Постанова № 71882394, 25.01.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2018 р. Справа№ 911/2247/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання : Стаховській А.І.

за участі представників сторін:

від позивача: Слюсар Т.І. довіреність № 02/72-Д від 30.12.2017 року;

від відповідача 1: Архіпов О.Ю. довіреність № 2 від 26.05.2017 року;

від відповідача 2: не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ"

на рішення Господарського суду Київської області від 05.10.2017 року

у справі № 911/2247/17 (суддя: Чонгова С.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ"

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНСОЛЕ"

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТ ОІЛС УКРАЇНА"

про визнання договору з надання послуг факторингу №ДФ-26-05-1 від 26.05.2017 недійсним

Встановив

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНСОЛЕ" (далі - відповідач 1 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТ ОІЛС УКРАЇНА" 9далі - відповідач 2) про визнання договору надання послуги факторингу № ДФ-2605-1 ВІД 26.05.2017 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінсоле" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІСТ ОІЛС Україна" недійсним.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що відповідас, відступивши за договором факторингу № ДФ-26-05-1 від 26.05.2017 року , укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2 недійсну грошову вимогу за контрактом №06/0058 на поставку сільськогосподарської продукції від 19.08.2015 року, укладеного між позивачем та "ІСТ ОІЛС Україна", порушив вимоги ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України та ч.2 ст. 1081 Цивільного кодексу України, а тому підлягає визнанню недійсним.

Господарський суд Київської області в задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" відмовив повністю своїм рішенням від 05.10.2017 року.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Київської області неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального, зокрема ст. 627-628 Цивільного кодексу України.

При цьому, скаржник зазначив, що суд першої інстанції до спірних правовідносин не застосував правову позицію Верховного Суду України викладену в постанові №3-53гс14 від 19.08.2014 року.

Також скаржник вказав, що незважаючи на отримання і використання ним поставленого за контрактом товару, обов'язку з оплати даного товару у позивача не виникло, оскільки відповідач не повідомив про обраний спосіб оплати за контрактом та не передав йому необхідні документи.

Крім того, скаржник, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення вказав, що договір факторингу є удаваним, оскільки сторони встановили кінцевий термін передачі відповідачем 1 грошових коштів на користь відповідача 2 до 31.10.2018 року включно. Фактор набуває право грошової вимоги за договором факторингу лише з моменту фактичної передачі грошових коштів клієнту, тому договір факторингу не відповідає вимогам законодавства, а при його укладанні відповідачі переслідували мету відступлення права вимоги за контрактом.

Окрім того, скаржник вказав, що йому не були передані посвідчення про якість товар, виданих акредитованою лабораторією.

Київський апеляційний господарський суд прийняв апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" до провадження у складі колегії головуючого судді Суліма В.В., суддів: Майданевича А.Г., Гаврилюка О.М., та призначив розгляд справи № 911/2247/17 на 05.12.2017 року своєю ухвалою від 02.11.2017 року.

У зв'язку з перебуванням головуючого судді Суліма В.В., на лікарняному, розгляд справи № 911/2247/17 не відбувся.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 року розгляд справи № 911/2247/17 призначено на 25.01.2018 року.

У судовому засіданні 25.01.2018 року апелянт підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати.

25.01.2018 року у судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду та відзиві на апеляційну скаргу відповідач 1 просив суд відмовити у повному обсязі у задоволенні апеляційної скарги, оскільки укладений між відповідачами договір факторингу повністю відповідає вимогам чинного законодавства України.

Представник відповідача 2 у судове засідання 25.01.2018 року не з'явився. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином, зокрема надсиланням ухвали від 11.12.2017 року на відповідну адресу.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду Київської області в апеляційному порядку за відсутності представника відповідача 2, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 05.10.2017 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

19.08.2015 року між Товарисовм з обмеженою відповідальністю "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІСТ ОІЛС Україна" (постачальник) було укладено контракт №06/0058 на поставку сільськогосподарської продукції, з додатковими угодами до нього (далі - договір), відповідно до умов якого відповідач 2 зобов'язався продати та передати у власність позивача насіння соняшнику врожаю 2015 (товар), а позивач зобов'язався оплатити та прийняти товар.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, всі документи до контракту, належним чином засвідчені (копії наявні в матеріалах справи) підписані уповноваженим представником та скраплені мокрою печаткою позивача, що свідчить про згоду та відсутність зауважень позивача.

Щодо доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, що йому не були передані посвідчення про якість товару, виданих акредитованою лабораторією, колегія суддів відзначає, що згідно п. 6.1 контракту такі посвідчення передаються лише за їх наявності.

Так, матеріали справи не містять належних доказів ненадання відповідачем 2 посвідчень про якість товару або звернень позивача до відповідача 2 з вимогами про надання таких посвідчень.

Як вказує позивач, ним 06.06.2017 року отримано від відповідача 2 лист повідомлення №05/29-1 від 29.05.2017 (т.1 а.с.35-35, зворот), яким відповідач 2 повідомив позивача про те, що 26.05.2017 року між відповідачем 2 та відповідачем 1 було укладено договір надання послуг факторингу №ДФ-26-05-1 від 26.05.2017 року (далі - договір факторингу), відповідно до умов якого відповідач 2 відступив відповідачу 1 право грошової вимоги до позивача за контрактом №06/0058 від 19.08.2015 року в розмірі 24788 952,85грн, та повідомив позивача про необхідність сплати вказаної суми фактору.

Так, за твердженням позивача, договір надання послуг факторингу №ДФ-26-05-1 від 26.05.2017 року є удаваним, оскільки фактично передбачає відступлення права вимоги і є недійсним, оскільки контрактом на поставку №06/0058 від 19.08.2015 року передбачено передбачу права та обов'язків третім особам тільки за письмовою сторони, а також у зв'язку з недійсністю грошової вимоги, право якої відступається, та відсутністю основного боргу у позивача перед відповідачем 2.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, предметом спору у даній справі є дійсність вищевказаного договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а ч. 5 такої норми визначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недотримання зазначених вимог, за змістом ст. 215 Цивільного кодексу України, є підставою недійсності правочину.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 26.05.2017 року між відповідачем 1 (фактор) та відповідачем 2 (клієнт) було укладено договір надання послуг з факторингу, за умовами якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в сумі 12 000000,00 грн в розпорядження клієнта, а клієнт зобов'язується відступити фактору своє право грошової вимоги за контрактом №06/0058 від 19.08.2015 року на поставку сільськогосподарської продукції, включаючи всі зміни та доповнення, специфікації до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" (боржник) в розмірі 24788952,85 грн, а також сплатити фактору винагороду відповідно до п. 2.3 договору (п. 1.1 договору).

Згідно ст. 1079 Цивільного кодексу України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Як вбачається з даного договору про надання послуг з факторингу, фактором за цим договором є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНСОЛЕ", яке у відповідності до свідоцтва (т. 1 а.с. 75) зареєстроване як фінансова установа. Отже, у відповідності до ст. 1079 Цивільного кодексу України у фактора є право надання послуги з факторингу.

Відповідно до п. 1.1.3 спірного договору, право грошової вимоги вважається відступленим фактору в день підписання вказаного договору та додатку № 2 до нього. Додаткового оформлення відступлення права вимоги не вимагається. Після переходу права вимоги до фактора останній стає кредитором по відношенню до боржника та набуває відповідного права вимоги.

Згідно п. 2.1 договору, детальна інформація про вимогу, строк та порядок відступлення вимоги, строки та умови проведення відповідних розрахунків між клієнтом та фактором визначається в додатку №1 та додатку №2 до вказаного договору.

Фактор сплачує клієнтові кошти в строк до 31.08.2018 року включно, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта.

Клієнт сплачує фактору винагороду в розмірі 10000,00 грн шляхом перерахування протягом 5 робочих днів з моменту підписання вказаного договору.

Відповідно до ст. 1078 Цивільного кодексу України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, законодавством України передбачено передачу права вимоги, яка виникне у майбутньому.

Так, відповідачем 1 надана виписка з банківського рахунку (наявна в матеріалах справи), відповідно до якої відповідачем 2 сплачено відповідачу 1 грошову суму в розмірі 10000,00 грн з призначенням оплата згідно договору факторингу №ДФ-29-05-1 від 29.05.2017 року, що підтверджує отримання плати відповідно до п. 2.3 спірного договору.

