Постанова № 71884145, 24.01.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/5147/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Мінаєвої О.М.

суддів: Бартош Н.С. , Макаренко Я.М.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2017 по справі № 820/5147/17, суддя Бадюков Ю.В., м. Харків

за позовом Головного управління ДФС у Харківській області

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про накладення арешту на майно,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДФС у Харківській області (далі за текстом – позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі за текстом – відповідач), в якому просив суд накласти арешт на майно фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (податковий номер НОМЕР_1) (далі по тексту – відповідач, ОСОБА_1С.) на підставі рішення від 02.11.2017 року за № 3607/ФОП/20-40-14-10-16.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2017 року в задоволенні адміністративного позову Головного управління ДФС у Харківській області до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про накладення арешту на майно - відмовлено в повному обсязі.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасувати, та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що у спірних правовідносинах платником податків, всупереч вимогам закону, фактично відмовлено податковому органу у проведенні фактичної перевірки, у зв’язку з чим контролюючим органом прийнято рішення про застосування до платника податків умовного адміністративного арешту його майна, а тому, на виконання вимог статті 94 Податкового кодексу України, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 як платника податків.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 29 серпня 2017 року на підставі пп. 80.2.5 п. 80.2 ст.80 Податкового кодексу України, контролюючим органом винесено наказ № 4357 "Про проведення фактичної перевірки” (а.с.7).

На підставі зазначеного наказу та направлень на перевірку від 29.08.2017 р. № 6458 та №6457 фахівцями контролюючого органу здійснено вихід на фактичну перевірку ОСОБА_1 (а.с.9, 10).

Представник відповідача – адвокат ОСОБА_2 04.09.2017 р. не допустив фахівців Головного управління ДФС у Харківській області до проведення перевірки, про що складено акт недопуску до проведення фактичної перевірки № 2503/20/40-1410/НОМЕР_1 (а.с.8).

Враховуючи наявність підстав для застосування адміністративного арешту майна, передбачених статтею 94 Податкового кодексу України, начальником Головного управління ДФС у Харківській області винесено рішення про застосування адміністративного арешту майна платників податків.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із безпідставності заявлених позовних вимог, оскільки рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 3607/ФОП/20-40-14-10-16 від 02.11.2017 р. про застосування адміністративного арешту майна платника податків фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 не було підтверджено судом протягом 96 годин, тобто фактично припинило свою дію.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 94.1 ст. 94 Податкового кодексу України, адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Відповідно до п.п. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України, арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Пунктами 94.4 - 94.6 ст. 94 Податкового кодексу України передбачено, що арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків. Арешт майна може бути повним або умовним. Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов'язковому попередньому отриманні дозволу керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається: платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна.

Відповідно до п. 94.10 ст. 94 Податкового кодексу України, арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено).

Статтею 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції) встановлено, що провадження у справах з питань підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту платника податків здійснюється на підставі подання за зверненням органів державної податкової служби при здійсненні ними передбачених законом повноважень.

Відповідно до частини 8 вищезазначеної статті, у разі постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі суд приймає у триденний строк, але не пізніше ніж протягом 96 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення заявника до суду, постанову по суті заявлених вимог, яка підлягає негайному виконанню.

Аналіз вищевказаної норми доводить, що дотримання передбаченого нею порядку звернення до суду забезпечує вирішення питання про підтвердження арешту в межах 96-годинного терміну, встановленого п. 94.10 ст. 94 Податкового кодексу України.

Колегією суддів встановлено, що Головне управління ДФС у Харківській області не зверталось до Харківського окружного адміністративного суду з поданням до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна, застосованого на підставі рішення про застосування адміністративного арешту майна платників податків від 02 листопада 2017 року № 3607/ФОП/20-40-14-10-16, прийнятого заступником начальника Головного управління ДФС у Харківській області.

Натомість, Головне управління ДФС у Харківській області звернулося в загальному порядку до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило суд накласти арешт на майно фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на підставі рішення заступника начальника Головного управління ДФС у Харківській області від 02.11.2017 року № 3607/ФОП/20-40-14-10-16.

Таким чином, на час прийняття судом першої інстанції оспорюваної постанови, рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 02.11.2017 року № 3607/ФОП/20-40-14-10-16 про застосування умовного адміністративного арешту майна відповідача не підтверджено судом, тобто фактично припинило свою дію у зв’язку з відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10 (96 годин), рішення суду про визнання арешту майна обґрунтованим.

Із урахуванням вищевикладеного, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову Головного управління ДФС у Харківській області про накладення арешту на майно відповідача, застосованого на підставі рішення заступника начальника Головного управління ДФС у Харківській області від 02.11.2017 року № 3607/ФОП/20-40-14-10-16, оскільки позивачем порушено встановлений ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції) порядок звернення до суду із такою вимогою, у зв’язку з чим на час розгляду справи судом першої інстанції по суті минуло більше 96 годин, встановлених п. 94.10 ст. 94 Податкового кодексу України, тобто, рішення позивача про застосування умовного адміністративного арешту майна відповідача припинило свою дію.

Будь-яких інших доводів, крім обґрунтованості підстав для прийняття рішення від 02.11.2017 року про застосування умовного адміністративного арешту майна фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, позивачем в апеляційній скарзі не наведено.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно п.1 ч.1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2017 по справі № 820/5147/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_3Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повний текст постанови складено 29.01.2018 р.