Рішення № 71907101, 17.01.2018, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/14774/17

Провадження № 2/752/1507/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

17 січня 2018 рокуГолосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Мирошниченко О.В.

за участю секретаря Мархотко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», треті особи: Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», ОСОБА_2, про визнання недійсним договору в частині, -

в с т а н о в и в:

У липні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просив визнати частково недійсним договір купівлі-продажу кредитного портфелю від 20 липня 2001 року, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором № ML 702/818/2008 від 03 квітня 2008 року, укладеним між ПАТ 2ОТП Банк» та ОСОБА_1; визнати частково недійсним договір про відступлення права вимоги, посвідчений 20 липня 2011 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. за реєстровим номером 5127, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», в частині відступлення прав вимоги за договором іпотеки № PML № 708/818/2008, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дорогій В.А. 03 квітня 2008 року, за реєстровим номером 1122, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 В обґрунтування позовних вимог зазначає про те, що 03 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» укладено кредитний договір № ML 702/818/2008. Відповідно до п. 2 частини 1 кредитного договору банк надав позивачу кредитні кошти в розмірі 130 000,00 доларів США, з кінцевим терміном повернення коштів 03 квітня 2023 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позивач перед банком між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» укладено договір іпотеки № PML 702/818/2008, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дорогій В.А. 03 квітня 2008 року за реєстровим номером 1122.

Під час перегляду заочного рішення Київського районного суду м. Харкова 28 січня 2016 року по справі № 640/19220/13-ц у справі за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, стало відомо , що 20 липня 2011 року між ТОВ «ОТП Банк» та ТОВ «Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю.

Згідно п. 3.1 договору купівлі-продажу кредитного портфелю - в порядку та на умовах, визначених цим договором, Банк продає (переуступає) ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори (перелік, яких міститься у Додатку 1 до цього договору), а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» приймає такий кредитний портфель та зобов'язується сплати на користь банку винагороду. У відповідності до витягу з Додатку № 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 20 липня 2011 року Банк відступив право вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором та договорами забезпечення, укладеними з позивачем.

Крім того, 20 липня 2011 року між Банком та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» був уколений договір про відступлення права вимоги, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. за реєстровим № 5127. Згідно п.п.1.1., 1.1.1, 1.2 договору про відступлення права вимоги Банк передає та відступає ТОВ «ОТП Факторинг Україна» сукупність прав, належних йому за договорами забезпечення, включаючи, але не обмежуючись, правом звернення стягнення на заставне майно. Таким чином, до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли права іпотеко держателя за договором іпотеки № PML 702/818/2008 від 03 квітня 2008 року, який укладений між банком та ОСОБА_2

ОСОБА_1 вважає, що договір купівлі-продажу кредитного портфелю від 20 липня 2011 року та договір про відступлення права вимоги, посвідчений 20 липня 2011 року ПН ДМНО Бондар І.М. за реєстровим № 5127 повинні визнані частково недійсними в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором № PML 702/818/2008 від 03 квітня 2008 року, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Як вбачається зі змісту укладеного договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 20 липня 2011 рок, умови вказаного договору мають ознаки договору факторингу, оскільки відповідно до Розпорядження Нацкомфінпослуг від 06.02.2014 р. № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесені сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів) як:

-фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги;

-набуття відступленого права грошової відступленого права грошової вимоги, утому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення;

-отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено право на здійснення операцій з надання фінансових послуг. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюється законами про діяльність відповідно фінансової установи та нормативно- правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.

Статтею 23 цього Закону передбачено, що держане регулювання ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Відповідно до п. 1 Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2010 року № 157, Держфінпослуг є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

Таким чином, зазначеним законом визначено, що виключне право та/або обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюється закономи та нормативно - правовими актами державного органу, що здійснює регулювання ринків фінансових послуг.

Пунктом 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядження Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, визначено, що до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів):

-фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги;

- набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення;

- отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на яку базується відступлення.

Тобто, на момент укладання між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» договору купівлі-продажу кредитного портфелю існували обмеження щодо укладання договорів факторингу, встановлені п. 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, в частині набуття фактором відступленого права грошової вимоги за договорами факторнгу до боржників-фізичних осіб.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2 статті 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг визначено, що «договір факторингу» означає договір, укладений між однією стороною (позичальником) та іншою стороною (фактором), відповідно до якого , зокрема, постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейнго або домашнього використання. Для особистого, сімейного або домашнього використання товари можуть придбати лише фізичні особи.

Україна приєдналася до Конвенції УНІДРУА відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг» від 11 січня 2006 року № 3301-IV.

