Постанова № 71883529, 25.01.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/26890/15 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів: Парінова А.Б., Беспалова О.О.

за участю:

секретаря судового засідання Сергієнко Т.О.,

представника позивача - Авраменко Ю.М.,

представника відповідача - Пінчука Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧК Альтернатива» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧК Альтернатива» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.08.2015 №0005992208 та №0006002208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить зазначене рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування доводів своєї скарги посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Обґрунтовуючи доводи своєї скарги, апелянт зазначає, що висновки акта, на підставі яких прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є необґрунтованими, а господарські операції між ним та його контрагентом-постачальником ТОВ «Старт-Сейл» мали реальний характер та спричинили зміну майнового стану їх учасників.

У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити. Представник відповідача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції виходить із таких фактичних обставин.

Колегія суддів апеляційної інстанції, перевіряючи у межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення місцевого адміністративного суду, зазначає наступне.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ЧК Альтернатива» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Смарт-Сейл» за весь період взаємовідносин., за результатами якої складено акт перевірки від 14.08.2015 №510/1-26-50-22-08/35756835.

Згідно із висновками акта, встановлено порушення платником податків: п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на прибуток у загальній сумі 120365,00 грн., а саме по періодах: річна 2014 року у сумі 120365,00 грн. та п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на додану вартість за перевіряємий період у розмірі 133740,00 грн., а саме, по періодах: жовтень 2014 року у сумі 39084,00 грн. та грудень 2014 року у сумі 94656,00 грн.

Обґрунтовуючи такі висновки, відповідач послався на те, що операції позивача із його контрагентом - ТОВ «Смарт-Сейл» не мали реального характеру.

На підставі акта перевірки від 14.08.2015 №510/1-26-50-22-08/35756835 відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення:

від 27.08.2015: №0005992208, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства у загальному розмірі 150456,25 грн., з них за основним платежем 120365,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 30091,25 грн.;

від 27.08.2015 №0006002208, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 200610,00 грн., з них за основним платежем 133740,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 66870,00 грн.

Не погоджуючись з податковими повідомлення-рішеннями Позивачем подано скарги до ГУ ДФС у м. Києві, за результатом розгляду скарги ГУ ДФС у м. Києві прийнято рішення від 06.11.2015 №16960/10/26-15-10-05-35, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скарги без задоволення.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд попередньої інстанції мотивував своє рішення тим, що висновки відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, є обґрунтованими, внаслідок чого такі рішення прийняті правомірно, а підстави для їх скасування відсутні.

Перевіривши правову оцінку обставин справи, повноту їх встановлення та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про таке.

Відповідно до підпункту 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до приписів підпункту 14.1.81 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, в силу вимог пункту 198.2 статті 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас, згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість у відповідності до вимог ПК України є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Натомість, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Наведене кореспондується з приписами пункту 198.6 статті 198 ПК України, відповідно до яких не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України (пункт 201.8 статті 208 ПК України).

Наразі встановленню підлягають обставини реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондується з наведеними вище нормами ПК України.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем (Покупець), з однієї сторони та ТОВ «Смарт Сейл», з іншої сторони 13.10.2014 укладено Договір поставки №13-10/14.

У відповідності до п. 1.1 - п. 1.3 та п. 2.4 Договору №13-10/14, Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти і оплатити продукцію для виробництва кормів та кормових добавок для сільськогосподарських тварин і домашньої птиці в асортименті та кількості згідно видаткових накладних (надалі - «продукція»). , Умови поставки - DDP (склад Покупця) Інкотермс 2010. Продавець зобов'язується передати Покупцю оригінали документів, а саме: Договір (одноразово), рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні (на кожну партію продукції). Строк поставки продукції складає 7 (сім) робочих днів з моменту прийняття замовлення до виконання.

Факт виконання умов за зазначеними договорами та оплати їх вартості підтверджується документально. Господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності.

Реальність виконання вказаного договору з ТОВ «Смарт Сейл» підтверджується копіями наступних первинних та розрахункових документів, наявних в матеріалах справи: рахунків-фактур, видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

При цьому, в акті перевірки відповідач не заперечував наявності у позивача всіх належно оформлених первинних документів, які підтверджують його право на формування витрат та податкового кредиту.

