Рішення № 71933369, 19.01.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2018 року 15 год. 10 хв.Справа № 808/3971/17 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., за участю секретаря судового засідання Малої Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Василівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (71600, Запорізька область, м. Василівка, пров. Шкільний, 7)

до Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (69006, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 164)

про визнання дій протиправними та скасування постанови державного виконавця,-

за участі представників:

від позивача – не прибув;

від відповідача – не прибув,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Василівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (надалі – позивач) до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області (надалі - відповідач), в якому позивач просить суд скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_1 від 11 грудня 2017 року ВП № 55350184 в частині стягнення з Василівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виконавчого збору у розмірі 12800 (дванадцять тисяч вісімсот) грн.

09 січня 2018 року ухвалою судді Запорізького окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання на 19 січня 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постанова від 11 грудня 2017 року ВП № 55350184 в частині стягнення з Василівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виконавчого збору у розмірі 12800 грн., є незаконною, протиправною та такою, що порушує права позивача. Оскільки управління Пенсійного фонду України є державним органом виконавчий збір згідно з статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» не стягується.

Представник позивача у судове засідання не з’явився, 19 січня 2018 року до суду надійшло клопотання, в якому просить розглянути адміністративну справу у порядку письмового провадження, за відсутністю представника управління, на задоволенні позовних вимог наполягає у повному обсязі.

Представником відповідача, 19 січня 2018 року подані до суду заперечення, в яких просить суд відмовити в задоволені позовної заяви, в яких зазначає, що незважаючи, що боржником є державний орган, виконавчий лист містить вимогу щодо зобов’язання вчинити певні дії, а не стягнення. Тому виконання вказаного виконавчого листа здійснюється у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження». На день відкриття виконавчого провадження рішення боржника було виконано частково в частині розрахунку заборгованості за рішенням суду. Стосовно судового збору то відповідач зазначив, що за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується з боржника, юридичної особи в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника.

Представник відповідача, 19 січня 2018 року подав до суду клопотання, в якому просить розглянути адміністративну справу у порядку письмового провадження, за його відсутності та просить в задоволені адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

За таких обставин та керуючись частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

На підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з’ясував наступне.

11 грудня 2017 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, розглянуто заяву від 06 грудня 2017 року про прийняття виконавчого документа до виконання про примусове виконання назва документу виконавчого листа №2а – 6809/2011 виданий 10 березня 2017 року та постановою відкрито виконавче провадження №55350184.

Виконавчий лист № 2а - 6809/2011 виданий 10 березня 2017 року Василівським районним судом Запорізької області про зобов’язання управління Пенсійного фонду України в Василівському районі Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 за період з 15 лютого 2011 року по 22 липня 2011 року суму пенсії, підвищеної на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, розрахованої відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і законодавчо встановленого розміру, з відрахуванням отриманих сум підвищення до пенсій у вказаний період.

Та пунктом 3 постанови зазначено «Стягнути з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 12800 гривень».

Відповідачем супровідним листом від 11 грудня 2017 року №25620-5034 направлено на адреси стягувача та боржника постанову від 11 грудня 2017 року про відкриття виконавчого провадження.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

При винесенні постанови від 11 грудня 2017 року ВП №55350184 про відкриття виконавчого провадження відповідач керувався Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон №1404), чинним на час винесення оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону України “Про виконавче провадження” визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно частини 5 статті 26 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі виконавчого листа № 2а - 6809/2011 виданого 10 березня 2017 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та в пункті 3 на виконання статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено про стягнення з боржника виконавчого збору/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 12800 грн.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України “Про виконавче провадження” виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Відповідно до частин 3 статті 27 Закону України “Про виконавче провадження” за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Таким чином, державним виконавцем при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження, правомірно в пункті 3 зазначено про стягнення виконавчого збору з боржника.

Згідно частини 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Щодо тверджень позивача, про те що управління Пенсійного фонду України є державним органом то виконавчий збір згідно пункту 5 частини 5 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» не стягуються.

Пунктом 5 частини 5 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчий збір не стягується у разі виконання рішення приватним виконавцем.

Суд не бере до уваги вищезазначені твердження, оскільки судом досліджено документи, які знаходяться в матеріалах адміністративної справи та встановлено, що на підтвердження посилання позивачем на пункт 5 частини 5 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами не додано виконання рішення приватним виконавцем.

Також позивач зазначає в позовній заяві, що судовий збір не стягується якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Суд не приймає такі твердження до уваги та зазначає.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року №440 з метою реалізації Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою.

Відповідно до вказаного Порядку виконанню підлягають рішення - виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» суб'єкти, які видані або ухвалені до 1 січня 2013 року.

Постанова Василівського районного суду м. Запоріжжя прийнята набрала законної сили 19 квітня 2014 року, отже, в даному випадку, виконавчий документ виконується не в порядку Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а в порядку статті 63 розділу VIII Закону України «Про виконавче провадження», а отже виконавчий збір стягується з боржника у порядку та в розмірі встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Також, щодо тверджень позивача, що рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

То суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, що на день відкриття виконавчого провадження рішення суду було виконано в повному обсязі.

При цьому суд зазначає, що приписами чинного Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий збір є заходом, що сприяє виконанню судового рішення, справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Стягнення виконавчого збору у визначеному Законом розмірі є обов’язком державного виконавця при примусовому виконанні рішення, відтак, враховуючи, що рішення суду виконується на підставі Закону України «Про виконавче провадження», приписами якого прямо передбачене справляння з боржника до бюджету виконавчого збору підстави для скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення виконавчого збору відсутні.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Під час розгляду справи відповідач доказів сплати заборгованості не надав, проти позову не заперечив, доводи позивача не спростував.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є недоведеними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову суб’єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб’єкта владних повноважень, пов’язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений частиною 6 статті 287 КАС України.

Рішення складено у повному обсязі 19 січня 2018 року.

Суддя Д.В. Татаринов