Постанова № 71924878, 23.01.2018, Апеляційний суд Харківської області

Провадження № 22-ц/790/536/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року Апеляційний суд Харківської області в складі:

Головуючого - судді Бровченко І.О.,

суддів колегії - Бурлака І.В., Кружиліної О.А.

при секретарі - Афоніна К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2017 року у справі № 644/2603/16-ц (суддя Ізмайлов І.К.) справі за позовом ОСОБА_4 до Територіальної громади в особі Харківської міської ради, ОСОБА_3, треті особи: Державний нотаріус Першої Харківської нотаріальної контори ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

В обгрунтування позовних вимог зазначив, що 16 лютого 2015 року його матір ОСОБА_7 склала на його ім'я заповіт щодо усього свого майна.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 померла, після її смерті залишилась квартира АДРЕСА_1.

27 серпня 2015 року він подав заяву про прийняття спадщини за заповітом до Першої Харківської державної нотаріальної контори, однак, нотаріус йому в цьому відмовив, з підстав відсутності відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_7

Спірна квартира придбана ОСОБА_7 12 грудня 2001 року за договором купівлі-продажу.

10 травня 2012 року за договором дарування квартира перейшла у власність ОСОБА_6 і 27 січня 2015 року зареєстрована за нею.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 травня 2015 року договір дарування від 10 травня 2012 року визнано недійсним.

Через хворобливий стан та короткий проміжок часу, ОСОБА_7 не встигла зареєструвати своє право власності на вищевказану квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

На підставі викладеного, просив визнати за ним в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 право власності на квартиру АДРЕСА_2.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_3.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи відповідно до статті 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що квартира АДРЕСА_4 належала ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 12 грудня 2001 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Озеровою В.В. і зареєстрованого в реєстрі за № 3075 та договору про розірвання договору дарування, посвідченого 03 вересня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєдою Д.С. і зареєстрованого в реєстрі за № 603. Право власності на квартиру було зареєстровано КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 17 вересня 2007 року.

10 травня 2012 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 уклали договір дарування квартири, посвідчений держаним нотаріусом Першої Харківського державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 5-1284, згідно з яким ОСОБА_7 безплатно передала в дар, а ОСОБА_6 прийняла від неї у власність квартиру АДРЕСА_2, яка складається з однієї житлової кімнати, житловою площею 16,6 кв. м., загальною площею 40,0 кв. м.

Після звернення 16 січня 2015 року ОСОБА_7 з позовом в суд до ОСОБА_6 про визнання договору дарування квартири недійсним, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 27 січня 2015 року уклали між собою договір позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Башинською Л.В. за р. №92, за умовами якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_6 грошові кошти у сумі 595000 грн., що за курсом НБУ складало еквівалент 35000 доларів США, які ОСОБА_6 зобов'язалася повернути позикодавцеві в строк до 6 лютого 2015 року

Крім того, на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 27 січня 2015 року ОСОБА_6 та ОСОБА_11 уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Башинською Л.В. за р. №94, згідно з яким ОСОБА_6 передала у іпотеку ОСОБА_11 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_5.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 травня 2015 року позов ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа: ОСОБА_3, про визнання договору дарування недійсним задоволено.

Визнано договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 від 10 травня 2012 року, посвідчений державним нотаріусом Першої Харківської нотаріальної контори за реєстром 5-1284 - недійсним. (а.с. 6-7)

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 28 квітня 2015 року про забезпечення позову накладено арешту та заборону на відчуження квартири АДРЕСА_2 у цивільній справі № 644/459/15-ц за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_12, третя особа ОСОБА_3, про визнання недійсним договору дарування.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 17 червня 2015 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_13 відхилено, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 травня 2015 року залишено без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦПК України, в редакції на час ухвалення судового рішення, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 17 червня 2015 року встановлено, що договір позики грошей та договір іпотеки укладені ОСОБА_6 з ОСОБА_3 після звернення ОСОБА_7 з позовом в суд до ОСОБА_6 про визнання договору дарування квартири недійсним та направлені на позбавлення ОСОБА_7 єдиного житла. Під час судового розгляду справи сторони не заперечували, що ОСОБА_7 мала незадовільний стан здоров'я.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 липня 2015 року представникові ОСОБА_6 - ОСОБА_13 у відкритті касаційного провадження в справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_3, про визнання договору дарування квартири недійсним відмовлено.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року у віці 79 років ОСОБА_7 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

16 лютого 2015 року ОСОБА_7 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_14 в реєстрі № 430 на ім'я ОСОБА_4 за яким спадкодавець заповідав все своє майно, де б таке не знаходилось та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті та на що за законом вона матиме право.

З часу набрання чинності рішення суду з 17 червня 2015 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року, ОСОБА_7 на підставі рішення суду не зареєструвала права власності на квартиру АДРЕСА_1, але на підставі ч. 1 ст. 14 ЦПК України судові рішення є обов'язковими до виконання.

Згідно постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 04 лютого 2016 року державним нотаріусом Першої Харківської нотаріальної контори ОСОБА_5 ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва на спадщину за заповітом після матері ОСОБА_7

Постанова вмотивована відсутністю державної реєстрації на майно за померлою. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_7 не видавалось в зв'язку з відсутністю державної реєстрації права власності за ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_6.

У відповідності зі ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

ОСОБА_4 у встановлений законом шестимісячний строк звернувся з заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_7 і заяв про відмову від спадщини не подавав.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 07 березня 2017 року Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2016 року скасовано. Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 28 квітня 2015 року скасовано. Знято арешт та заборону відчуження квартири АДРЕСА_4.

Достовірно знаючи, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 травня 2015 року визнано договір дарування квартири АДРЕСА_6 недійсним та в провадженні суду перебуває справа за позовом ОСОБА_4 про визнання права власності на спірну квартиру, 20 березня 2017 року ОСОБА_6 та ОСОБА_3 уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до умов якого ОСОБА_6 передала, а ОСОБА_3 набув право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_7.

Задовольняючи позовні вимог суд першої інстанції виходив з того, на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 травня 2015 року ОСОБА_7 набула права власності на спірну квартиру, ОСОБА_4 у встановлений шестимісячний строк звернувся з заявою про прийняття спадщини на підставі заповіту.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3, що при вирішенні спору судом не враховано договір іпотеки, який є дійсним, висновків суду першої інстанції не спростовує.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до вимог ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи, що договір дарування визнано судом першої інстанції недійним та відповідно до вимог ст. 236 ЦК України він є недійсним з моменту його вчинення, визнання наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину не потребують визнання їх недійсними.

Разом з тим, надаючи оцінку договору про задоволення вимог іпотекодержателя, суд першої інстанції помилково послався, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним. Визнання договору про задоволення вимог іпотекодержателя не було предметом розгляду, з відповідними вимогами ОСОБА_4 не звертався.

Приймаючи до уваги викладене, оцінив всі обставин справи та надані докази як окремо, так і в сукупності, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність виключити з мотивувальної частини рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2017 року посилання про нікчемність договору про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до вимог ч. 2 ст. 215 ЦК України. Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, апеляційний суд вважає за необхідне в цій частині змінити рішення суду першої інстанції. В іншій частині рішення суду залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381-384, 389 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2017 змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення суду посилання про нікчемність договору про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до вимог ч. 2 ст. 215 ЦК України.

В іншій частині рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2017 року залишити без змін.

Повний тест судового рішення буде складено 29 січня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий -

Судді:

Повний текст судового рішення складено 26 січня 2018 року.