Стосовно посилань податкового органу на відсутність первинних документів, що підтверджують факт переміщення товарів від Постачальника до Покупця відповідно до договору поставки, таких як товарно-транспортні накладні, подорожні листи, довіреності, тощо, колегія суддів зазначає, що вони є безпідставними з огляду на те, що за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Колегія суддів також зазначає, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників. При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, згідно пункту 1.12 договору поставки №13-10/14 від 13.10.2014 поставка товару здійснюється на умовах DDP до складу Покупця відповідно до Міжнародних правил ІНКОТЕРМС 2010.

Термін DDP «поставка зі сплатою мита» офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати ІНКОТЕРМС 2010 означає, що продавець здійснює поставку покупцю товар, який пройшов митне очищення для імпорту, без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця, включаючи (у відповідних випадках) будь-які «мита», а також оплата витрат митного очищення, податків, митних і інших зборів) на імпорт до країни призначення.

Термін DDP передбачає максимальний обсяг обов'язків продавця.

Зокрема, за цією умовою продавець зобов'язаний за власний рахунок укласти договір перевезення товару до названого місця призначення, надати нерозвантажений товар у розпорядження покупця або іншої особи, призначеної покупцем, на будь-якому прибулому транспортному засобі, у названому місці призначення, в узгоджену дату або в межах періоду, узгодженого для поставки та нести всі ризики втрати чи пошкодження товару до моменту здійснення його поставки.

З огляду на викладене, обов'язок транспортування і оплати згідно умов DDP склад покупця, було покладено на продавця, який власне і повинен був поставити товар на склад покупця (позивача) власним транспортом, за допомогою своїх працівників, або ж укласти відповідні договори з перевізником та оплачувати його послуги. Тому усі договори транспортування, акти приймання-передачі, банківські виписки про оплату послуг тощо, які свідчать про поставку товарів позивачу повинні були знаходитися у продавця.

Отже вимога щодо обов'язкової наявності у позивача товарно-транспортних накладних є безпідставною.

Таким чином, на момент проведення перевірки у ТОВ «ЧК Альтернатива» були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до валових витрат та податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагенту, а аналіз наданих позивачем податкової накладної, інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження формування податкового кредиту та валових витрат по операції з ТОВ «Смарт Сейл», яка була предметом перевірки.

Матеріали справи також містять докази подальшого використання товару, придбаного у ТОВ «Смарт Сейл» для здійснення власної господарської діяльності, а саме виробництва із придбаної сировини кормів для тварин, а також документи, що підтверджують наявність для цього трудових, виробничих та матеріальних ресурсів.

Так, на виконання ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року позивачем було надано наступні документи на підтвердження вищевказаних обставин: оборотно-сальдові відомості по рахунку 104 «машини та обладнання» за 4 квартал 2014 року та січень 2015 року - липень 2017 року; копію наказу про проведення модернізації та ремонту змішувача харчових продуктів від 01.04.2014; копії наказу про введення в експлуатацію основних засобів від 29.02.2012, 30.03.2012 та від 30.04.2012; договір суборенди нерухомого майна та обладнання від 01.01.2012 зі змінами та доповненнями; копію наказу про проведення поточного ремонту складу від 29.02.2012 із кошторисом матеріалів; копію наказу про проведення ремонтних робіт від 29.05.2014; копію наказу про проведення поточного ремонту від 01.07.2015 із погодженням орендодавця; оборотно-сальдову відомість по рахунку 104 «будинки та споруди» за 4 квартал 2014 року; копію наказу про проведення штатного розпису ТОВ «ЧК Альтернатива»; копії наказів про прийняття на роботу комірника, вагаря-обліковця, готувача харчової сировини, вантажника; оборотно-сальдову відомість по рахунку 26 «Готова продукція»; копії заявок-рецептів на виробництво продукції; копії товарно-транспортних накладних про здійснення автомобільного перевезення товару ТОВ «ЧК Альтернатива» та акти приймання-передачі послуг.

Судова колегія також зауважує, що ненадання позивачем певних документів або наявність певних незначних дефектів у них не може бути єдиною і достатньою підставою для позбавлення платника права на податковий кредит та віднесення сум до валових витрат, позаяк, докази повинні підлягати оцінці у їх сукупності і за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання певного документу, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару (послуг).

Наразі, наданими позивачем документами, підстав для відхилення яких ані контролюючим органом, ані судом першої інстанції не наведено, у повній мірі підтверджуються обставини реального руху активів у процесі здійснення господарських операцій із названим контрагентом, а також подальше використання із отриманням економічної вигоди.

