Постанова № 71917927, 23.01.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2018 р. Справа№ 915/1134/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Майданевича А.Г.

при секретарі: Ярмак О.В.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 23 січня 2018 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва

на рішення Господарського суду м. Києва

від 02.11.2017р. (повне рішення складено 15.11.2017)

у справі № 915/1134/16 ( суддя А.І. Привалов)

за позовом Прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі

Кабінету Міністрів України

до 1) Миколаївської обласної державної адміністрації

2) Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина"

про зобов'язання вчинити дії, визнання незаконним та скасування розпорядження

В С Т А Н О В И В :

Прокурор Миколаївської області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Миколаївської обласної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" про визнання незаконним та скасування розпорядження Голови Миколаївської обласної державної адміністрації від 04.02.2015 р. № 25-р "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області"; визнання недійсним на майбутнє укладеного 17.02.2015 р. між Миколаївською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" договору про надання в оренду земельної ділянки площею 157 га з кадастровим номером 4823380600:01:000:1753 в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого району; скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 9763443 від 18.05.2015 р. про реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 4823380600:01:000:1753 за Товариством з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина"; скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 9522686 від 24.03.2015 р. про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4823380600:01:000:1753 за Миколаївською обласною державною адміністрацією.

Позовні вимоги обґрунтовані перевищенням Миколаївською обласною державною адміністрацією при прийнятті оспорюваного акту від 04.02.2015 р. № 25-р, повноважень, а саме - розпорядження внутрішніми морськими водами держави, що належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.10.2016 у справі №915/1134/16 позовні матеріали направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва в порядку ст.ст. 16, 17 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києві від 02.11.2017 у справі №915/1134/16 в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваним розпорядженням Товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" передано земельну ділянку із земель водного фонду, яка на момент такої передачі перебувала в запасі, була сформована як об'єкт цивільних прав, на підставі проекту землеустрою, затвердженого у встановленому порядку та у відповідності до визначених повноважень щодо розпорядження землями державної власності. Крім того, оскільки розпорядження спірною земельною ділянкою належить до компетенції місцевого органу влади, права та охоронювані законом інтереси Кабінету Міністрів України у даному випадку не порушені.

Заступник прокурора міста Києва не погодився з прийнятим рішенням та звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов прокурора задовольнити, посилаючись на те, що рішення прийнято з порушенням та неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що спірне розпорядження прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України та з перевищенням визначених законом повноважень, оскільки фактично Миколаївська обласна держана адміністрація розпорядилась водними об'єктами, які належать до внутрішніх морських вод, що є виключною компетенцією Кабінету Міністрів України. Прокурор вказує також на те, що спірна земельна ділянка не може бути об'єктом земельних правовідносин, оскільки є дном лиману та її межі лише частково збігаються зі штучними спорудами, у зв'язку з чим неможливо встановити її межі в натурі та закріпити межовими знаками.

В судове засідання представник Миколаївської обласної державної адміністрації не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку представників прокуратури, позивача, відповідача-2, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача-1, оскільки він не скористався своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення представників прокуратури, позивача, відповідача-2, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Розпорядженням Миколаївської обласної держаної адміністрації № 25-р від 04.02.2015 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" для розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури, підхідного каналу та причальних фронтів із земель державної власності не наданих у власність або користування, в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області; надано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" строком на 49 років земельну ділянку з кадастровим номером 4823380600:01:000:1753 площею 157, 0 га із земель водного фонду для експлуатації та догляду за водними об'єктами) розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури, підхідного каналу та причальних фронтів) із земель державної власності не наданих у власність або користування, в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області.

17.02.2015 між Миколаївською обласною держаною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" укладено договір оренди землі, за умовами якого відповідач-1 зобов'язався, на підставі розпорядження № 25-р від 04.02.2015, передати, а відповідач-2 прийняти у строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури, похідного каналу та причальних фронтів із земель державної власності, не наданих у власність або користування, в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області, площею 157, 0 га із земель водного фонду із кадастровим номером 4823380600:01:000:1753 та строком на 49 років.

