату належних йому платежів - з 01.08.2017.

Щодо посилання представника позивача на норми Кодексу законів про працю України суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

За приписами ст. 1 КЗпП України Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. У частині першій статті 1 Закону України „Про оплату праці“ від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР, який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття „заробітна плата“.

Згідно із преамбулою Закону України «Про оплату праці» цей Закон визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

В даному випадку Закон України «Про оплату праці» не регламентує виплату грошового та інших видів забезпечення військовослужбовцям, зазначені виплати регламентовані статтями 9 та 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII.

За приписами ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.

Оскільки військовослужбовці не є працівниками в розумінні КЗпП України та Закону України «Про оплату праці», отримують не заробітну плату, а грошове та інші види забезпечення, то застосування до цих осіб норм КЗпП України та Закону України «Про оплату праці» не відповідає вимогам чинного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо)».

Відтак, суд відхиляє посилання представника позивача на ст. 233 КЗпП України, оскільки до спірних правовідносин ця норма не може бути застосована.

Отже, з урахуванням вимог ч. 5 ст. 122 КАС України (ч. 3 ст. 99 попередньої редакції КАС України) позивач повинен був подати даний позов до 01.09.2017, проте, як зазначено вище, позов переданий позивачем на пошту лише 16.10.2017, тобто з пропуском строку звернення до адміністративного суду.

Позивачем не надано суду жодного доказу поважності причин пропуску зазначеного строку, відтак цей строк пропущений позивачем без поважних причин.

За приписами ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання представника відповідача 1 та залишення позову без розгляду.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.122, п. 8 ч. 1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання представника Головного Управління Національної гвардії України про залишення позовної заяви без розгляду – задовольнити.

Позовну заяву ОСОБА_7 залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 294,295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Ю.П. Бойченко