
ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
____________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" січня 2018 р. Справа № 921/436/17-г/5
м. Львів
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Матущака О.І.,
Якімець Г.Г.,
при секретарі судового засідання Процевич Р.Б.,
за участю представників сторін:
від позивача: Бойко В.Г. (директор згідно наказу №1к від 05.11.2012);
від відповідача: не з'явився;
розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агроцентр-Галичина» б/н від 03.11.2017,
на рішення господарського суду Тернопільської області від 11.10.2017, суддя - Андрушків Г.З., м. Тернопіль, повний текст рішення - 25.10.2017,
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДВА АГРО Україна», м. Київ,
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Агроцентр-Галичина», м. Тернопіль,
про стягнення 6 332 664,22 грн.,
ВСТАНОВИВ:
ТОВ «ДВА АГРО Україна» звернулось до господарського суду Тернопільської області з даним позовом посилаючись на те, що відповідачем всупереч п. 1.1. договору зберігання за №27-04/15 від 27.04.2015 не повернуто позивачу майно на суму 202 189,48 доларів США, яке було здане на зберігання. У відповідності до п. 5.1. цього договору нараховано компенсацію в розмірі 5 277 220,18 грн. та суму податкового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість (ПДВ) в розмірі 1 055 444,04 грн., який виник у позивача на підставі ст. 187 Податкового кодексу України.
Як на правову підставу позову посилається на ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 627, 936, 951 ЦК України, ст.ст. 193, 225 ГК України, ст. 187 Податкового кодексу України.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 11.10.2017 частково задоволено позов та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Агроцентр-Галичина» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДВА АГРО Україна» 5 277 145,43 грн. - компенсації, 79 157,18 грн. - витрат по сплаті судового збору. Відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення 74,75 грн. компенсації та 1 055 444,04 грн. податкового зобов'язання з ПДВ.
Вказане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач порушив свої зобов'язання за договором зберігання№27-04/15 від 27.04.2015, майно, яке здане на зберігання, не повернув та не виконав вимогу позивача №138 від 19.06.2017 про сплату компенсації неповернутого зі зберігання майна в розмірі 202 189,48 доларів США на підставі п. 5.1. договору.
Судом першої інстанції відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 74,75 грн. компенсації у зв'язку зі застосуванням помилкового курсу долара США при визначенні гривневого еквіваленту.
Щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 1 055 444,04 грн. податкового зобов'язання зі сплати ПДВ, то судом не встановлено обов'язку відповідача (зберігача за договором) виконувати податкові зобов'язання позивача (поклажодавця за договором).
Висновки суду першої інстанції нормативно обґрунтовані ст.ст. 509, 525, 526, 530, 554, 590, 625, 936, 938, 953 ЦК України, ст.ст. 193, 225 ГК України.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення господарського суду Тернопільської області в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким відмовити в його задоволенні в цій частині.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що актом від 12.04.2017 встановлено залишок майна переданого на зберіганні на суму 108 580,45 доларів США, а не 202 189,48 доларів США, як стверджує позивач та є належним доказом, відповідає умовам п. 2.11 договору зберігання №27-04/15 від 27.04.2015, проте місцевим господарським судом його помилково не враховано.
Судом першої інстанції при розрахунку гривневого еквіваленту компенсації поклажодавцю (позивачу) помилково застосовано порядок визначення курсу долара США для зберігача (відповідача), який передбачено п. 5.1. договору зберігання №27-04/15 від 27.04.2015, а не нормами чинного законодавства, зокрема ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України за змістом якої, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення господарського суду Тернопільської області від 11.10.2017 - без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агроцентр-Галичина» - без задоволення.
В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу зазначає, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів про повернення позивачу зі зберігання майна на суму 202 189,48 доларів США.
Також, зазначає, що надане відповідачем розпорядження №223 від 06.09.2016 на зняття майна з відповідального зберігання та бухгалтерська довідка №189 від 16.08.2017, які видані позивачем - є односторонніми актами, не свідчать про здійснення господарської операції щодо зменшення загального залишку майна на зберіганні, а тому не є належними та допустимими доказами по справі.