18.05.2015 здійснено реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 4823380600:01:000:1753 за Товариством з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" за № 9763443.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими з 01.01.2013 та до державної власності належать землі, розташовані за межами населених пунктів.

Статтею 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин віднесено, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно з п. 7 ст. 13 Закону України "Про місцеві державі адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питання використання землі, шляхом прийняття відповідного розпорядження.

Відповідно до статті ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частинами 5, 8 ст. 122 Земельного кодексу України передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлено статтею123 Земельного кодексу України, за приписами частини першої якої, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: - надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; - формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

Відповідно до ч.ч. 4, 13 ст. 123 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування. Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Таким чином, підставою для прийняття місцевим органом виконавчої влади рішення про передачу в оренду земельної ділянки, що перебуває в державній власності є проект землеустрою, погоджений відповідним органами.

Судом першої інстанції досліджено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" та вірно встановлено, що спірна земельна ділянка відповідно до Класифікації видів призначення земель, затвердженого наказом Держкомзему від 23.07.2010 р. № 548 віднесена до земель водного фонду за кодом 10.01. - для експлуатації та догляду за водними об'єктами.

Згідно з наявних у проекті землеустрою документів, спірна земельна ділянка підлягає відведенню для розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури, похідного каналу та причальних фронтів, тобто - у відповідності до її цільового призначення.

При цьому, проект землеустрою погоджений Відділом Держземагентства у Жовтневому районі Миколаївської області (висновок № 112 від 23.09.2014 р.), Жовтневою районною державною адміністрацією Миколаївської області (висновок № 0147-7 від 01.08.2014 р.), Державним агентством водних ресурсів (висновок № 3691/9/11-14 від 21.07.2014 р.).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 186 Земельного кодексу України прогнозні матеріали, техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель і схеми землеустрою після погодження їх у встановленому порядку розглядаються і затверджуються відповідними органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Проекти землеустрою, підлягають державній експертизі, яка здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, відповідно до закону.

Згідно з ч.ч. 1, 6 ст. 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Місцевим господарським судом встановлено, що Державним агентством земельних ресурсів України проведено державну експертизу проекту землеустрою щодо відведення Товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" земельної ділянки площею 157, 0 га із кадастровим номером 4823380600:01:000:1753 та надано певні зауваження та пропозиції, контроль за виконанням яких покладено на Головне управління Держземагентства у Миколаївській області.

Одночасно, Державним агентством земельних ресурсів України не наведено негативних висновків щодо об'єкту державної експертизи та не відмовлено у її погодженні.

Згідно зі статтею 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" у разі, якщо об'єкт державної експертизи не повною мірою відповідає вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, він повертається на доопрацювання. При цьому вказуються конкретні вимоги, відповідно до яких необхідно внести зміни і доповнення до об'єкта державної експертизи.

У відповідності до п. 3.5.9. Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 03.12.2004 р. № 391 факт внесення виправлень, врахування зазначених у висновку зауважень та пропозицій посвідчується відповідним записом на висновку експертизи керівника експертного підрозділу або керівника підпорядкованого територіального органу земельних ресурсів, на якого покладено контроль за усуненням зауважень державної експертизи.

При цьому, як вбачається з висновку державної експертизи землевпорядної документації №1597-14 від 02.12.2014р., надані Державним агентством земельних ресурсів України зауваження доопрацьовано 05.01.2015р., що підтверджується підписами Заступника начальника Головного управління Держземагентства у Миколаївській області та Начальника відділу державної землевпорядної експертизи.

Крім того, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим - з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим, як цього вимагають приписи ч. 3 ст.186-1 ЗК України.

Відповідно до п. 1 Положення про Державне агентство водних ресурсів України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014р. № 393, Державне агентство водних ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який є реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів.