Частиною другою статті 10 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, міститься інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦK України недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 1 - 3. 5. 6 ст. 203 ЦК України, як правило, має наслідком визнання правочину недійсним.

Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, спірні договори відступлення прав вимоги за кредитним договором та договором іпотеки не відповідають приписам чинного законодавства, оскільки боржником за угодою про відступлення права грошової вимоги є фізична особа, що є порушенням чинного законодавства

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засідані заперчував проти задоволення позовних вимог та надано письмові заперечення проти позову.

Представник третьої особи ПАТ «ОТП Банк» та третя особа ОСОБА_2 у судове засідання не з'явились з невідомих для суду причини.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши і проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено, що 03.04.2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» було укладено Кредитний договір № ML 702/818/2008. Відповідно до п. 2 частини 1 кредитного договору ЗАТ «ОТП Банк» надав ОСОБА_1 кредитні кошти в розмір 130 000,00 доларів США, з кінцевим терміном поверненян коштів 03 квітня 2023 року.

20.07.2011 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» був укладений Договір купівлі-продажу кредитного портфелю. (а.с.18).

У відповідності до ст.3.1 цього Договору купівлі-продажу кредитного портфелю «В порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець продає(переуступає) Покупцю права на Кредитний портфель, який включає в себе Кредитні договори (перелік яких міститься у Додатку № 1 до цього Договору), а Покупець приймає такий Кредитний портфель та зобов'язується сплатити на користь Продавця винагороду.

Як вбачається з додатку до цього Договору кредитний договір з позивачем входить до Кредитного портфелю що був проданий.

Як вбачається із матеріалів справи 20.11.2011 р. між ТО В "ОТП Факторинг Україна" (фактор), ПАТ "ОТП Банк" (клієнт) укладено договір відступлення права вимоги (надалі - договір відступлення), відповідно до п. 1.1 якого у зв'язку із укладенням договору купівлі-продажу кредитного портфелю №б/н від 20.07.2011 р. між фактором та клієнтом, за яким клієнт передав фактору право вимоги за кредитними договорами, перелік яких міститься у Додатку №1 (надалі --- кредитні договори), укладеними між клієнтом та позичальниками клієнта, перелік яких міститься у Додатку №1 до даного договору (надалі - боржники), що забезпечений іпотекою/заставою за договорами іпотеки/договорами застави (надалі - договори забезпечення), укладеними між клієнтом (в договорах забезпечення іменується "Іпотекодержатель" чи "Заставодержатель") та боржниками/Третіми особами договорах забезпечення іменуються "Іпотекодавець(ці)" чи "Заставодавець(ці) сторони домовились про наступне: п. 1.1.1 клієнт передає та відступає фактору сукупність прав, належних клієнту за договорами забезпечення, включаючи, але не обмежуючись, правом звертати стягнення на заставлене майно.

У п. 1.2 договору сторонами погоджено, що за цим договором до фактора переходять всі права клієнта, як сторони, що іменується "Іпотекодержатель'/"Заставодержатель" у зобов'язаннях, які виникли на підставі договорів (включаючи право звернення стягнення на предмет іпотеки/застави).

Згідно п. 2.2 договору відступлення клієнт протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту набуття чинності цим договором зобов'язується надіслати боржнику/Іпотекодавцю/Заставодавцю повідомлення про відступлення прав за договорами забезпечення на користь фактора. Повідомлення повинно бути направлено на адресу Боржника/Іпотекодавця/Заставодавця, зазначену в договорах забезпечення, рекомендованим листом з описом вкладення.

Із укладеного договору відступлення вбачається, що у зв'язку із укладанням договору купівлі-пролажу кредитного портфелю №б/н від 20.07.2011 р. між фактором та клієнтом за основними зобов'язаннями, що виникли із кредитних договорів, в порядку ст. 35 Закону України "Про іпотеку" ПАТ «ОТП Банк» було здійснено також відступлення прав ПАТ «ОТП Факторинг Україна» за іпотечним договором від 03.04.2008 р. за №PML-SME702/818/2008, укладеним в забезпечення виконання боржниками основних зобов'язань.

Доказів неправомірного укладення та визнання недійсності у судовому порядку вказаного договору купівлі продажу кредитного портфелю №б/н від 20.07.2011 р. в матеріалах справи немає.

При цьому, силу ст. 24 Закону України "Про іпотеку" відступлення прав за іпотечним договором є неодмінним наслідком відступлення права вимоги за основним зобов'язанням, що в даному випадку було здійснено шляхом укладення між ПАТ "ОТП Банк" (клієнт) (клієнт) та TOB "ОТП Факторинг Україна" договору купівлі- продажу кредитного портфелю (факторингу) №б/н від 20.07.2011 р. та договору про відступлення права вимоги від 20.07.2011р.

