Постанова № 71918132, 29.01.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2018 року Справа №902/900/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Савченко Г.І. , суддя Павлюк І. Ю.

при секретарі судового засідання Рильнику Д.М.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: ОСОБА_1 (доручення №01-03/86 від 10.01.2018 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради на рішення господарського суду Вінницької області від 26.10.2017 р. у справі №902/900/17 (ухваленого о 11:39 год., у м. Вінниця, повний текст рішення складено 31.10.2017 року)

позивач: Публічне акціонерне товариство "Укртелеком"

відповідач: Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради

про стягнення 170 935,73 грн. заборгованості за надані телекомунікаційні послуги громадянам, що мають пільги

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 26.10.2017 року у справі №902/900/17 (суддя Нешик О.С.) позов задоволено повністю, стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради на користь публічного акціонерного товариства "Укртелеком" 170935,73 грн. боргу по компенсації витрат на надання послуг зв'язку на пільговій основі та 2564,04 грн. відшкодування витрат на сплату судового збору.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України не виправдовує бездіяльність боржника та не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 26.10.2017 року у справі №902/900/17 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю.

В обгрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що фінансування витрат за надані послуги здійснювалось за рахунок коштів державного бюджету на відповідний рік у вигляді субвенцій місцевим бюджетам, тобто в законодавстві чітко передбачено залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, що з 01.01.2016 року жодного акту звіряння відповідача з позивачем не було підписано, таким чином суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, що мають значення для правильного вирішення господарського спору, а також невірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду №902/900/17 від 28.12.2017 року колегією суддів у складі: головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Савченко Г.І., суддя Павлюк І.Ю., поновлено Управлінню праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради пропущений строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради на рішення господарського суду Вінницької області від 26.10.2017 року у справі №902/900/17, встановлено строк ПАТ "Укртелеком" для подання відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) Управлінню праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради копії відзиву та доданих до них документів до 15.01.2018 року, призначено справу №902/900/17 до розгляду на "29" січня 2018 р., зупинено дію рішення господарського суду Вінницької області від 26.10.2017 року у справі №902/900/17.

Від представника позивача 11.01.2018 року надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

17 січня 2018 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду від Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради надійшло клопотання у якому скаржник просив провести судове засідання в режимі відеоконференції та доручити проведення відеоконференції Могилів-Подільському міськрайонному суду Вінницької області.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду у справі №902/900/17 від 17.01.2018 року клопотання Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено, доручено Могилів-Подільському міськрайонному суду Вінницької області забезпечити проведення відеоконференції в 29.01.2018 р. о 11:30 год. у приміщенні Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області.

22 січня 2018 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду від Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" надійшло клопотання у якому скаржник просив провести судове засідання в режимі відеоконференції та доручити проведення відеоконференції господарському суду Вінницької області.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду у справі №902/900/17 від 22.01.2018 року клопотання Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №902/900/17 - задоволено, доручити господарському суду Вінницької області забезпечити проведення відеоконференції 29.01.2018 р. о 11:30 год. у приміщенні господарського суду Вінницької області.

Сторони процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, однак позивач наданим йому процесуальним правом не скористалися та в судове засідання своїх повноважних представників не направив.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю представника позивача.

Відповідно до ч.1 ст.270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ "Укртелеком" є оператором зв'язку, однією з основних діяльностей якого є надання телекомунікаційних послуг, в тому числі місцевого, міжміського, міжнародного зв'язку, і покликаний задовольняти потреби споживачів в належному та якісному їх використанні.

В своїй діяльності позивач керується Законом України Про телекомунікації (№ 1280-ІV від 18.11.2003 р. з подальшими змінами), Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг іншими законодавчими та локальними нормативними актами , які регулюють правові відносини в сфері телекомунікацій.

Згідно ч. 1, 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" телекомунікаційні послуги мають надаватися відповідно до законодавства. Телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про статус ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Закону України "Про охорону дитинства" для певних категорій споживачів встановлені пільги з оплати за послуги зв'язку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ПАТ "Укртелеком" у період з грудня 2015 року по грудень 2016 року визначеним категоріям громадян було надано телекомунікаційних послуг на загальну суму 170935,73 грн., що стверджується розрахунком боргу, розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг та актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги зв'язку, на які надаються пільги тощо (а.с. 10-69).