До повноважень Державного агентства водних ресурсів України входить, серед іншого, погодження документації із землеустрою у випадках та порядку, що визначені Земельним кодексом України та Законом України "Про землеустрій", щодо відповідності зазначеної документації водному законодавству.

На виконання своїх повноважень, Державним агентством водних ресурсів України висновком від 21.07.2014р. № 3691/9/11-14 було погоджено проект землеустрою спірної земельної ділянки, як такий, що відповідає вимогам водного законодавства.

Виходячи з вищенаведеного, відповідачем-2 було дотримано визначену законом процедуру щодо передачі земельної ділянки в оренду та отримано висновок державної експертизи землевпорядної документації.

Стосовно доводів апелянта про те, що спірна земельна ділянка є акваторією Бузького лиману, який належить до водних об'єктів загальнодержавного значення, оскільки відноситься до внутрішніх морських вод, розпорядження якими належить до повноважень Кабінету Міністрів України, в обґрунтування чого прокурор посилається на лист Миколаївського обласного управління водних ресурсів №07/598 від 02.04.2015р., судова колегія зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що інформація, наведена в листі Миколаївського обласного управління водних ресурсів №07/598 від 02.04.2015р. суперечить висновку уповноваженого органу - Державного агентства водних ресурсів України віл 21.07.2014р № 3691/9/11-14, який надано під час розгляду та погодження проекту землеустрою спірної земельної ділянки, і який є чинним на дату прийняття рішення місцевого господарського суду, ніким не оскаржений та не скасований.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Статтею 19 Земельного кодексу України визначено категорії земель за їх основним цільовим призначенням, серед яких визначено, зокрема, землі водного фонду та вказано, що земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать, серед іншого, землі зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами.

Статтею 4 Водного кодексу України також до земель водного фонду віднесено, зокрема, землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами.

До водного фонду України статтею 3 Водного кодексу України віднесено поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

Водний кодекс України розділяє поняття водного об'єкту та земель водного фонду, тобто поняття "землі водного фонду" не охоплюється поняттями "води" та "водний фонд", води та землі - це різні природні ресурси та навіть земельна ділянка дна водойми не охоплюється поняттям водного об'єкта.

При цьому, у випадку будівництва має місце використання саме земельної ділянки дна водойми, порядок передачі в оренду якої регулюється нормами Земельного кодексу України.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 59 Земельного кодексу України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

У відповідності до ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту.

Згідно зі ст. 5 Водного кодексу України до водних об'єктів загальнодержавного значення належать, зокрема, внутрішні морські води, територіальне море, а також акваторії морських портів.

У відповідності до ст. 14 Водного кодексу України до відання Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить, зокрема, розпорядження внутрішніми морськими водами, територіальним морем, а також акваторією морських портів.

Таким чином, Кабінет Міністрів України здійснює розпорядження внутрішніми морськими водами, територіальним морем, а також акваторією морських портів, як водними об'єктами.

Суд першої інстанції, дослідивши проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, а також наявні в матеріалах справи документи, дійшов вірного висновку, що Миколаївською обласною держаною адміністрацією товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" передано саме земельну ділянку, розташовану в межах акваторії Бузького лиману, а не водний об'єкт.

З наявних у проекті землеустрою документів вбачається, що спірна земельна ділянка передається Товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" для розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури, до яких за визначенням Закону України "Про морські порти України" належать рухомі та нерухомі об'єкти, що забезпечують функціонування морського порту.

Тобто, розміщення об'єктів портової інфраструктури передбачає, в тому чисті, здійснення будівництва об'єктів нерухомості, що вказує на передачу відповідачу-2 саме земельної ділянки.

Аналогічні висновки у подібних правовідносинах викладені також Вищим господарським судом України у постановах № 915/887/15 від 23.06.2016 р. та № 915/295/16 від 30.11.2016 р.

Відтак, твердження прокурора, що відповідачу-2 надано в оренду водний об'єкт належними та допустимими доказами не підтверджені.