Посилаючись на лист №228 від 14.09.2016 спростовує надання відповідачу згоди на передачу іншої (залишкової) частини майна, яке знаходиться на зберіганні у відповідача, шляхом здійснення поставки за договором №27-04/1-30/70 від 27.04.2015.
Вказує на те, що акт звірки залишків майна станом на 12.04.2017, яким встановлено залишок майна на зберіганні на суму 108 580,45 доларів США, а не 202 189,48 доларів США, як стверджує позивач - є неналежним доказом по справі, оскільки не містить необхідних ознак, які визначені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
В судове засідання 24.01.2018 з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, а тому його неявка у судове засідання не перешкоджає вирішенню спору.
В судовому засіданні представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити рішення господарського суду Тернопільської області від 11.10.2017 - без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агроцентр-Галичина» - без задоволення.
Розглянувши наявні в справі матеріали, давши оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача в судовому засіданні, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення рішення господарського суду Тернопільської області від 11.10.2017 - без змін, а апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Агроцентр-Галичина» - без задоволення, з огляду на наступне.
Судами встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю «ДВА АГРО Україна» (в подальшому «Поклажодавець»/позивач у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю «Агроцентр-Галичина» (в подальшому «Зберігач»/відповідач по справі) укладено договір зберігання №27-04/15 від 27.04.2015 (далі - договір), відповідно до умов якого, предметом договору є зобов'язання зберігача за плату зберігати засоби захисту рослин (в подальшому майно), передані йому поклажодавцем, і повергнути це майно у цілковитій схоронності. На складах зберігача може зберігатися майно, вказане в Додатку №1 до цього договору (п. 1.1 договору).
Загальні положення про зберігання врегульовано главою 66 ЦК України.
Як передбачено ч. 1 ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Отже, між сторонами, внаслідок укладення договору зберігання №27-04/15 від 27.04.2015 виникли взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами, діє впродовж одного року від дати підписання обома сторонами, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. У тому випадку, коли поклажодавець за десять діб до закінчення строку дії даного договору не забирає зі зберігання майно, а зберігач письмово не заперечив проти продовження дії цього договору, договір автоматично продовжує свою дію кожного разу на один календарний рік ( п. 6.1., 6.2. договору).
Судами не встановлено, що сторони не вчинили дій на припинення договірних відносин, а отже, договір продовжив свою дію між сторонами на тих самих умовах.
Відповідно до п 2.6. договору, майно передається на відповідальне зберігання без права використання його у господарській діяльності «Зберігача».
Документом, що підтверджує факт передачі майна на відповідальне зберігання, є акт приймання-передачі майна на відповідальне зберігання та/або накладна (п. 2.7. договору).
Судами встановлено, що у відповідності до умов договору, позивач передав, а відповідач прийняв на зберігання товар в кількості та згідно переліку, зазначеного в актах приймання-передачі №1 від 28.04.2015, №2 від 30.04.2015, №3 від 02.06.2015, №4 від 03.07.2015, №10 від 18.07.2016, №11 від 18.08.2016, №12 від 09.09.2016 та № 13 від 13.09.2016 (а.с.26-33), на загальну суму 243 086,48 доларів США.
Згідно з ч. 1 ст. 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Зняття майна з відповідального зберігання для передачі права власності Майна «Покупцю», згідно укладених «Поклажодавцем» та «Покупцем» договорів поставки, відбувається шляхом надання «Поклажодавцем» «Зберігачу» розпорядження на зняття Майна з відповідального зберігання. Форму розпорядження встановлює «Поклажодавець» (п.2.8 договору).
Пунктом 2.9 договору, сторони встановили, що «Зберігач» здійснює відпуск майна представнику «Покупця» на підставі заповненої довіреності та письмового розпорядження Поклажодавця. При цьому «Зберігач» видає представнику «Покупця» один примірник накладної, в якій «Зберігач» проставляє свій підпис навпроти реквізиту «Відпустив» та забезпечує обов'язкове здійснення представником «Покупця» підпису навпроти реквізиту «Отримав». Другий примірник накладної з відповідального зберігання, разом з довіреністю, надається «Поклажодавцю», а третій примірник - залишається в якості звітного (виправдувального) документа у «Зберігача».
Отже, умовами п.2.8. та п.2.9. договору, передбачено порядок зняття майна з відповідального зберігання.
З урахуванням визначеного в п.2.8. та п.2.9. договору порядку зняття майна з відповідального зберігання, безпідставними є посилання апелянта, що розпорядженням №223 від 06.09.2016, яке видано позивачем, відбувалось зняття майна з відповідального зберігання на суму 93 609,03 доларів США, оскільки на підтвердження вказаної обставини відповідачем не надано належного доказу, а саме накладної, в якості звітного (виправдувального) документа зберігача. Тому, апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції та відповідно і з доводами відзиву на апеляційну скаргу про те, що розпорядження №223 від 06.09.2016 та бухгалтерська довідка №189 від 16.08.2017, які видані позивачем - є односторонніми актами, не свідчать про здійснення господарської операції щодо зменшення загального залишку майна на зберіганні, а тому не є належними та допустимими доказами по справі в підтвердження заперечень відповідача.
Також, листом №228 від 14.09.2016, яким позивач не дав згоду на відпуск товару згідно договору поставки, спростовується твердження апелянта про надання йому згоди на передачу у власність позивачу іншої (залишкової) частини майна, яке знаходиться на зберіганні у відповідача, шляхом здійснення поставки за договором №27-04/1-30/70 від 27.04.2015.
Згідно п.п. 3.2.6. договору зберігач зобов'язаний повернути майно впродовж трьох діб, на першу письмову вимогу «Поклажодавця» якщо строк зберігання не закінчився.
Відповідно до актів приймання-передачі №5 від 28.07.2015, №6 від 08.04.2015, №7 від 12.04, 2016, №8 від 19.04.2016, №9 від 01.06.2015, та №14 від 14.09.2016 (а.с.34-39), відповідач повернув позивачу зі зберігання товар в кількості та згідно переліку, зазначеного в даних актах на загальну суму 40 897,00 доларів США.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції Закону № 675-VIII ( 675-19 ) від 03.09.2015) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вищезазначені акти приймання-передачі є належними доказами, що фіксують між сторонами факт здійснення господарської операції стосовно приймання на зберігання та повернення зі зберігання відповідного майна.
Щодо акту звірки від 12.04.2017, яким зазначено залишок майна на зберіганні на суму 108 580,45 доларів США, а не 202 189,48 доларів США, як встановлено судами, а тому цей письмовий доказ, на який покликається апелянт не є первинним документом, який би підтверджував здійснення господарської операції між сторонами в силу вищенаведених норм законодавства, цей доказ заперечується позивачем та є недостовірним письмовим доказом, а звідси спростовуються й доводи апелянта про скасування рішення суду першої інстанції .
Отже, враховуючи вищенаведені обставини, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що на зберіганні в товариства з обмеженою відповідальністю «Агроцентр-Галичина» (відповідача) залишилось майно, передане на зберігання позивачем, на загальну суму 202 189,48 доларів США.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 цього Кодексу.
Відповідно до п. 5.4. договору, за невиконання або неналежне виконання обов'язків вимог даного договору сторони несуть відповідальність, передбачену нормами діючого законодавства.