Згідно із ст.1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст.1079 Цивільного кодексу України фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Посилаючись на вказані статті позивач зазначив, що при укладанні договору факторингу TOB "ОТП Факторинг Україна" повинно було мати право на здійснення факторингових операцій.

Проте, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що договір відступлення права вимоги від 20.07.2011 р. спрямований на передачу права вимоги від однієї сторони до іншої. При цьому, за договором факторингу фактор фінансує клієнта за визначену плату, а останній відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Таким чином, основною умовою договору факторингу є фінансування певної особи, а відступлення права вимоги лише опосередковує вказану дію фінансової установи. У зв'язку з цим, суд дійшов висновку, що зазначений договір не є договором факторингу.

Суд відзначає, що позивач виходить із помилкового ототожнення правової природи договору факторингу із договором про відступлення прав за іпотечним договором, таким чином визначаючи підстави недійсності останнього на основі порушення вимог цивільного законодавства щодо порядку та умов укладення договору факторингу.

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивачем не було належним чином обґрунтовано чим саме порушені його права при укладенні відповідачами оспорюваного Договору, стороною якого позивач не є, оскільки вказаний Договір не змінює розміру зобов'язань позивача, а також не створює для нього нових зобов'язань.

Статтею 203 ЦК України врегульовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цього Кодексу, такими вимогами, зокрема, є:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин. повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За правилами ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша интересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд вважає безпідставними заявлені за позовом позовні вимоги визнати Договір купівлі-продажу кредитного портфелю від 20.07.2011 року, укладеного між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк», недійсним в частині відступлення права Вимоги за Кредитним договором № ML 702/818/2008 від 03.04.2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк».

Відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписом ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків.

Оскаржуваний договір відповідає вимогам встановленим ч. 5 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. 512 ЦК України, ст. 514 ЦК України, ст. 1077 ЦК України, ч.1 ст. 1079 ЦК України.

Зазначені норми законодавства та інші положення чинного законодавства не встановлюють обмежень щодо відступлення права грошової вимоги до боржників, які не є суб'єктами господарювання.

Відповідно до п.п. «а» пункту 2 ст. 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг (Оттава 28.05. 1988 року), постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання.

Однак, ні зазначеною нормою, ні іншими статтями цієї Конвенції УНІДРУА(Оттава 28.05. 1988 року) про міжнародний факторинг, не встановлено жодних обмежень щодо складу осіб, по відношенню до яких здійснюється уступка права вимоги при укладенні договорів факторингу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. У п. 11 ст. 4 цього закону встановлено, що до фінансових послуг відноситься послуги факторинг. Ст. 34 «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено перелік видів діяльності які потребують ліцензування, до такої діяльності надання факторингу не відноситься.

Посилання у позові на недотримання Розпорядження № 231 від 03.04.2009 року Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України не може бути підставою для визнання договору недійсним, оскільки це розпорядження не обмежує, а конкретизує (роз'яснює) фінансову операцію.

За приписами п.1 Розпорядження № 231 від 03.04.2009 року Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг Українивіднесено до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів) набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором на якому базується таке відступлення.

Відповідно до цієї постанови суду судом визнано у правовідносинах по укладеному 12.11.2010 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» Договору купівлі-продажу кредитного портфелю відсутність існування обмежень щодо відступлення права грошової вимоги до боржників, які не є суб'єктами господарювання.

Суду не надано доказів того, що укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» договір купівлі-продажу кредитного портфелю від 29.06.2010 року, якимось чином порушує права та законні інтереси позивача.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Щодо позовних вимог позивача про визнання частково недійсним договір про відступлення права вимоги, посвідчений 20 липня 2011 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. за реєстровим номером 5127, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», в частині відступлення прав вимоги за договором іпотеки № PML № 708/818/2008, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дорогій В.А. 03 квітня 2008 року, за реєстровим номером 1122, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 суд зазначає, що згода позичальника та майнового поручителя у кредитному договорі від 03.04.2008 року № ML 702/818/2008 та договору іпотеки від 03.04.2008 року № PML 702/818/2008 року не передбачена.

Згідно ч.5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Як і зазначає сам позивач у позовній заяві, ч.1 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях..

На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність відмовити в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.16,524,530,203,215,627 ЦК України, ст.ст.10,11,57-61,208,209,212-215,218 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

У задоволенні позову - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя