Постанова № 71883879, 25.01.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий І інстанції: Нестеренко С. Г.

Суддя-доповідач: Русанова В. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2018 р. м. ХарківСправа № 524/3945/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Русанової В.Б.

суддів: Бартош Н.С. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання - Ружинської К. О.,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Богунова О. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26.09.2017 р., м. Кременчук Полтавської області, (повний текст складено 29.09.2017 р. ) по справі № 524/3945/17

за позовом ОСОБА_4

до Кременчуцької міської ради Полтавської області , Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області

про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просив стягнути з виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі та перебування в стані вимушеного прогулу на суму 78588 грн. за період з 09 грудня 2016 року по дату винесення рішення судом та моральну шкоду у сумі 100000 грн.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 26.09.2017р. частково задоволено адміністративний позов.

Стягнуто з виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради Полтавської області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу з 10 грудня 2016 року по 26 вересня 2017 року в сумі 83685,60 грн.

Стягнуто з виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області на користь Державного бюджету України судовий збір за подання адміністративного позову в розмірі 836,86 грн. за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради.

Відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні позову в іншій частині вимог.

Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області (далі відповідач), не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не повне встановлення обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення суду і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на не врахування судом доводів відповідача щодо не звернення позивача з заявою до виконавчої служби про примусове виконання судового рішення.

Позивач надав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду - залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняте нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача в судовому засіданні просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно з ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_4 поновлено на посаді начальника управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради або іншій рівноцінній посаді згідно постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року у справі № 524/3957/16-а , яка набрала законної сили (а.с. 4-9).

Судом першої інстанції встановлено та визнано відповідачем, що постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року в частині поновлення позивача на посаді не виконана.

Враховуючи не виконання судового рішення в частині поновлення на посаді позивач звернувся до суду з позовом про виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, починаючи з 09 грудня 2016 року по день постановлення рішення.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та правомірності позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 КЗпП України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України).

Статтею 236 КЗпП встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до частини першої статті 370 КАС судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною другою статті 372 КАС встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 3 частини першої статті 371 КАС передбачено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Частиною четвертою статті 372 КАС законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України № 1404 "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404). Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.

Колегія суддів зазначає, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Судом встановлено та визнано відповідачем, що постанова суду від 18 квітня 2017 року в частині поновлення на посаді позивача не виконана, наказ про поновлення не видано, до робочого місця не допущено.

За таких обставин вірними є висновки суду першої інстанції про встановлення факту затримки виконання відповідачем постанови суду від 18 квітня 2017 року.

Доводи апеляційної скарги щодо невиконання судового рішення з підстав не пред'явлення його до примусового виконання не впливають на висновки суду, оскільки зазначені обставини не звільняють відповідача від обов'язку виконати судове рішення.

Крім того, стаття 236 КЗпП не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Також з матеріалів справи вбачається, що позивач вживав дії щодо виконання судового рішення, а саме звертався до відповідача з заявами про поновлення на посаді та заявою про видачу виконавчого листа, який не був виданий позивачу з підстав направлення справи до Вищого адміністративного суду України.

Розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача, в апеляційній скарзі не оскаржується.

У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

В силу приписів ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: …; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Таким чином, вказана правова норма визначає критерії для оцінювання дій, бездіяльності та рішень суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, а тому суб'єкти владних повноважень повинні враховувати ці критерії-принципи, приймаючи будь-яке рішення та вчиняючи будь-які дії. А оскільки дотримання всіх критеріїв свідчить про якість та природу прийнятих рішень та вчинених дій, то недотримання хоча б одного з них тягне наслідком визнання їх протиправними та необґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів на спростування висновків суду та правомірності невиконання судового рішення в частині поновлення на посаді позивача.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області залишити без задоволення.

Постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26.09.2017 по справі № 524/3945/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач В.Б. РусановаСудді Н.С. Бартош Л.В. Курило Повний текст постанови складено 29.01.2018 р.