При цьому, колегія суддів зазначає, що договір, укладений між позивачем та його контрагентом в судовому порядку не оспорювався, недійсним (фіктивним) не визнавався, його зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень, посилається на дані АІС «Податковий блок», відповідно до якої платник податків за основним місцем обліку не знаходиться, основні фонди відсутні, має незначний штат працюючих осіб.

Однак, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на вказані обставини, оскільки вони не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження його за юридичною адресою, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Смарт Сейл» останнє було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

Стосовно посилань відповідача на вирок Печерського районного суду м. Києва від 08 квітня 2015 року у справі №757/11168/15-к, відповідно до якого ОСОБА_4 (засновника ТОВ «Смарт Сейл») визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст.205 КК України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно положень ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Проте, обставини щодо діяння фізичної особи (засновника чи директора підприємства), встановлені вироком суду по кримінальній справі відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Тобто, обставини, встановлені вироком суду у кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами, дослідженими судом в межах розгляду адміністративної справи.

Колегія суддів враховує той факт, що фінансово-господарські правовідносини між позивачем та ТОВ «Смарт Сейл» не були предметом дослідження у відповідній кримінальній справі.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, договір поставки від 13 жовтня 2014 №13-10/14 між позивачем та ТОВ «Смарт Сейл» від іменні останнього був підписаний директором підприємства - ОСОБА_5, як і всі інші первинні документи до цього договору. Тобто ОСОБА_4 жодного відношення до вказаних господарських операцій не мала, так як з 05.09.2017 керівником ТОВ «Смарт Сейл» являвся ОСОБА_5 (відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, наявного в матеріалах справи (т.1, а.с.26)).

З огляду на викладене, посилання податкового органу на вирок Печерського районного суду м. Києва від 08 квітня 2015 року у справі №757/11168/15-к, як на підтвердження законності спірних податкових повідомлень-рішень є необґрунтованими та безпідставними.

Стосовно посилань апелянта на протокол допиту директора ТОВ «Смарт Сейл» ОСОБА_5 про непричетність до діяльності підприємства ТОВ «Смарт Сейл» та кримінальне провадження №42014000000000259 за ч.2 ст.364, ч.5 ст.191 КК України, то колегія суддів зазначає, що немає жодних відомостей про наявність вироку суду, який відповідно до частини 6 ст. 78 КАС України може бути належним доказом на підтвердження певних обставин по справі.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що податковим органом протиправно прийнято податкові повідомлення-рішення від 27 серпня 2015 №0005992208 та №0006002208, а тому оскаржувані рішення суб'єкта владних повноважень підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Матеріалами справи підтверджується понесення позивачем судових витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 5265,99 грн. відповідно до платіжного доручення від 04.12.2015 № 8647 (т. 1, а.с.4)та за подання апеляційної скарги у розмірі 5792,59 грн. відповідно до платіжного доручення від 16.06.2017 № 10839 (т. 1, а.с.185). Оригінали цих платіжних доручень містяться у матеріалах справи.

Враховуючи що адміністративний позов є обґрунтованим, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України за рахунок асигнування на утримання Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві на користь ТОВ «ЧК Альтернатива» документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На думку колегії суддів, оскаржуване рішення прийняте судом першої інстанції за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС, Київський апеляційний адміністративний суд,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧК Альтернатива» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧК Альтернатива» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2017 року - скасувати.

Постановити нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧК Альтернатива» - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 27 серпня 2015 №0005992208 про збільшення суми грошового зобов'язання із податку на прибуток у сумі 120 365,00 грн. за основним платежем та нарахування штрафних санкцій у сумі 30 091,25 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 27 серпня 2015 №0006002208 про збільшення суми грошового зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 133 740,00 грн. за основним платежем та нарахування штрафних санкцій у сумі 66 870,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧК Альтернатива» (ЄДРПОУ 35756835) понесені витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 5265 (п'ять тисяч двісті шістдесят п'ять) гривень 99 копійок відповідно до платіжного доручення від 04.12.2015 № 8647 та судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 5792 (п'ять тисяч сімсот дев'яносто дві) гривні 59 копійок відповідно до платіжного доручення від 16.06.2017 № 10839.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддяО.А. Губська СуддяА.Б. Парінов СуддяО.О. Беспалов

Повне судове рішення складено 30.01.2018