Рішення № 71914303, 29.01.2018, Оріхівський районний суд Запорізької області

Справа № 323/2630/17

Провадження № 2/323/62/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2018 року м. Оріхів

Оріхівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючої судді -ОСОБА_1,при секретарі - за участі: представника позивача – представника відповідача – відповідача -ОСОБА_2, адвоката ОСОБА_3, адвоката ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів у розмірі 300000,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів у розмірі 300000,00 грн., в обґрунтування якого зазначив, що 18.03.2009 року відповідач підписав заяву, посвідчену нотаріусом, в якій вказав, що отримав від позивача 300000,00 грн. В цій же заяві відповідач вказав про свій обов’язок продати позивачу земельну ділянку площею 5,8808 га, розташовану на території Новоселівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області після зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. У випадку відмови від укладення договору відчуження відповідач зобов’язався повернути кошти в сумі 300000,00 грн. за першою вимогою. Після підписання вищезазначеної заяви, вказана земельна ділянка була надана позивачу в оренду. У 2016 році відповідач подав позовну заяву, в якій просив серед іншого визнати недійсним договір оренди вищезазначеної земельної ділянки. Подавши такий позов відповідач фактично відмовився від виконання своєї заяви від 18.03.2009 року про продаж вищезазначеної земельної ділянки. На вимогу повернути отримані кошти відповідач не реагує, гроші не повертає. Посилаючись на статті 1046, 1047, 1049, 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, вважаючи дану заяву договором позики, позивач просить стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в сумі 300000,00 грн. та понесені ним судові витрати.

Провадження у справі відкрито 23.10.2017 року та призначено справу до судового розгляду на 03.11.2017 року.

03.11.2017 року у зв’язку із неявкою відповідача розгляд справи було відкладено на 28.11.2017 року.

28.11.2017 року судове засідання було відкладено за клопотанням представника позивача до 13.12.2017 року. Також 28.11.2017 року відповідачем були надані письмові заперечення на позовну заяву.

В судовому засіданні 13.12.2017 року представник позивача заявила клопотання про оголошення перерви в судовому розгляді, у зв’язку із необхідністю надання часу для ознайомлення із запереченнями відповідача. Клопотання задоволене та оголошено перерву до 03.01.2018 року.

З 15.12.2017 року набрав чинності ЦПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII. Пунктом 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У зв’язку із зазначеним розгляд справи продовжено за правилами загального позовного провадження.

03.01.2018 року в судовому засіданні представником позивача надано відповідь на відзив (заперечення) відповідача, у зв’язку із чим представником відповідача заявлено клопотання про надання йому часу для надання заперечень. Клопотання задоволено та розгляд справи відкладено на 29.01.2018 року.

10.01.2018 року до суду надійшли заперечення відповідача (в порядку ст.180 ЦПК України).

В сьогоднішньому судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила задовольнити позов, вказавши, що підписана відповідачем заява являється фактично підтвердженням укладення договору позики.

Відповідач заперечував проти позову, вказавши, що в 2009 році йому були потрібні гроші на лікування в сумі 15000,00 грн. Він звернувся до ОСОБА_6 з проханням допомогти, а позивач запитав, чи є в нього земля. Позивач попросив його принести йому оригінал акту про право власності на землю. Коли він приніс даний акт, то йому позивач сказав, що необхідно підписати деякі папери в нотаріуса. В м. Гуляйполе нотаріус дала підписати папери в трьох місцях. Зазначені папери він не читав, тому що йому не дали такої можливості. Після цього йому дали 15000,00 грн., як він вважав, як орендну плату наперед. Грошових коштів в розмірі 300000,00 грн. він не отримував і про продаж земельної ділянки не домовлявся.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що у заяві не зазначено, що відповідач брав у позику суму у розмірі 300000,00 грн. Оскільки заява відповідача не є підтвердженням укладення договору позики, то немає підстав для задоволення позову.

Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши і дослідивши письмові матеріали справи, аналізуючи і оцінюючи всі надані докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено наступне.

Згідно до заяви від 18.03.2009 року, адресованої в компетентні органи, ОСОБА_5 зазначив, що він отримав від ОСОБА_6 300000,00 грн. 18.03.2009 року. Цією заявою відповідач довів до відома всіх зацікавлених осіб про свій обов’язок продати ОСОБА_6 земельну ділянку площею 5,8808 га, розташовану на території Новоселівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області після зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. У випадку відмови від укладення договору відчуження відповідач зобов’язався повернути кошти в сумі 300000,00 грн. за першою вимогою.

Зазначена заява посвідчена ОСОБА_7, нотаріусом Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області. Факти, зазначені в заяві нотаріусом не перевірялися.

Як встановлено в судовому засіданні та не заперечується сторонами, в 2009 році позивач та відповідач уклали договір оренди належної відповідачу земельної ділянки.

Відповідач у серпні 2017 року звернувся до Оріхівського районного суду Запорізької області із позовною заявою до ОСОБА_6 та ТОВ «Преображенське» про визнання безвідкличної довіреності та договору оренди землі недійсним та усунення перешкод у здійсненні права користування майном.

Після отримання зазначеної позовної заяви ОСОБА_6 направив 14.08.2017 року відповідачу вимогу про повернення 300000,00 грн., оскільки розцінив зазначене як відмову від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки в майбутньому.

Вимога отримана відповідачем 19.08.2017 року та залишена без задоволення і відповідної відповіді про це.

Як вбачається з позовної заяви, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з відповідача, посилаючись на положення ст.ст.1046, 1047, 1049 ЦК України, зазначивши про те, що між ним та відповідачем було укладено договір позики.

Позикові відносини регулюються положеннями глави 71 ЦК України.

Поняття договору позики визначено статтею 1046 ЦК України, згідно з якою за цим договором одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом статті 205 ЦК України сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно із частиною першою статті 206 ЦК України усно можуть вчинятись правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

За статтею 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов’язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов’язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка (заява) як документ, що підтверджує боргове зобов’язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов’язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Як вбачається з правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11.11.2015 року у справі № 6-1967цс15, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Із заяви, складеної 18.03.2009 року, вбачається, що 18.03.2009 року ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_6 300000,00 грн.

З подальшого змісту заяви щодо зобов’язання продати ОСОБА_6 земельну ділянку вбачається, що сума в розмірі 300000,00 грн. отримана в рахунок майбутнього продажу земельної ділянки після зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення.

Також заява про отримання грошових коштів містить зобов’язання про їх повернення у разі відмови від укладення договору відчуження.

Таким чином, із змісту заяви від 18.03.2009 року не вбачається, що відповідач брав в борг у позивача грошові кошти, оскільки в заяві вказано про отримання грошових коштів за продаж в майбутньому земельної ділянки.

Інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення договору позики сторони не надали.

Згідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд приходить до висновку про безпідставність вимог позивача про стягнення з відповідача грошових коштів за договором позики, оскільки суд розглядає позовні вимоги в межах заявлених вимог, а позивачем та його представником не доведено належними доказами факт укладення між позивачем та відповідачем договору позики.

Відмова у позові не позбавлятиме позивача можливості захистити свої права шляхом пред’явлення позову на інших підставах.

Керуючись ст.ст. 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів у розмірі 300000,00 грн. - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Оріхівський районний суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 31.01.2018 року.

Суддя О.П. Гуцал