Постанова № 71913016, 31.01.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 219/5196/17 Номер провадження 22-ц/775/67/2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2018 року м. Бахмут

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Жданової В.С., Соломахи Л.І.,

за участю секретаря Марченко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 9 листопада 2017 року, ухваленого судом у складі головуючого судді Фролової Н.М. у місті Бахмуті, в справі номер 219/5196/17, за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

В травні 2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до Артемівського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 29 травня 2008 року між ним та відповідачкою було укладено кредитний договір, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 13000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачкою зобов'язань, покладених на неї кредитним договором, станом на 30 квітня 2017 року утворилась заборгованість у загальній сумі 125521,60 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 13621,63 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 102384,66 грн.; заборгованість за пенею - 3300,00 грн., штрафи: 250,00 грн. (фіксована частина); 5965,31 грн. (процентна складова), яку позивач просив стягнути з ОСОБА_1

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 9 листопада 2017 року позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 29 травня 2008 року у розмірі 29380,02 грн., яка складається з наступного: заборгованість за кредитом в розмірі 13621,63 грн. та заборгованість по процентам за користування кредитом - 15758,39 грн.

Вирішено питання про судові витрати.

Із вказаним рішенням не погодився позивач - ПАТ КБ «Приватбанк» та подав апеляційну скаргу, в якій просив апеляційний суд скасувати рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 9 листопада 2017 року в частині відмови і стягненні суми та ухвалити нове рішення, задовольнивши позов ПАТ КБ «Приватбанк» в повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що при ухвалені рішення судом першої інстанції порушені ст. ст. 1054-1056 ЦК України та 10, 60, 61, 212-214 ЦПК України. Суд не врахував, що процентна ставка за кредитним договором відповідача є змінюваною. Банк, як кредитор мав право збільшити її, або зменшити, попередивши позичальника не пізніш як за 15 календарних днів. Ці умови банк виконав.

Вважає, що позивачем надані належні та допустимі докази укладання кредитного договору, з умовами якого відповідач погодився. Відповідач не оскаржував ані збільшення кредитного ліміту, ані зміну (як збільшення так і зменшення) відсоткової ставки.

В судове засідання апеляційного суду представник ПАТ КБ «Приватбанк» не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгул справи за його відсутністю (а.с. 28, т. 2).

Відповідачка ОСОБА_1 та її представник в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, відповідно до ст. 130 ЦПК України. Представник відповідачки надав заяву про розгляд справи за його відсутністю (а.с. 30, т. 2).

Відповідно до пункту 9 розділу ХШ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року, який набрав чинність з 15.12.2017 року, справи у судах апеляційної інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю сторін та представника відповідачки.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судове рішення відповідає.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 29 травня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом подачі анкети-заяви, відповідно до якої відповідач отримав кредиту розмірі 13000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с. 8, том 1).

З розрахунку заборгованості за договором від 29 травня 2008 року вбачається, що заборгованість за кредитом станом на 30 квітня 2017 року становить 125521,60 грн., яка складається з наступного: заборгованість за кредитом - 13621,63 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 102384,66 грн.; заборгованість за пенею - 3300,00 грн., штрафи: 250,00 грн. (фіксована частина), 5965,31 грн. (процентна складова) (а.с. 48-52, том 1).

Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, виходив з обґрунтованості заявлених позовних вимог саме в частині стягнення заборгованості в розмірі 29380,02 грн., яка складається з: 13621,63 грн. - заборгованості за кредитом, 15758,39 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом.

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і відповідає фактичним обставинам справи.

В апеляційній скарзі позивач оскаржує рішення суду лише в частині позовних вимог, в задоволенні яких судом першої інстанції було відмовлено, а саме: в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за підвищеними процентами за користування кредитом, пені, штрафів та комісії.

Тому апеляційний суд перевіряє правильність постановленого судом першої інстанції рішення саме в цій частині.

Правовідносини з приводу надання кредиту регулюються Цивільним кодексом України та Законом України «Про банки та банківську діяльність».

Відповідно до статті 2 Закону банківським кредитом визнається будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання сплати процентів та інших зборів з такої суми.

Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Статтями 1048, 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що 29 травня 2008 року відповідачка ОСОБА_1 уклала з ПАТ КБ «Приватбанк» кредитний договір, який складається з анкети-заяви, Умов та правил надання банківських послуг, відповідно до умов якого отримав кредит в розмірі 13000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

З заяви-анкети, яка підписана відповідачем, вбачається, що «Я ознайомлений та згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані мені для ознайомлення в письмовій формі…» (а.с. 8 том 1 зв. стор.).

Підписавши вказану заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та користуючись кредитними коштами, апеляційний суд вважає, що між сторонами по справі існують кредитні правовідносини, щодо яких сторони погодили істотні умови договору кредиту про суму кредиту, строку її повернення та розміру процентів.

Пунктом 5.5. Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що за користування кредитом банк нараховує проценти в розмірі, встановленому тарифами банку із розрахунку 360 календарних днів у році (а.с. 15).

Відповідно до довідки про Умови кредитування за використанням кредитки «Універсальна» передбачено повернення процентів за користування кредитними коштами в розмірі 7% від заборгованості, але не менш 50,00 грн. та не більш залишку заборгованості (а.с. 9). Тобто, Умовами та правилами надання банківських послуг, з якими ознайомлена відповідачка 29 травня 2008 року, не передбачено нарахування подвійних відсотків на всю суму заборгованості, як зазначене в рішенні №906 СП-2014-6635230 від 02.04.2014 року ( а.с. 200).

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив заборгованість за процентами в зазначеному розмірі з урахуванням як зниження так і підвищення процентної ставки.

Доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Позовні вимоги щодо наявності заборгованості за пенею та штрафами суд вважає також необґрунтованими за наступних підстав.

Позивачем не враховані положення Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року, який набув чинності з 15 жовтня 2014 року (далі - Закон № 1669 -УП).

Відповідно до ст. 2 Закону №1669-УП на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому КМУ переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особа підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому КМУ переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1669 -УП цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 ст.11 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

На виконання абзацу 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 р. №1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 р. №1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 р. у №1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція».

02 грудня 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».

Пунктом 1 та 3 вказаного Розпорядження, затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком та визнано такими, що втратили чинність: розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція»; розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року №1079 «Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053».

Судом встановлено, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є м. Бахмут Донецької області, яке відповідно до розпоряджень КМУ від 30.10.2014 р. та від 02.12.2015 р. входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

За наведених підстав, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відтак апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Приведені в апеляційні скарзі доводи висновків суду не спростовують та не впливають на правильність винесеного рішення.

Отже, підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 9 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Судді: