Постанова № 71883898, 29.01.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2018 рокуЛьвів№ 876/12208/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Ужгородської міської ради на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, прийняту 9 листопада 2017 року у м. Ужгороді суддею Фазикошом О.В. (час складення повного тексту постанови не вказано), у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про скасування рішення та зобов’язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

20 жовтня 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1Ю.) засобами поштового зв’язку подала до суду адміністративний позов, у якому після уточнення своїх вимог просила визнати нечинним та скасувати п. 7.94 рішення № 182 від 21 квітня 2016 року Ужгородської міської ради (далі – ОСОБА_2) «Про надання та відмову у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», яким їй було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0180 га під закладом побутового обслуговування (швейна майстерня) по вул. Яроцькій, 3 у м. Ужгороді.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 9 листопада 2017 року у справі № 308/1136/16 позов було задоволено.

Вказане судове рішення оскаржене ОСОБА_2, яка у апеляційній скарзі просить його скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 У обґрунтування своїх вимог посилається на неврахування судом першої інстанції того, що на момент прийняття оспорюваного рішення ОСОБА_2 ФОП ОСОБА_1 перестала бути орендарем нежитлового приміщення по вул. Яроцькій, 3 у м. Ужгороді, розташованого на земельній ділянці, на яку вона претендувала.

Особи, які беруть участь у справі, на виклик апеляційного суду не прибули, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до частини 2 статті 313 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких мотивів.

Задовольняючи позов ФОП ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Оспорюване позивачем рішення ОСОБА_2 (п. 7.94) прийняте без належного мотивування з посиланням на конкретні норми законів чи інших нормативно-правових актів.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до приписів частини 3 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, 16 листопада 2015 року ФОП ОСОБА_1 було подано заяву від 12 листопада 2015 року про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки до ОСОБА_2. У заяві позивач зазначала, що просить дати дозвіл на підготовку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Яроцькій, 3, площею 0,0180 га для обслуговування орендованого майна швейної майстерні з подальшою передачею у оренду. До заяви додала «договір оренди, свідоцтво ФОП, графічні матеріали з суміжниками земельної ділянки».

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування регламентовано приписами статті 123 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі – ЗК).

Частиною 2 статті 123 ЗК передбачено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до положень частини 3 статті 123 ЗК відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об'єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Позивач у даному позові просила визнати нечинним та скасувати пункт 7.94 рішення ОСОБА_2 № 182 від 21 квітня 2016 року.

Таким чином, після спливу місячного строку з дня реєстрації 16 листопада 2015 року заяви ФОП ОСОБА_1 від 12 листопада 2015 року, вона набула право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу і наявність пункту 7.94 рішення ОСОБА_2 № 182 від 21 квітня 2016 року жодним чином не могла вплинути на це, оскільки здійснення замовлення на виготовлення проектної документації можливе без отримання дозволу на її виготовлення.

Окрім того, апеляційний суд додатково звертає увагу на те, що на час прийняття ОСОБА_2 оспорюваного ФОП ОСОБА_1 рішення № 182 від 21 квітня 2016 року строк дії договору оренди нежитлового приміщення від 4 червня 2010 року між позивачем та Департаментом міського господарства ОСОБА_2 закінчився і не був продовжений, а отже ФОП ОСОБА_1 перестала бути орендарем нежитлового приміщення по вул. Яроцькій, 3 у м. Ужгороді.

Відповідно до положень частини 1 статті 796 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.

Якщо наймодавець не є власником земельної ділянки, вважається, що власник земельної ділянки погоджується на надання наймачеві права користування земельною ділянкою, якщо інше не встановлено договором наймодавця з власником земельної ділянки (частина 3 статті 796 ЦК).

Приписи вказаної правової норми, на переконання апеляційного суду, свідчать про те, що право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля (споруда), нерозривно пов’язане із правом на користування самою будівлею (спорудою).

Відтак, з огляду на відсутність у ФОП ОСОБА_1 на час вирішення її заяви від 12 листопада 2015 року права на користування об’єктом комунальної власності по вул. Яроцькій, 3 у м. Ужгороді (літ. А площею 30,5 м2), місце розташування земельної ділянки, на яку претендувала позивач у вказаній заяві, не відповідало вимогам закону, а отже у ОСОБА_2 були належні правові підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

При цьому суд апеляційної інстанції, виходячи із принципу перевали суті над формою, вважає, що сам факт недостатнього обґрунтування пункту 7.94 рішення ОСОБА_2 № 182 від 21 квітня 2016 року не дає підстав для визнання його протиправним і скасування лише із цих підстав.

Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На переконання апеляційного суду, при вирішенні даного публічно-правового спору суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у своєму рішенні, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права. Тому оскаржувана постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Ужгородської міської ради задовольнити.

Скасувати постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 9 листопада 2017 року у справі № 308/1136/16 та ухвалити нову, якою у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді Л.П.Іщук

ОСОБА_3

Постанова у повному обсязі складена 29 січня 2018 року.