Стосовно ж повноважень Кабінету Міністрів України щодо розпорядження саме землями водного фонду, судова колегія звертає увагу, що відповідно до визначеної ст.ст. 122, 149 Земельного кодексу України компетенції позивача, останньому належать функції розпорядження земельними ділянками дна територіального моря.

При цьому, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що спірна земельна ділянка, розташована в акваторії Бузького лиману, є дном територіального моря, а відтак, визначені ст. 122 Земельного кодексу України повноваження Кабінету Міністрів України у даному випадку не підлягають застосуванню.

Крім того, однією із ознак земельної ділянки як об'єкта цивільних прав є наявність її кадастрового номеру.

Так, згідно зі ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Як встановлено місцевим господарським судом, 23.09.2014 р. в Державному земельному кадастрі здійснено державну реєстрацію земельної ділянки площею 157 га, розташованої на території Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області з кадастровим номером 4823380600:01:000:1753 категорії - землі водного фонду з цільовим призначенням - для експлуатації та догляду за водними об'єктами.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до п. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

За приписами ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла до висновку, що оспорюваним розпорядженням Товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" передано земельну ділянку із земель водного фонду кадастровий № 4823380600:01:000:1753, яка на момент такої передачі перебувала в запасі, була сформована як об'єкт цивільних прав, на підставі проекту землеустрою, затвердженого у встановленому порядку та у відповідності до визначених повноважень щодо розпорядження землями державної власності, у зв'язку з чим суд не вбачає в діях Миколаївської обласної держаної адміністрації порушень норм закону, які б мали наслідком скасування акту останньої.

Відповідно до ст. 2 ГПК України (в редакції, що діяла на момент звернення з позовом до суду) прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Частиною 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Згідно зі ст. 1 ГПК України (в редакції, що діяла на момент звернення з позовом до суду) підставою звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 21 ГПК України (в редакції, що діяла на момент звернення з позовом до суду) позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Однак, приймаючи до уваги, що за висновками суду розпорядження спірною земельною ділянкою належить до компетенції місцевого органу виконавчої влади, права та охоронювані законом інтереси Кабінету Міністрів України у даному випадку не порушені.

Стосовно вимог прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 17.02.2015 р., суд звертає увагу, що за правилами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені цим кодексом.

За змістом позовної заяви підставою недійсності вказаного договору прокурор визначає незаконність розпорядження Миколаївської обласної державної адміністрації від 04.02.2015 р. № 25-р, яке стало підставою його укладення.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно зі ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, визнання угоди недійсною.

Водночас, у даному випадку оспорюваний договір укладено на підставі розпорядження Миколаївської обласної державної адміністрації, яке за висновком суду прийнято у відповідності до норм чинного на той час земельного законодавства та в межах визначної законом компетенції, у зв'язку з чим наведені прокурором обставини щодо недійсності правочину не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Щодо позовних вимог прокурора про скасування записів у Державному реєстрі речових прав, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 125, 126 Земельного кодексу України, ст. 6 Закону України "Про оренду землі" право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За визначенням ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

У даному випадку відсутні підстави для скасування державної реєстрації прав.

Крім того, суд відзначає, що ст. 6 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено систему органів та суб'єктів, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, до яких віднесено: Міністерство юстиції України та його територіальні органи; суб'єктів державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; акредитованих суб'єктів; державних реєстратори прав на нерухоме майно.

Однак, ані Миколаївська обласна держана адміністрація, ані Товариство з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" не входять до системи органів, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації, в той час як вимоги у даній справі заявлені саме до них.

Зважаючи на вищевказане, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги у вказаній справі, як і доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Апелянтом належними та допустимими доказами не доведено суду факту порушення або невизнання відповідачами його прав або охоронюваних законом інтересів, а, отже, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2017р. у справі №915/1134/16 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 267, 270, 273, 275, 276, 281- 285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду м. Києва від 02.11.2017р. у справі № 915/1134/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2017 у справі № 915/1134/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 915/1134/16 повернути до Господарського суду міста Києва .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

А.Г. Майданевич