Пунктом 5.1 договору встановлено, що якщо зберігач за першою письмовою вимогою поклажодавця не повертає в повному обсязі майно, здане на зберігання, то він зобов'язаний протягом трьох банківських днів з дати отримання письмової вимоги про повернення майна, перерахувати на поточний рахунок поклажодавця компенсацію у розмірі залишку майна, який не може бути повернутий, за цінами не нижче вказаних у Додатку №1 до цього договору. Компенсація у гривні, що підлягає сплаті Зберігачу на виконання ним зобов'язань по договору, визначається шляхом множення грошового еквівалента і іноземній валюті вказаній в договорі, на курс продажу цієї валюти публічного акціонерного товариства «УКРСИББАНК». Під безготівковим курсом продажу долара США публічного акціонерного товариства «УКРСИББАНК» розуміють курс продажу, на дату виписки рахунку, який щоденно розміщується на офіційному сайті ПАТ «УКРСИББАНК» за адресою: http://kurs.com.ua.ukrsibbank станом на 15.00 попереднього перед виставленням рахунку дня, в який буде здійснена фактична сплата покупцем ціни договору (її неоплаченої частини).
Судами встановлено, що позивач звернувся до відповідача з вимогою №114 від 24.05.2017 (а.с.40-43) про повернення майна за договором зберігання №27-04/15 від 27.04.2015, в якій зазначив, що частина майна (товару) на суму 40879 дол. США повернута зі зберігання, а відтак на зберіганні у відповідача залишилось майно (зазначивши перелік майна та його кількість) на загальну суму 202 189,48 дол. США, яке просить йому повернути та повідомити про час і строки та порядок отримання належного поклажодавцю майна.
Дана вимога отримана відповідачем 31.05.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.44-45).
Оскільки, відповідач своїх зобов'язань за договором щодо повернення на вимогу позивача (вищезазначений лист №114 від 24.05.2017) майна (товару) не виконав, позивачем 19.06.2017 на адресу відповідача (Зберігача за договором) направлена вимога №138 (а.с.46-51) про сплату у відповідності до п.5.1 договору компенсації за неповернутий на вимогу поклажодавця товар, яка складає 5 277 220,18 грн. (202 189,48 дол. США (вартість неповернутого майна) *26.10 (безготівковий курс продажу долара США публічного акціонерного товариства «УКРСИББАНК» розуміють курс продажу, на дату виписки рахунку, який щоденно розміщується на офіційному сайті ПАТ «УКРСИББАНК» за адресою: http://kurs.com.ua.ukrsib bank станом на 15.00 попереднього перед виставленням рахунку), а з врахуванням податкового зобов'язання з ПДВ (ст..ст.187,188 Податкового кодексу України) розмір такої компенсації складає 6 332 664,22 грн.
Окрім того позивач направив і на адресу відповідача рахунок на оплату №169 від 16.06.2017 (а.с.54) зі зазначенням переліку та кількості майна на суму 5 277 220,18 грн. з врахуванням ПДВ 1 055 444,04 грн., а всього на суму 6 322 664,22 грн.
Вищезазначені вимога та рахунок отримані відповідачем 22.06.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (належним засвідчена копія вимоги, рахунку та докази їх направлення та одержання знаходяться в матеріалах справи) (а.с.52-53).
Відповідач дану вимогу залишив без реагування та виконання.
Судами встановлено, що належних і допустимих доказів, які б свідчили про повернення із зберігання позивачу (на його вимогу) належного йому майна чи про оплату компенсації вартості неповернутого у встановлені договором строки майна, згідно п. 5.1. договору зберігання, розмір якої (компенсації), згідно здійсненого судом арифметичного підрахунку, а саме: 202 189,48 дол. США (вартість неповернутого відповідачем майна) *26.10 (безготівковий курс продажу долара США публічного акціонерного товариства «УКРСИББАНК» станом 15.06.2016 (день попереднього перед виставленням рахунку (п.5.1 договору)), становить 5 277 145,43 грн. суду не надав, а тому суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про обґрунтованість заборгованості в сумі 5 277 145,43 грн.