Твердження скаржника, як на підставу для визнання вказаного договору недійсним, що за спірним договором не відбулось фактичне фінансування фактором клієнта не може бути прийнято судом до уваги, оскільки, як вбачається з приписів ст. 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу фактор передає або зобов'язується передати грошові кошти.

Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг №352 від 06.02.2014 року, до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів):

- фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали догові, з якого випливає право грошової вимоги;

- набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення;

- отримання оплати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

З наведеного вище п. 1.1 договору факторингу вбачається, що фактор зобов'язався передати грошові кошти у сумі 12000000,00 грн в розпорядження клієнта за плату (фінансування під відступлення права вимоги).

Спірним договором визначено дату зобов'язання зі сплати грошових коштів фактором, а саме до 31.10.2018 року (п. 2.2 договору).

Тобто, договором факторингу передбачено право здійснення відповідачем 1 (фактором) та відповідачем 2 (клієнтом) операцій щодо фінансування клієнта, набуття відступленого права грошової вимоги та отримання плати за користування грошовими коштами, що свідчить про повну відповідальність договору факторингу вимогам чинного законодавства.

У відповідності до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як визначено ст. 235 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Виходячи з викладеного, суд не вбачає підстав для визнання спірного договору удаваним.

Як визначено ст. 1080 Цивільногокодексу України, договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Щодо не правильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме положення ст.ст. 627-628 Цивільного кодексу України щодо свободи договору, колегія суддів відзначає, що позивачем не було наведено жодного положення чинного законодавства України, якому б суперечив догові р факторингу.

Отже п. 9.10 контракту №06/0058 від 19.08.2015 року, укладеного між позивачем та відповідачем 2, відповідно до якого сторони згодні з тим, що передача прав та обов'язків за даним контрактом третім особам допускається тільки за взаємною згодою сторін, не може бути застосована для недійсності укладеного договору факторингу.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що незважаючи на отримання і використання ним поставленого за контрактом товару, обов'язку з оплати даного товару у позивача не виникло, оскільки відповідач повідомив про обраний спосіб оплати за контрактом та не передав йому необхідні документи, а отже відсутня грошова вимога, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1081 Цивільного кодексу України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідальність за дійсність грошової вимоги покладається на клієнта, отже, є предметом взаємовідносин клієнта та фактора, та не є предметом спору у даній справі.

Виконання зобов'язання за контрактом №06/0058 від 19.08.2015 року щодо сплати за отриманий позивачем товар, також не є предметом розгляду у даній справі та не можуть розглядатись та оцінюватись судом у даній справі.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що Господарським судом міста Києва розглядаються відповідні позовні вимоги щодо сплати заборгованості за отриманий товар у справі №910/8875/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНСОЛЕ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" про стягнення 24788952,85 грн.

У відповідності до ст. ст. 33-34 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на час винесення оскаржуваного рішення), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення незастосування судом першої інстанції до даних правовідносин правової позиції Верховного суду України викладену у постанові від 19.08.2014 року №3-53гс14, з огляду на наступне.

Так, згідно правової позиція Верховного суду України у справі №3-53гс-14 «у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України). Це правило має загальний характер та розповсюджується на будь-які зустрічні зобов'язання. При цьому відповідно до ч. 2 ст. 538 Цивільного кодексу України сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

Так, в даному випадку інші фактичні обставини справи (дана практика не підтверджує право позивача не платити за отриманий товар, а навпаки саме відповідач 2 мав право застосовувати норму ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України з огляду на несвоєчасну та неповну оплату позивачем товару за контрактом, що і було ним реалізоване шляхом одностороннього розірвання контракту у відповідності до його контракту) і до даних правовідносин не можна застосовувати правову позицію Верховного суду України викладену в постанові від19.08.2014 року №3-53гс14.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Так, скаржник, не надав суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд вважає необґрунтованим твердження скаржника, що оскаржуване рішення не відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду Київської області від 05.10.2017 року у справі №911/2247/17 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" - задоволенню не підлягає.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 05.10.2017 року у справі №911/2247/17 - залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Матеріали справи №911/2247/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

А.Г. Майданевич

повний текс судового рішення складено 30.01.2018 року