Рішення № 71909102, 25.01.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2018 року м. Чернігів Справа № 825/2015/17

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Падій В.В.,

за участю секретаря Кондратенко О.В.,

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про визнання відмови протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2К.) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, в якому просить суд: визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, викладену у листі від 12.07.2017 за № Р-16212/0-8137/6-17 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою; зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 та винести наказ про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства на території Ніжинської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що позивач 24.04.2017 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства на території Ніжинської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області. До заяви позивачем було додано: копія паспорту; викопіювання з кадастрової карти (графічні матеріали), на яких відображено бажане місце розташування земельної ділянки. Однак, листом від 23.05.2017 № Р-9810/0-4596/6-17 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області повідомило позивача про той факт, що відповідно до інформації, наданої Міськрайонним управлінням у Ніжинському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, та графічного матеріалу з бажаним місцем розташування земельної ділянки вбачається, що бажана земельна ділянка включена до державного акту на право колективної власності колишнього Колективному сільськогосподарському підприємству «Дружба» від 17.08.1995 серії II-ЧН № 000040, який на сьогоднішній день не скасований, право колективної власності не припинено. Крім того, у листі відповідачем зазначено, що, на момент звернення позивача із відповідною заявою, чинним законодавством України не врегульовано питання щодо повноважень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у частині розпорядження землями колективної власності, надання земельних ділянок із земель колективної власності не входить до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області. Отже, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області не має правових підстав щодо надання позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою. Не погоджуючись із листом відповідача, та отримавши інформацію про той факт, що бажана позивачем земельна ділянка не включена до складу земель колективної власності колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства «Дружба», позивач 13.06.2017 звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства на території Ніжинської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області. Листом від 12.07.2017 за № Р-16212/0-8137/6-17 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, із зазначенням підстав, аналогічних підставам, викладеним відповідачем у листі від 23.05.2017 № Р-9810/0-4596/6-17. Вважаючи відмову Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою протиправною, позивач звернувся до суду за захистом охоронюваних законом прав та інтересів

Позивач та його представник у судове засідання не з’явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, надіслали до суду клопотання про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та зазначив, що оскільки земельна ділянка, щодо якої позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, включена до земель колективної власності колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства «Дружба» та з урахуванням того факту, що надання земельних ділянок з земель колективної власності не входить до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області відповідач, у оскаржуваних правовідносинах, діяв у межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що 24.04.2017 ОСОБА_2 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства на території Ніжинської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області. До заяви позивачем додано: копія паспорту; викопіювання з кадастрової карти (графічні матеріали), на яких відображено бажане місце розташування земельної ділянки.

Листом від 23.05.2017 № Р-9810/0-4596/6-17 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області повідомило позивача про той факт, що відповідно до інформації, наданої Міськрайонним управлінням у Ніжинському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, та графічного матеріалу з бажаним місцем розташування земельної ділянки вбачається, що бажана земельна ділянка включена до державного акту на право колективної власності колишнього Колективному сільськогосподарському підприємству «Дружба» від 17.08.1995 серії II-ЧН № 000040, який на сьогоднішній день не скасований, право колективної власності не припинено. Крім того, у листі відповідачем зазначено, що, на момент звернення позивача із відповідною заявою, чинним законодавством України не врегульовано питання щодо повноважень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у частині розпорядження землями колективної власності. Отже, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області не має правових підстав щодо надання позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою (а.с.10).

Не погоджуючись із листом відповідача від 23.05.2017 № Р-9810/0-4596/6-17, та отримавши інформацію про той факт, що бажана позивачем земельна ділянка не включена до складу земель колективної власності колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства «Дружба», позивач 13.06.2017 звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства на території Ніжинської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області.

Листом від 12.07.2017 за № Р-16212/0-8137/6-17 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, із зазначенням підстав, аналогічних підставам, викладеним відповідачем у листі від 23.05.2017 № Р-9810/0-4596/6-17 (а.с.11).

Вважаючи оскаржувану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Так, статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

У свою чергу, правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовані Земельним кодексом України від 25.01.2001 № 2768-III (далі - ЗК України).

Статтею 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 2 статті 22 ЗК України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

При цьому, пунктом «а» частини 3 статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Пунктом «в» частини 3 статті 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.

Частиною 4 статті 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).