Таким чином, судами встановлено, що позивач свої зобов'язання щодо передачі на зберігання товару на суму 243 086,48 доларів США виконав повністю (згідно актів приймання-передачі №1-4, 10-13), відповідач, в свою чергу, частково повернув майно на суму 40 897,00 доларів США, що вбачається з актів приймання-передачі № 5-9 та 14, у зв'язку з чим залишок майна в сумі 202 189,48 доларів США на вимогу позивача №27-04/15 від 27.04.2015 - не повернув, а також не виконав вимогу позивача №138 від 19.06.2017 про сплату компенсації в розмірі 202 189,48 доларів США (5 277 145,43 грн.)
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано зробив висновок про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення компенсації в розмірі 202 189,48 доларів США (5 277 145,43 грн.) за неповернутий на вимогу поклажодавця товар у відповідності до п. 5.1. договору зберігання №27-04/15 від 27.04.2015.
З вищенаведених підстав судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено й у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 74,75 грн. компенсації у зв'язку зі застосуванням позивачем при розрахунках помилкового курсу долара США при визначенні гривневого еквіваленту.
Посилання скаржника про необхідність застосування загальних норм ч.2 ст.533 Цивільного кодексу України при визначенні грошового еквіваленту в іноземній валюті, суми, що підлягає сплаті у гривнях, спростовується приписами цієї ж норми права, якою визначено спеціальний (виключний) порядок, який передбачений умовами договору, зокрема п. 5.1. договору зберігання №27-04/15 від 27.04.2015.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 1 055 444,04 грн. податкового зобов'язання з ПДВ, в обґрунтування яких позивач посилається на те, що оскільки компенсація товару, відповідно до податкового законодавства відноситься до реалізації товару (ст. ст. 187, 188 Податкового кодексу України), у позивача виникає безальтернативне податкове зобов'язання (нарахування сплата ПДВ у розмірі 20% від суми компенсації), то місцевий господарський суд дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення, з огляду на те, що умовами укладеного між сторонами договору зберігання не встановлений обов'язок відповідача (Зберігача за договором) виконувати податкові зобов'язання позивача (Поклажодавця за договором). Окрім того, нараховані позивачем вищезазначені податкові зобов'язання з ПДВ не можна розцінювати як збитки, оскільки позивач при їх нарахуванні, не навів жодних обґрунтованих доводів та не надав жодних переконливих доказів на підтвердження того, що внаслідок неповернення відповідачем товару згідно договору зберігання, позивачем були фактично понесені витрати внаслідок чого позивач зазнав збитків в сумі 1055444,04 грн., тобто такі нарахування не відповідають вимогам ст.22 Цивільного кодексу України та ст.225 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
За змістом ч. 1, 2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до ч. 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Агроцентр-Галичина» б/н від 03.11.2017 не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому остання підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Тернопільської області від 11.10.2017 у справі №921/436/17-г/5 підлягає залишенню без змін.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так як ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 30.11.2017 та від 20.12.2017 апелянту відстрочувалася сплата судового збору в розмірі 104 488,96 грн., то з урахуванням вищенаведеного, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про необхідність сплати відповідачем на користь Державного бюджету судового збору за розгляд поданої ним апеляційної скарги в розмірі 104 488,96 грн., що узгоджується з пп. 4 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції Закону № 2037-VIII від 17.05.2017) згідно якої судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду становить 110% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (104 488,96 грн.=94 989,96 грн. / 100 * 110%).
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
рішення господарського суду Тернопільської області від 11.10.2017 у справі №921/436/17-г/5 - залишити без змін.
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агроцентр-Галичина» б/н від 03.11.2017 - залишити без задоволення.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агроцентр-Галичина» (вул. Кривоноса, 2-Б, м. Тернопіль, 46027, код: 37556849) на користь Державного бюджету України 104 488,96 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.
Місцевому господарському суду видати наказ в порядку ст. 327 ГПК України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий суддя: С.М. Бойко
Судді: О.І. Матущак
Г.Г. Якімець
Повний текст постанови виготовлено 29.01.2018.
Судове рішення № 71882446, Львівський апеляційний господарський суд було прийнято 24.01.2018. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 921/436/17-г/5. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: