Ухвала суду № 71906967, 23.01.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-сс/793/12/18 Справа № 712/15762/17 Категорія: ст.ст. 131, 170 КПК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5з участю прокурораОСОБА_6

потерпілого ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси кримінальне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 на ухвалу слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 грудня 2017 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про накладення арешту на нерухоме майно у кримінальному провадженні № 12014250040001865 від 12.05.2014 р. за ч. 1 ст. 190 КК України, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

19 грудня 2017 року ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_12 звернулись до слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси із клопотанням про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, з метою заборонити псування, пошкодження, знищення, перетворення, передачі, відчуження, а також заборони проживання та перебування там будь-яких осіб, крім тих, які проживають там протягом тривалого часу, а саме з 2006 року: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та інші особи за їх згодою.

В обґрунтування клопотання вказали, що СВ Черкаського ВП ГУ НП в Черкаській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12014250040001865 від 12 травня 2014 року за ч. 1 ст. 192 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що до ЧВП ГУ НП в Черкаській області звернулась ОСОБА_10, про факт шахрайських дій зі сторони ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг", що виявились у переконуванні заявника про наявність заборгованості перед останніми у розмірі 42 075 доларів США за кредитним договором від 18 липня 2006 року та необхідності її виплати.

16.06.2017 р. нині покійний чоловік ОСОБА_14 отримав листа від невідомої до цього особи ОСОБА_15 з вимогою виплатити борг за кредитним договором від 18.07.2006 р., право на що вона набула від ТОВ "ОТП Факторинг Україна" за договором відступлення права вимоги.

Згодом ОСОБА_16 невідомим чином стала власником іпотечного майна квартири АДРЕСА_1 та відчужила 5 грудня 2017 року цю квартиру ОСОБА_7

06.12.2017 р. невідомі люди із застосуванням фізичної сили без жодного рішення суду проникли до вказаної квартири та примусово виселили ОСОБА_11 та ОСОБА_9 з неї.

Відмовляючи в задоволенні клопотання ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про накладення арешту на нерухоме майно у кримінальному провадженні № 12014250040001865 від 12.05.2014 р. за ч. 1 ст. 190 КК України, слідчий суддя в ухвалі зіслався на те, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_7, тому накладення арешту на квартиру не відновить прав заявників, а обраний ними спосіб накладення арешту не відповідає вимогам КПК України та призведе до порушення права теперішнього власника майна розпоряджатись ним. Також, слідчий суддя зазначив, що заявники просять накласти арешт на квартиру в межах кримінального провадження, відкритого за ч. 1 ст. 190 КК України, яке має досить опосередковане відношення до квартири.

Не погоджуючись з даною ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_12 в апеляційній скарзі ставлять питання про її скасування та постановлення нової ухвали, якою клопотання ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_12 задоволити та накласти арешт на житлову квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

В обґрунтування своїх вимог апелянти вказують, що ухвала суду винесена з істотним порушенням вимог КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неповнотою судового розгляду.

Зазначають, що судом не взято до уваги вимоги ч. 1 ст. 170 КПК України, де вказано, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існують достатні підстави вважати, що воно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом.

Вказують, що ні ОСОБА_16, ні ОСОБА_7 не є належними набувачами права власності на квартиру, що підтверджується Інформаційною довідкою від 13.12.2017 р.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, пояснення ОСОБА_7 та його захисника, які заперечили проти задоволення апеляції, та дослідивши матеріали провадження і перевіривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

При застосуванні будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню (ст. 3 КПК України).

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. 94, ст. 132, ст. 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні осіб, які звертаються з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до п.п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. При цьому згідно до п.п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Дослідивши викладене мотивування клопотання, на думку судової колегії, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 в розумінні вимог ст. 132 КПК України не надали достатніх і належних доказів тих обставин, на які послалися у клопотанні, а тому судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено в задоволенні їх клопотання про арешт майна.

Згідно ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку.

В своїй апеляції скаржниці ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_17 посилаються на те, що вони є власниками нерухомого майна, а саме: квартири за адресою – АДРЕСА_2.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що власником квартири за адресою: АДРЕСА_2, - є ОСОБА_7, згідно договору купівлі-продажу від 05.12.2017 р.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05.02.2014 р. позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_10, ОСОБА_14, ОСОБА_12 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, вимоги задоволені та встановлено спосіб реалізації квартири шляхом продажу та виселено ОСОБА_10, ОСОБА_14 та ОСОБА_12 Дане судове рішення пройшло всі судові інстанції, набрало чинності та виконано, що підтверджено сторонами та матеріалами кримінального провадження.

Відповідно до ч.1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Колегія суддів приходить до переконання, що майно, яке ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 просять суд арештувати, в тому числі об’єкт нерухомості, а саме – квартиру за адресою: АДРЕСА_2, не належать ОСОБА_10, ОСОБА_9 та ОСОБА_17, оскільки власником даного майна є ОСОБА_7

Колегія суддів вважає, що суд 1 інстанції правильно вказав, що накладення арешту на майно позбавить права на нього його законного володільця – ОСОБА_7

Отже, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_12, ОСОБА_17, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 слід залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 грудня 2017 року без змін.

Керуючись ст.ст. 170, 309, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Ухвалу слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 грудня 2017 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про накладення арешту на нерухоме майно у кримінальному провадженні від 12.05.2014 р. за ч. 1 ст. 190 КК України – залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_17, - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду є остаточна і оскарженню не підлягає.

Головуючий :

Судді :