Вказана норма кореспондується із положеннями частини 3 статті 123 ЗК України.

З вищевказаних правових норм ЗК України вбачається, що підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою.

Виходячи з аналізу вищевказаних законодавчих положень у системному їх зв'язку, суд дійшов висновку, що перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

При цьому, про виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прямо зазначено в ухвалі Конституційного Суду України від 29.09.2015 № 44-у/2015 «Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України» (Справа № 2-40/2015).

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного суду України від 19.01.2016 (справа № 824/167/15-а/21-3690а15).

Водночас, як вбачається з матеріалів справи: викопіювання з планово-картографічного матеріалу Ніжинської сільської ради, плану зовнішніх меж земель, переданих у колективну власність, картографічних даних з мережі Інтернет (а.с.12,48,49,50), земельна ділянка, щодо якої позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, включена до державного акту на право колективної власності колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства «Дружба» від 17.08.1995 серії II-ЧН № 000040 (а.с.13,14).

При цьому, у матеріалах справи відсутні жодні належні та допустимі докази внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права колективної власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Дружба» на вищевказану земельну ділянку.

Таким чином, Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області, правомірно, у відповідності з положеннями частини 7 статті 118 ЗК, відмолено у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства на території Ніжинської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області, оскільки вказана земельна ділянка перебуває у колективній власності колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства «Дружба».

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, у відповідності до статті 50 Закону України від 22.05.2003 № 858-IV «Про землеустрій» (далі – Закон № 858-IV) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема, і рішення Верховної ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом).

Частиною 2 статті 22 Закону № 858-IV передбачено, що рішення Верховної ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України.

У свою чергу, як зазначалось судом вище, порядок безоплатної приватизації земельних ділянок державної і комунальної власності регулює стаття 118 ЗК України, відповідно до частини 7 якої передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Тобто, рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймаються щодо земельних ділянок, які перебувають виключно у державній або комунальній власності, однак спірна земельна ділянка знаходиться у колективній власності.

Таким чином, оскільки чинним законодавством України не врегульовано питання щодо повноважень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у частині розпорядження землями колективної власності, то у відповідача відсутня компетенція щодо розпорядження землями, які знаходяться у комунальній власності.

За таких обставин та з урахуванням встановлення судом фактів перебування земельної ділянки, щодо якої позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, у колективній власності колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства «Дружба» і відсутності у Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області компетенції у наданні земельних ділянок у власність із земель колективної власності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправної відмови Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення документації із землеустрою, викладеної у листі від 12.07.2017 за № Р-16212/0-8137/6-17, і задоволення позовних вимог ОСОБА_2 у цій частині.

При цьому, судом не приймається до уваги посилання позивача у адміністративному позові на той факт, що, всупереч положенням наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 № 12 «Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру у Чернігівській області», відмова у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою була надана відповідачем у формі листа, а не шляхом винесення відповідного наказу, оскільки: по-перше: вищевказаним наказом затверджені виключно положення про територіальні органи Держгеокадастру у Чернігівській області та не передбачено форм наказів про задоволення чи відмову у задоволенні заяв про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою; по-друге: питання щодо реєстрації наказів у системі електронного документообігу, визначені наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 10.04.2014 № 129 «Про деякі питання реєстрації документів в автоматизованій системі діловодства», проте останнім реєстрація наказу про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою не передбачено.

Отже, з аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку, що листом від 12.07.2017 за № Р-16212/0-8137/6-17 відповідач відмовив ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

При цьому, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства, відповідач здійснював владні управлінські функції на основі законодавства.

Аналогічна правова позиція була висловлена і ОСОБА_3 Судом України у постанові від 13.07.2016 (справа №21-1265а16).

Щодо позовної вимоги ОСОБА_2 про зобов’язання Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 та винести наказ про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства на території Ніжинської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області, то остання також не підлягає задоволенню, оскільки є похідною від першої позовної вимоги, у задоволенні якої судом було відмовлено.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 (вул. Синяківська, 75-а/9, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600, реєстраційний номер облікової картки платника податків -НОМЕР_1) - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1,2 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України).

У відповідності до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (стаття 297 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому, у відповідності до підпункту 15.5. пункту 15 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Рішення суду у повному обсязі виготовлено 31.01.2018.

Суддя В.В. Падій