Постанова № 71882727, 30.01.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2018 року Справа № 902/899/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Гудак А.В. , суддя Бучинська Г.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Могилів-Подільської районної державної адміністрації на рішення господарського суду Вінницької області від 05 грудня 2017 року в справі №902/899/17 (суддя Колбасова Ф.Ф.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Укртелеком"

до Управління соціального захисту населення Могилів-Подільської районної державної адміністрації

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) Могилів-Подільської районної ради Вінницької області;

2) Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області;

3) Департаменту фінансів Вінницької обласної державної адміністрації

про стягнення 34 637 грн 49 коп. компенсації витрат на надання послуг зв’язку на пільговій основі

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" (надалі - Позивач) звернулось в господарський суд Вінницької області з позовом до Управління соціального захисту населення Могилів-Подільської районної державної адміністрації (надалі - Відповідач) про стягнення (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог; том 1, а.с. 226-227) 34 637 грн 49 коп. компенсації витрат на надання послуг зв’язку на пільговій основі.

Також при розгляді даної справи, судом першої інстанції було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача: Могилів-Подільську районну раду Вінницької області (надалі - Третя особа 1), Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області (надалі - Третя особа 2) та Департамент фінансів Вінницької обласної державної адміністрації (надалі - Третя особа 3).

Як вбачається зі змісту позовної заяви, Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що за період з грудня місяця 2015 року по грудень місяць 2016 року (включно) Позивачем надано послуги на пільговій основі Відповідачу, вартість яких підлягала відшкодуванню на загальну суму 35 336 грн 34 коп., що стверджується розрахунком боргу, розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг та актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги зв'язку, на які надаються пільги.

Однак, як зазначає Позивач, дані витрати Позивача, пов'язані з виконанням зобов'язань по наданню послуг на пільгових умовах Відповідачем не відшкодовані.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 05 грудня 2017 року позовні вимоги було задоволено у повному обсязі.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із законодавчих актів і не залежать від бажання сторін.

Крім того, місцевий господарський суд в оспорюваному судовому рішенні вказав, що законодавством не передбачена залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, або повне чи часткове звільнення від обов'язку щодо здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 2; а.с. 164-166), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив суд, рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу, скаржник звертає увагу апеляційного суду на те, що оскільки в Законі України "Про державний бюджет України на 2016 рік" не затверджено видатки субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку, це призвело, з незалежних від Відповідача причин, до відсутності джерела відшкодування пільг окремим категоріям громадян з послуг зв'язку.

Крім того, в даній апеляційній скарзі, Відповідач вказує, що акт звірки розрахунків ніколи не підписувався, борг Відповідачем не визнався, а тому даний акт суду не може бути пред'явлений, як доказ наявності заборгованості Відповідача перед Позивачем.

Ухвалою суду від 02 січня 2018 року апеляційну скаргу Відповідача було залишено без руху (том 2; а.с. 2).

03 січня від Відповідача на електронну адресу суду надійшов лист, в якому Відповідач вказав на те, що ним було усунуто недоліки, а саме: додано копії супровідних листів та квитанцій про відправку третім особам копії апеляційної скарги (том 24; а.с. 152).

Ухвалою суду від 04 січня 2018 року, з підстав, висвітлених в ній, було відкрито апеляційне провадження (том 2; а.с. 27).

На виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 04 січня 2018 року від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (том 2; а.с. 184-186), в якому Позивач зазначив, що місцевим господарським судом витребувано усі необхідні документи, що являються належними доказами по справі; заборгованість підтверджується первинними документами, зокрема актами звірки заборгованості, які підписані обома сторонами та дана заборгованість зареєстрована в Управлінні державної казначейської служби у м. Могилів-Подільський та Могилів-Подільському районі.

Суд констатує, що від Позивача на поштову адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника Позивача (том 2; а.с. 190).

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно частини 2 статті 270 ГПК України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 ГПК України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Водночас, в силу дії частини 3 статті 252 ГПК України: якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі; підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 ГПК України.

Суд констатує, що дана справа №902/899/17 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", з 01 січня 2018 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 1 762 грн. Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 176 199 грн 99 коп. (що є меншою сумою, ніж сума позовних в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду констатує, що дана апеляційна скарга підлягає до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та відповідно, розглядається судом без повідомлення учасників справи.

Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

При цьому, Рівненський апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Як встановлено апеляційним судом, зі змісту позовної заяви вбачається, що Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що ним за період з грудня місяця 2015 року по грудень місяць 2016 року (включно) надано послуги на пільговій основі, вартість яких підлягає відшкодуванню на загальну суму 34 637 грн 49 коп., що стверджується розрахунком боргу, розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг.

Відтак, з урахуванням вищевказаного, у Відповідача перед Позивачем наявна заборгованість в розмірі 34 637 грн 49 коп..

Крім того, суд констатує, що дана сума боргу опосередковано вбачається із наявних в матеріалах справи акту звірки розрахунків за період з грудня місяця 2015 року по грудень місяць 2016 року - по результатам звірки розрахунків видатків на відшкодування витрат за формою "2-пільга" за період з січня місяця по червень місяць 2016 року, з урахуванням перерахунків за період з січня місяця по червень місяць 2016 року. Відповідні докази направлялися Позивачем Відповідачу, що підтверджується наявними у справі доказами та отримані останнім, проте не підписані Відповідачем. Суд констатує, що останній підписаний акт (що наявний у справі) датується станом 07 грудня 2015 року (том 1; а.с. 13).

Несплата Відповідачем компенсації витрат на надання послуг зв'язку на пільговій основі слугувала підставою звернення Позивача з даним позовом до суду.

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що порядок компенсації витрат по пільгам з оплати за послуги зв'язку визначено у Бюджетному кодексі України, Законах України "Про телекомунікації", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про охорону дитинства", Законі України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", Положенні про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 117 "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" та постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2002 року № 256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (далі - Порядок), постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій".

Згідно зі статті 63 Закону України "Про телекомунікації" споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів регулюються Бюджетним кодексом України.

Згідно зі статті 2 Бюджетного кодексу України, видатки бюджету - кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. До видатків бюджету не належать: погашення боргу; надання кредитів з бюджету; розміщення бюджетних коштів на депозитах; придбання цінних паперів; повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування.

Головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.

Субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

Відповідно до статей 21, 23 БК України для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі статті 30 БК України видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено статтею 87 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 9 статті 87 БК України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі на державні програми соціальної допомоги, державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів.

У підпункті "б" пункту 4 частини 1 статті 89 БК України встановлено, що до видатків, що здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення: республіканські Автономної Республіки Крим та обласні програми і заходи з реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї, в тому числі утримання та програми республіканського Автономної Республіки Крим і обласних центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Згідно частини 1 статті 102 БК України видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, фінансуються за рахунок субвенцій з Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок та механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року № 256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету".

В силу дії пунктів 2-4 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Щомісячні суми субвенцій перераховуються на рахунки місцевих бюджетів, відкриті Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій у відповідних органах Державної казначейської служби, пропорційно обсягам субвенцій, передбаченим у державному бюджеті для бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бюджетів м. Києва та Севастополя.

Відповідно до пункту 5 частини 3 даного Порядку, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) до 22 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування). Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20.

Пункт 6 вказаного Порядку визначає, що фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі.

За змістом пункту 8 згаданого Порядку, отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків.

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу; допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам та тимчасової державної допомоги дітям; компенсації особам, які згідно із статтями 43 і 48 Гірничого закону України мають право на безоплатне отримання вугілля на побутові потреби, але проживають у будинках, що мають центральне опалення; компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян; пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування).

Відповідно до пункту 12 Порядку суми субвенцій, не використані головним розпорядником коштів за призначенням протягом бюджетного року, перераховуються органами Державної казначейської служби до державного бюджету в останній робочий день бюджетного року.

Таким чином, чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із законодавчих актів і не залежать від бажання сторін.

При цьому, законодавством не передбачена залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, або повне чи часткове звільнення від обов'язку щодо здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах.

Згідно з частиною шостою статті 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частин першої - четвертої статті 48 Бюджетного кодексу України.

Водночас, апеляційний господарський суд констатує, що за своїм правовим статусом позивач є особою приватного права, суб'єктом господарювання, який здійснює господарську діяльність на власний ризик та має право на оплату наданих ним споживачам послуг у повному обсязі.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити і те, що діючим законодавством не визначено залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог Законів України.

Разом з тим, частиною 2 статті 218 ГК України та статтею 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності як відсутність у боржника необхідних коштів.

Крім того, колегія апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що за приписами статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно частини 1 статті 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

В силу дії частини 4 статті 11 ГПК України: умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи у загальному або спрощено позовному провадженні, визначаються цим кодексом.

При цьому, верховенство права є першою засадою (принципом) господарського судочинства, що визначені в частині 3 статті 2 ГПК України.

В той же час, суд констатує, що в силу дії частини 2 статті 2 ГПК України: суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі “Кечко проти України” (заява № 63134/00). Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України “Про Державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

У пункті 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі “Кечко проти України” зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” від 18 жовтня 2005 року та у справі “Бакалов проти України” від 30 листопада 2004 року зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Разом з тим, апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 4 статті 11 ГПК України: суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Крім того, апеляційний суд зазначає, що в рішенні від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Як передбачено приписами частини 3 статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Тобто, боржник, як юридична особа, відповідає за своїми зобов’язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

З огляду на усе вищевикладене, колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача про стягнення компенсації витрат на надання послуг зв'язку на пільговій основі в розмірі 34 637 грн 49 коп. є обгрунтованими, та відповідно, підлягають до задоволення.

Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, апеляційний господарський суд констатує, що місцевим господарським судом винесено оспорюване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що в силу дії статті 276 ГПК України, є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оспорюване судове рішення без змін.

Відшкодування судових витрат за розгляд позовної заяви, сплачених Позивачем, апеляційний господарський суд залишає за Відповідачем. Що ж до витрат на сплату судового збору за розгляд апеляційної скарги, то Відповідачем його не було сплачено при подачі апеляційної скарги, оскільки Відповідач звільнений від сплати судового збору до Держбюджету в силу дії пункту 19 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір". З огляду ж на те, що в задоволенні його апеляційної скарги відмовлено повністю, суд не має можливості покласти на нього дані витрати.

Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Могилів-Подільської районної державної адміністрації на рішення господарського суду Вінницької області від 05 грудня 2017 року в справі №902/899/17 – залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 05 грудня 2017 року в справі №902/899/17 – залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу №902/899/17 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Бучинська Г.Б.