Рішення № 71909283, 31.01.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 січня 2018 року № 826/7684/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного суду міста Києва, територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, за участю третіх осіб - Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) до Деснянського районного суду міста Києва, територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (далі - відповідачі), за участю третіх осіб - Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Деснянського районного суду міста Києва і територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо ненарахування і невиплати їй при виході у відставку вихідної неоподатковуваної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла до 27.03.2014 року);

- зобов'язати Деснянський районний суд міста Києва видати наказ про виплату судді у відставці ОСОБА_1 вихідної неоподатковуваної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла до 27.03.2014 року);

- зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві нарахувати і виплатити їй вихідну неоподатковувану допомогу у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла до 27.03.2014 року).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працювала суддею понад 25 років. Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 2016 року її було звільнено з посади судді Деснянського районного суду міста Києва у відставку відповідно до п. 9 частини 5 статті 126 Конституції України (подання суддею заяви про відставку).

Після звільнення позивач звернулася до відповідачів і третьої особи - Державної судової адміністрації України із заявами про виплату їй вихідної допомоги відповідно до законодавства. У задоволенні вказаних заяв ОСОБА_1 було відмовлено у зв'язку з тим, що постанова Верховної Ради України про відставку прийнята після набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким виключена частина 1 статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що передбачала виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою.

Такі відмови ОСОБА_1 вважає протиправними, оскільки вона була обрана суддею під час дії Закону України «Про статус суддів», який діяв до 2010 року і передбачав право на отримання вихідної допомоги без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку, та в подальшому стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI також передбачала пов'язане з цим право на отримання вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат.

Однак, на думку позивача, відповідачі в порушення вказаних норм закону відмовили їй у виплаті вихідної допомоги, тим самим порушивши вимоги Конституції України і норм міжнародного права, визнаних Україною.

Позивач надіслала заяву, в якій просила розглядати справу за її відсутності.

Відповідачі та треті особи своїх представників до суду не направили, письмові заперечення проти позову не надіслали.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент прийняття відповідного рішення), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент прийняття відповідного рішення), суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 27.11.1990 року ОСОБА_1 обрана народним суддею Ватутінського районного народного суду міста Києва.

14.12.2000 року обрана суддею Ватутінського районного суду міста Києва безстроково.

01.11.2001 року позивач переведена на посаду судді новоутвореного Деснянського районного суду міста Києва.

22 вересня 2016 року Верховною Радою України прийнято постанову «Про звільнення суддів» №1600-VIII, якою ОСОБА_1 звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку відповідно до пункту 9 частини пятої статті 126 Конституції України.

Згідно з наказом голови Деснянського районного суду міста Києва № 149-ос-к від 03.10.2016 року ОСОБА_1 відраховано із штату суду у зв'язку із поданням заяви про відставку.

В січні 2017 року позивач звернулася до відповідачів і третьої особи - Державної судової адміністрації України із заявами, в яких просила:

- голову Деснянського районного суду міста Києва - видати наказ про виплату їй вихідної неоподатковуваної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла до 27.03.2014 року);

- територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві - нарахувати і виплатити їй вихідну неоподатковувану допомогу у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла до 27.03.2014 року);

- Державну судову адміністрацію України - здійснити відповідне фінансування територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві для нарахування і виплати їй вказаної допомоги.

Листами Державної судової адміністрації України від 03.02.2017 року № 0103-17-96/17, Державної судової адміністрації України від 21.02.2017 року № 6-392/17 ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні вказаних заяв.

В листах зазначено, що чинним на момент звільнення позивача Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачено нарахування та виплату вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку.

Відповідь Деснянського районного суду міста Києва у матеріалах справи відсутня.

Не погоджуючись із такими відмовами, позивач звернулася до суду з цим позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Пунктом 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України (в редакції, чинній до 30 вересня 2016 року) передбачалось, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Відповідно до положень статті 120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI (в редакції, чинній до 30 вересня 2016 року) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи, загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 склав понад 25 років, що дало їй можливість скористатися своїм правом на відставку. 22 вересня 2016 року Верховною Радою України прийнято постанову, якою ОСОБА_1 звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку. Отже, 22 вересня 2016 року повноваження позивача як судді припинились.

На думку ОСОБА_1, у зв'язку з виходом у відставку вона має право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою.

Однак, на переконання суду, такі вимоги позивача є безпідставними з огляду на таке.

Так, відповідно до частини третьої статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року №2862-XII, судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Проте, вказаний закон втратив чинність 01 січня 2012 року на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ.

Положеннями частини першої статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI (у редакції Закону, що діяла до 01 квітня 2014 року) передбачалося, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Однак, пунктом 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1116-VII внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI та виключено статтю 136.

Згідно з Прикінцевими положеннями Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» вказані зміни набрали чинності з 01 квітня 2014 року.

Внесені Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні»зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині скасування положень статті 136 цього Закону є чинними, неконституційними не визнавались.

30 вересня 2016 року набрали чинності норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIIІ, частиною першою статті 143 якого передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Вирішуючи питання щодо співвідношення наведених норм суд звертає увагу на положення статті 58 Конституції України, якою визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

При цьому рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, норми статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року №2862-XII, статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, статті 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIIІ щодо виплати судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги не мають зворотної дії в часі.

В даному випадку до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді, а саме: станом на 08 вересня 2016 року.

Оскільки датою виходу судді у відставку є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата подання заяви про відставку чи дата звільнення з посади (відрахування зі штату суду), і на момент винесення Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді у зв'язку із поданням заяви про відставку (22 вересня 2016 року) діяли норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, яким не передбачалось нарахування і виплата спірної вихідної допомоги, суд приходить до висновку про відсутність у позивача права на отримання вказаної допомоги. Відмовляючи ОСОБА_1 у виплаті вихідної допомоги відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.В. Аблов