Колегією суддів встановлено, що між сторонами виникли правовідносини щодо надання послуг зв'язку окремим категоріям споживачів на пільговій основі, та відшкодування витрат за надані послуги розпорядником коштів.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем належним чином виконувались обов'язки щодо надання пільговим категоріям громадян телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Розрахунки витрат для проведення звірок та оплати, акти звіряння розрахунків за надані населенню послуги зв'язку направлялись відповідачу, що підтверджується листами №06-176-2/12-1 від 03.06.2016 року,№06-1263/12-1 від 05.05.2016 року, №06-1435/12-1 від 03.08.2016 року, №06-1617/12-1 від 05.09.2016 року, №06-1756/12-1 від 05.10.2016 року, №06-2100/12-1 від 05.12.2016 року, №06-27/12-1 від 05.01.2017 року та рекомендованими повідомленнями про їх вручення.

Також, розрахунки витрат для проведення звірок та оплати направлялись відповідачу у форматі DBF-файлів електронною поштою. Даний формат введений наказом Мінпраці №535 від 04.10.2007 р. з метою забезпечення надання підприємствами-надавачами послуг на електронних носіях інформації щодо наданих пільг окремим категоріям громадян та автоматизованої перевірки інформації, наданої підприємствами (а.с. 10-69).

Однак відповідач вище зазначені листи залишив без відповіді, а долучені до них розрахунки видатків на відшкодування витрат та акти звіряння розрахунків не підписав.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається що відповідач ухилявся від підписання акту звіряння розрахунків по компенсації витрат на надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення за період з грудня 2015 року по грудень 2016 року, що підтверджується актом про відмову від підписання вищезазначеного акту від 23.10.2017 року посадовими особами Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради (а.с. 87).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Пунктами 1, 6 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Статтею 19 вказаного Закону встановлено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено такими Законами України: Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про прокуратуру", Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

За приписами частини 3 статті 63 Закону України "Про телекомунікації", телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Загальні засади фінансування витрат пов'язаних з наданням пільг на підставі вищевказаних законів визначено безпосередньо у даних законах, зокрема:

- у статті 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вказано, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

- у частині 6 ст. 6 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" вказано, що фінансування витрат, пов'язаних з наданням пільг жертвам нацистських переслідувань, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

- у статті 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" вказано, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством;

- у статті 9 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист" вказано, що витрати, пов'язані з реалізацією цього Закону, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством;

- у статті 23 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" вказано, що фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік.. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ;

- у статті 52 Закону України "Про прокуратуру" вказано, що пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Статтею 89 та статтею 102 Бюджетного кодексу України визначено, що видатки на державні програми соціального захисту (пільги окремим категоріям громадян) здійснюються з місцевих бюджетів та проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг з послуг зв'язку за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року №256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (надалі Порядок).

Пунктом 3 Порядку визначено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Таким чином, розпорядниками коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" від 04 березня 2002 року №256 визначено, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

З вище викладеного вбачається. що, чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання.

Окрім того, законодавством не передбачена залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості, чи власного бажання, а у відповідності до вимог Законів України.

Згідно з частиною 6 статті 48 Бюджетного кодексу України, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частини 1-4 статті 48 Бюджетного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

У листі від 30 червня 2011 року №31-07310-10-24/16584 Міністерство фінансів України роз'яснило, що деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів).

Згідно з пунктом 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 18 лютого 2013 року №01-06/374/2013, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо відсутності видатків на оплату пільг з послуг зв'язку, оскільки відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Окрім того, відповідно до пункту 11 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 №117 "Про єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" відповідач, як уповноважений орган, щомісяця: 1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги; 2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає акт звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга".

Таким чином, доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

З урахуванням вище зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати послуг зв'язку, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень, зобов'язання, які виникли між позивачем та відповідачем не залежать від бюджетного процесу та є гарантією реалізації соціальних норм, закріплених Конституцією України.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Доводи скаржника в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків суду не спростовують.

У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення господарського суду Вінницької області від 26.10.2017р. у справі №902/900/17 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради – без задоволення.

Керуючись ст.ст.129, 269-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 26.10.2017р. у справі №902/900/17 залишити без змін.

2. Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради на рішення господарського суду Вінницької області від 26.10.2017р. у справі №902/900/17 залишити без задоволення.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку, встановленому ст. ст. 287-291 ГПК України.

4. Справу №902/900/17 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.

Суддя Павлюк І. Ю.